«До кінця 2025-го Умєров не досидить». Віталій Дейнега — про «проїдання» бюджету Міноборони, «зірку» Залужного і «корумпованих п**арасів»

Я знаю точно, що це не була вимога Офісу, і в Офісі його за це пожурили. Він звільнив всіх замів (заступників — Ред.) [свого попередника Олексія] Резнікова, користуючись тим, що в нього на руках були наші заяви.

Це прикро. Це насправді болісна історія, після якої я вперше в житті посидів на антидепресантах трохи. Але в моїй біографії це ще одна глава.

— Дедалі більше людей, з якими я спілкуюсь поза ефірами, говорять, що мало що вирішує саме Міністерство, а якраз навколо Міністерства намагаються щось розгорнути таке, щоби воно якось працювало. І це не завжди зрозуміло, а часто геть не зрозуміло.

— Люди, які знають, зрозуміють, що ця алегорія трошки глибша. Я порівнюю Міністерство з Майданом Незалежності. Майдан Незалежності, як на мене, це одна з найгірших центральних площ Європи. Просто ти б на неї зайшов, і ти більше не хочеш туди повертатись. На Майдані Незалежності є «все». На Майдані Незалежності є кіоски із сигаретами, з далеко не найкращою в Києві шаурмою, є цигани, обов’язково, є фонтани, які співають Вакарчука; є скульптура, яка накидана так, як… Моя мама, проходячи в переході кіоск із фарфоровими янголятками, побачила, що була акція, накупила їх і накидала в серванти. Тепер вони туди не влазять, вона не знає, як їх розставити.

Тобто порівняйте з центральною площею, наприклад, Кракова. Або візьміть будь-які інші країни, де є центральні площі, бо, наприклад, в Берліні як такої єдиної центральної площі немає. І порівняйте.

Міноборони, насправді, нагадує або Майдан, або можна порівняти ширше — можна порівняти з Києвом.

Київ. Мені, як більшості людей, які народились в Києві, соромно дивитись, що Київ зараз в гіршому стані, ніж, наприклад, навіть Одеса, я не кажу про Львів або Харків. Тобто це місто, в якому центральна влада вже кілька виборчих циклів настільки слабка, що забудовники сильніші за неї, і ця влада почала їх обслуговувати.

Тобто, якби в Києві була сильна центральна влада, був би генплан, було би зрозуміло, як воно далі розвивається, були би правила гри, була би чи не була корупція, але принаймні була б якась системність. І Київ би, як місто, він би еволюціонував. От подібна історія в Міноборони.

Проблема в тому, що Міноборони, як Київ. Це місце, у якому в багатьох є інтереси. Усі хочуть там здобути якесь досягнення, почепити собі медаль, сказати «ми молодці». Але при цьому ніхто не зацікавлений у сильному Міноборони.

Тобто всі зацікавлені, щоб був міністр, який у кінці буде цапом-відбувайлом, якого всі проклянуть і викинуть; але ніхто не зацікавлений, щоб він був сильним.

Тому що лідерство в секторі, як це, скажімо, наприклад, було при [Степанові] Полтораку, коли міністр оборони дійсно був лідером сектору нацбезпеки і оборони, коли навіть СБУ, яке йому не підпорядковувалось, було в тісній взаємодії і воно за цим лідерством йшло; тобто, на нього був вплив, не навпаки. Ось цього давно немає.

У Резнікова була сильна сторона — це його міжнародка. Але при ньому вже, наприклад, той самий ГУР, який тільки формально називається ГУР Міноборони, вів дуже сильно свою гру і був дуже-дуже незалежний.

От проблема в тому що ніхто не хоче сильного міністра оборони, а наша поразка чи перемога, дуже значною мірою залежить саме від того, чи буде в нас таке здорове єдине начало в секторі нацбезпеки і оборони; чи буде у нас людина, яка буде реально направляти цей весь сектор, здійснювати реальний цивільно-демократичний контроль за Збройними силами. Навіть якщо ми будемо всі закохані в главкома, має бути людина, яка може взяти його рукою за одне місце і перевірити, чи все там добре. І це міністр оборони.

І, на жаль, у нас міністр оборони, Міністерство оборони я можу порівняти з Києвом, де слабка влада і в тебе купа інших гравців.

Я, коли прийшов на свою посаду, в мене інша алегорія. Це великий кабінет. І якщо закрити очі і включити уяву, то можна просто відчути фізично наявність одного щупальця СБУ, одного щупальця Держспецзв’язку, одного щупальця Генштабу, десь палки в колесо від якоїсь військової частини і ще кілька ГО, які назовні дуже хороші і всі дуже пухнасті, а насправді рідкісні чорти, якщо копнути трошки глибше. Хоча формально це все в сфері твоїх повноважень. Тобто формально цих щупалець там не має бути.

Але коли влада слабка, коли міністерство недостатньо суб'єктне, починається оце: всі хочуть за рахунок тебе здобути собі перемогу, повісити на тебе всіх собак. І це зручно абсолютно всім, крім країни України.

— Резнікова зняли, як часто вже жартують, за яйця по 17 гривень. Тому що цей скандал тоді вибухнув. Ти сказав, що у Резнікова була сильна сторона — міжнародка. Ти також казав, що значна частина того, що ти робив, стосувалася і перспектив, і коаліції дронів, і інших таких речей. Чи маєш ти розуміння, а за що справді зняли Резнікова? Чому це сталося?

— Я один раз давав інтерв'ю, коли був на посаді, і взяли фразу, де я прокоментував не свою сферу повноважень, а просто комунікував загальну думку міністерства. І мене, зокрема на сайті NV, «возили» і досі «возять», згадують. Тому я буду обережніший трошки в коментуванні того, що виходить за рамки ІТ-сектора Міністерства оборони і скажу наступним чином.

У 2021 році була велика криза, тому що всі розуміли, що міністр оборони [Андрій] Таран взагалі не підходить, це була кадрова помилка. Але проблема в тому, що зараз з Умєровим те саме. Усі розуміють, що міністр оборони ніякий. Це вже не викликає сумнівів. Але знайти йому заміну дуже складно. Тому що це дуже складний набір компетенцій.

На момент 2021 року набір компетенцій, який, з моєї точки зору, мав би підійти, був такий. По-перше, людина мала бути зрозуміла міжнародникам. Бо вже на той момент більша частина того, що стосується розвитку Збройних сил, дуже багато заходило по міжнародні лінії, і там був великий потенціал.

Ми маємо розуміти, що що тоді, що зараз ми проїдаємо бюджет Міноборони — він йде на зарплати, виплати загиблим, форми, бронежилети, заправити техніку… Ми дуже мало своїх грошей вкладаємо в розвиток. Їх просто немає. Нам треба або менше платити солдатам, або, умовно, менше їсти, або нічого не купувати. Ми фактично воюємо — якщо ми говоримо про все, крім дронів, і значною мірою щодо дронів теж, — за чужі гроші.

І тому ідея була, що він має бути хороший в міжнародці. Це має бути людина, яка респектабельно виглядає, гарно говорить англійською, в хорошому костюмі. Яку банально не соромно випустити за кордон. Яка володіє англійською мовою, що для наших міністрів оборони не характерно.

Далі. Це має бути людина, яка погасить конфлікт з Генштабом, тому що на той момент між Тараном і [Русланом] Хомчаком вже не тільки були наняті одне на одного ботоферми, між ними на той момент вже були судові позови: Генштаб проти Міноборони, Міноборони проти Генштабу. Оцей момент треба було розтягнути.

І ця людина має бути зрозуміла для президента. Подобається вам президент, не подобається, хто за нього голосував, не голосував, якщо міністр оборони не може до нього зайти і вирішити питання, він нічого не зможе.

При цьому президентові, який би президент не був, міністр оборони — це його пряма вертикаль, він має бути дуже зрозумілим і між ними має бути певний, якийсь базовий рівень довіри, тобто це має бути людина, з якою немає особистого конфлікту, до якої немає алергії в президента і його найближчого оточення.

І тоді дуже близька була до того, щоб стати міністром, Ірина Верещук. Не будемо вдаватись в деталі, але буквально кілька людей тоді підштовхнули в цей бік Резнікова.

І ця ставка дуже спрацювала, тому що Patriot, HIMARS, перехід на 155-мм артилерію, NASAMS, F-16, ракета ATACMS, [танки] Abrams, Leopard — оце все було здобуто при ньому. Це те, про що можна говорити. Там є велика кількість треків, зокрема моїх, про які говорити не можна.

Мені дуже хочеться це похвалити. Як в фільмі цей Хвіст виляє собакою. Є речі, про які тобі дуже хочеться сказати: «Хлопці, ось якби не я, ось цього б не було». Але ти не можеш. І дуже-дуже багато того, що, наприклад, зараз закриває Трамп. Три крапки поставимо.

У цьому сенсі він (Резніков — Ред.) дуже-дуже гарно впорався. Він дуже гарно потушив конфлікт з Генеральним штабом також. Не те, щоб вони прямо душа в душу були з [тодішнім головнокомандувачем Валерієм] Залужним, але принаймні ці розбіжності були під килимом. І до уже останніх своїх днів на посаді в нього все було ок з президентом, а посипалось вже ближче до кінця каденції, коли його вже всім двором почали збивати. Тому якось так було.

Був мінус в цього міністерства. Олексій Юрійович, прошу вибачення, але був мінус. Я вважаю, що ми мали трошки сильніше тримати Генеральний штаб на повідку. Дуже-дуже сильно тоді став зіркою Залужний і Генеральний штаб, скажімо, робив деякі речі, з якими я не дуже згоден, яким я протистояв. Я навіть приходив один раз до Залужного в кабінет і в нас кілька разів були доволі нормальні чоловічі розмови людей, які знають одне одного дев’ять років.

— Нещодавно ти писав, що довелося через публічний простір збивати певні ініціативи, які, наприклад, могли ускладнити чи зробити неможливим або навіть незаконним використання частини закордонних технологій, які Україна отримала від партнерів. Оце постійне бажання в кіберсферу залізти — чи з боку Держспецзв’язку, чи з боку Міністерства цифрової трансформації — що ти за цим бачиш? Це якраз сфера, у якій ти розбираєшся.

— Моя велика помилка була в тому, що я із самого початку… Я подивився на деякі речі, про які я знав там задовго до цього. Про те, що вимоги до мереж, якими може оброблятись інформація з обмеженим доступом, які виставляються у Держспецзв’язку, вони по суті намальовані так, щоби певний сектор економіки, створений Держспецзв’язком, крав на цьому бабки. І я про це чесно сказав [віцепрем'єру, міністру цифрової трансформації Михайлу] Федорову. Він сказав: «Ні. Старе Держспецзв’язку, старе керівництво було корумповане, а це прямо найчесніші люди на планеті».

Я прийшов до них, подивився, повернувся до нього, кажу: «Слухай, це все одно корумповані п**араси». Люди, до яких він мене відправив говорити, зараз під слідством, у них підозри, і цього року, я сподіваюся, їх посадять. Це Віктор Жора і Юрій Щиголь. Це люди, у чесності яких мені Міша прямо клявся в очі і казав, що не може бути.

І моя помилка була в тому, що я дійсно вважав, що Мінцифри — це щось хороше, і воно бажає Міністерству оборони добра, і у нас спільна мета. І Міша ж ніби сам із Запорізької області і хоче, щоб ми звільнили [територію], а не чогось іншого.

Але по факту, наприклад, я йому мав звітувати, тому що по суті в CDTO, головного айтішника Міноборони, як би два керівника: з одного боку, міністр оборони, з іншого боку, він знаходиться в кураторстві Мінцифри. Тому що всі CDTO, у всіх відомствах, звітують своєму віцепрем'єру. Федоров — він ж не тільки міністр цифровізації, він іще і віцепрем'єр по цифрі.

Відповідно, ти кожен раз розказуєш свої плани. Через скандал із яйцями… Я погодився на посаду ще задовго до того, як цей скандал виник. Але через нього оця фаза підготовки дуже сильно скоротилась. Тому що Резніков став мене дуже підштовхувати, і в мене було трошки менше часу на підготовку.

Моя стратегія полягала в тому, що оскільки у нас грошей немає ні на що, зокрема на снаряди, то цифровізувати армію (цифрові інструменти і технології — це доволі дорого) ми можемо виключно за рахунок інших країн, насамперед тих країн, які з якоїсь причини не можуть, не дають нам зброю. Або її в них немає, або вони її принципово з політичних причин не дають. Наприклад, Південна Корея, деякі з країн Європи. На Рамштайні є велика кількість країн, які можна [було задіяти]. Японія.

І я тоді прийшов до нього (Федорова — Ред.) і звітував про те, що ми зробили вже, що ми будемо робити далі. У кінці презентації був пункт, який я назвав КіберРамштайн. Це був березень 2023-го року.

Потім я повертаюся з закордонного відрядження. У мене дуже багато було взаємодії з партнерами. Насправді величезний об'єм моєї роботи був саме щодо роботи з партнерами, по різних речах, про які не завжди можна говорити. І я повертаюся з європейської країни, перетинаючи кордон, я дізнаюся (це чи травень, чи початок червня), що буквально післязавтра в Таллінні буде проходити подія, яку називають КіберРамштайн, у якій будуть представники Мінцифри, Держспецзв’язку і СБУ. І я про це взагалі ні сном, ні духом.

— І без Міністерства оборони, без людини, яка придумала термін КіберРамштайн.

— Я різко заїжджаю в країну, роблю собі всі документи на відрядження, тут же прилітаю туди, відводжу в бік представника Держспецзв’язку, який зараз під слідством, і кажу: «Братан, дивись, якщо ти або твій дружок хоч раз відкриєш собачу будку і скажеш хоч слово про сектор нацбезпеки і оборони, я змушений буду вжити аргументи, після яких вам ніхто більше з цих людей руку не потисне. Ти мене зрозумів?» Він щось трошки обурювався, але зрозумів.

Після цього, буквально протягом двох тижнів, знову з поспіхом, якого не мало бути, ми запустили IT-коаліцію в Рамштайні, щоб засек`юрити, тобто зберегти від впливу Мінцифри, СБУ та інших їхніх колег IT-підтримку саме в бік Міноборони, саме через формат Рамштайн.

І я можу сказати зараз, що дуже, тоді, коли я був на посаді, як, знаєш, як частина одного механізму діяла Мінцифри, Федоров і [його перший заступник Олексій] Вискуб: ексначальник департаменту кібербезпеки СБУ Ілля Вітюк, який зі скандалом пішов, бо в нього знайшли на мільйони доларів майна; Держспецзв’язку — Щиголь і Жора, яких зараз судять, і певна кількість інших більш дрібних гравців.

Вони намагалися, наприклад, протягнути єдину систему закупівель, щоб тільки через них, через єдиного державного закупівельника, уся держава купувала IT-обладнання і IT-інструменти, і багато чого ще.

На превеликий жаль, я вважав, що коли ти маєш такі величезні політичні можливості, які має Мінцифра, то дуже тупо займатися, скажімо, фігньою. Я помилявся.

— Про ці специфічні айтішні регулювання. Я чув у твоєму інтерв'ю словосполучення Link-16, без якого нібито українські F-16 працюють узагалі як ніщо, на 10% своєї спроможності…

— Ні-ні. Це маніпуляція. Link-16 при мені, коли я був на посаді, став українським протоколом. Ми його легалізували, і він став юридичною частиною в одному з протоколів, має кодифікацію ЗСУ і так далі.

Трошки ситуація складніша. У мене є інша алегорія. Я називаю її — Залізні комп’ютери, прибиті цвяхами до стола. Коли я прийшов тоді до Щиголя в лютому 2023-го року і намагався [сказати], що у нас є проблема. З певного рівня у державі вся інформація стає таємною, цілком таємною, з особливою важливістю, тобто отримує гриф. І ти від цього нікуди не дінешся.

Проблема в тому, що зараз вимоги до того, щоб захистити цю інформацію, говорять так. У тебе має бути реально залізний, прибитий цвяхами до стола комп’ютер, який має бути захищений від випромінювання таким чином, щоб обладнання за мільйон доларів змонтоване в розетку на стіні не прочитало через його задню кришку зображення на моніторі. Я зараз не приколююсь. Я кажу: «Слухай, Юра, а ти впевнений, що в підвалі в Бахмуті (на той момент Бахмут ще був під нашим контролем) реально важливо настільки прямо загинати оці правила? Реально вся мережа має бути на оптоволокні там?» Він каже: «Блін, це вимоги, у НАТО теж так». Я кажу: «Не треба. В НАТО по-різному, там є свої особливості, це по-перше. Давайте орієнтуватись на систему захисту не інших країн, де теж є своя корупція, а, наприклад, на Приватбанк або на онлайн-біржі, або на біткоїн». Тобто це речі, які знаходяться у відкритому доступі, і при цьому їх як би не те, щоб зламали. Тобто гроші з ваших банківських рахунків не вкрадуть, якщо ви самі не зробите дурниці, не продиктуєте коди шахраям.

Тобто Дію ломанули. А Дія, до речі, захищена… Ну як ломанули. Є багато інформації у відкритих джерелах, що русня її благополучно…

— Були злами Дії.

— Так. Я просто маю так казати, щоб потім менше ходити по судах після нашого ефіру. Так, були в публічному просторі заяви про те, що Дія ламалася і ламалася неодноразово. Дія захищена згідно з правилами Держспецзв’язку, щоб ви розуміли. А моя боротьба була за те, щоб ми почали захищати держтаємницю такими інструментами, як ми захищаємо комерційну таємницю, наприклад. І Юра [Щиголь] мені казав: «Треба захищати, це ж таємниця. Це ж якщо витече, то це ж загинуть люди». Ці корумповані діди з Держспецзв’язку — це такі торговці страхом, які ходять, усіх залякують і кажуть «усе, капець, усі помруть, тому у нас мають бути залізні прибиті цвяхами комп’ютери».

Я кажу: «Юра, а що тоді робити? Підвал у Бахмуті, окей. Ви ж сертифікуєте ще приміщення». Тобто не просто бригада заїхала, заїхав, наприклад, батальйон, а він розгорнув там цей суперзахищений комп’ютер за всі гроші. Комп’ютери ці можуть коштувати більше мільйона гривень за один. І, звичайно, на них можна використовувати Windows не останній, а тільки той, який сертифікований Держспецзв’язком.

У Держспецзв’язку такі працюють спеціалісти, які прямо проаналізували вихідний код Windowsа, який їм, звичайно, ніхто не дав, і вирішили, що оцей Windows найбезпечніший.

Так от. Я кажу: «Що робити? Це ж вони мають рухатися з підвала в підвал. Це ж треба сертифікувати тепер кожен підвал». Він каже: «Ти можеш нам дати машину і комп’ютер захищений. І ще мільйон гривень чи п’ятсот тисяч — якусь суму. І ми зробимо тобі захищене робоче місце, яке ми сертифікуємо в цій машині». Я кажу: «Як ти собі уявляєш, що навіть не на передньому краю, але на якійсь глибині, командир бригади буде виходити в цю суперсекретну машину і щось там друкувати, тоді коли йде артилерійський вогонь, усе летить в усі боки? Ти хворий? Чувак, сходи до лікаря». І фактично боротьба йшла за це.

Держспецзв’язок, поки всі воювали, за 2022 рік дуже сильно розширив свої повноваження до неадекватних. Я взагалі мовчу про те, що вони стали основним постачальником дронів на фронт, наприклад. Крім цього вони розширили і в класичній частині свої повноваження. І те, що я робив, — збивав закон із другого читання на минулому тижні, — це було те, що мав по-хорошому… Як я сказав в переписці одній із перших людей в парламенті, якби в Рустема Умєрова були яйця, а в іншої людини (не будемо називати) — мізки, то вони б це зробили за мене. Це б не мав робити я. Але що поробиш?

— Чи не надто перебирають стандарти НАТО? Чи не надто це зговорена тема?

— Слухай, стандарти НАТО — це така річ, яку ніхто не розуміє, коли він про неї говорить, що мається на увазі. І на цьому дуже зручно спекулювати. Зараз, коли, не дай Бог, НАТО розвалиться, то на чому будуть спекулювати? Я поки не розумію (сміється — Ред.).

Якщо брати чинне Міноборони, навіть прибравши особу міністра, головна його інституційна функція — це насамперед цивільно-демократичний контроль над Збройними силами. Це єдиний нашийник, який є над Збройними силами в президента; це військова міжнародка і закупівлі. І плюс доктринальна стратегічна діяльність і так далі.

Так от. Головна інституційна проблема в тому, що поточна команда досі вчиться, вона досі навчається тому, про що цей орган і як з ним узагалі працювати. Це правда найскладніше з усіх міністерств в Кабміні.

Але у Рустема змінилися вже деякі зами по другому, по третьому колу. І я тобі можу сказати, як людина, яка була заступником міністра, ти реально [лише розбираєшся у функціоналі] перші місяці, це якщо ти дуже здібний.

Я ж, коли заходив на посаду, до цього дуже багато співпрацював з усіма міністрами оборони, я був вхожий. Я цю сферу дуже гарно, глибоко, багато років знав. І коли туди заходить нова людина, навіть з таким бекграундом, як в мене, все одно перші кілька місяців ти просто реально вчишся розуміти правила гри.

І фактично в Рустема, тільки людина починає щось розуміти, її звільняють, ставлять нову, яка знову вчиться. І все би було класно, я б з цього навіть посміявся, якби ми не були в гарячій фазі повномасштабної війни. Це найбільша проблема.

І звідси ростуть ноги в усього, про що ти говориш. Звідси ростуть ноги в криво написаних стандартах, звідси ростуть ноги в погано підготовлених указах міністра оборони.

Звідси ростуть ноги в проваленій мобілізації, наприклад. Так, це мобілізація, неприємна тема, і ніхто не хоче на себе брати [відповідальність]. Але у Міністерства оборони, і, зокрема, у моєї команди було певне бачення, ми його встигли донести до комітету з нацбезпеки оборони за кілька тижнів до того, як нас змінили.

Є низка стратегічних проблем. Це, якщо порівнювати… У мене мама з Полтавської області, я частину дитинства провів в селі. І я розумію, що, якщо ти хочеш восени зібрати врожай, тобі треба навесні посіятись. Я так само розумію, що дев’ять жінок за один місяць не народять дитину.

Проблема в тому, що Міністерство оборони Рустема Умєрова намагається найняти дев’ять жінок, їх бити максимально дрючком, щоб вони швидше народили дитину. От в чому проблема.

Багато тих проблем, які ми пожинаємо зараз, були посіяні рік-півтора тому. І я, наприклад, вважаю, що стратегічно Міноборони ще півтора-два роки назад мало починати розмову на Рамштайні про деякі теми, які воно не почало.

Приведу приклад успішної кейсу. Весна 2022-го року. Я є радником Резнікова, радником Кулеби. Ми думаємо, що робити з дефіцитом снарядів, тому що снарядів 152-го калібру під нашу артилерію немає.

Генштаб каже, що йому треба тільки ці снаряди, про жоден перехід на натівську артилерію мови не може йти. І Міноборони, саме, нишком, попри Офіс президента і Генштаб, ухвалює рішення все-таки зробити цю авантюру і спробувати отримати 155-ту артилерію натівського зразка. І Україна починає цей перехід.

І коли до всіх інших дійшло, що це правильно, це вже відбувалось.

Я хочу сказати, що Міноборони мало би вже рік-півтора тому підняти тему на Рамштайні, про яку б всі сказали «ви зійшли з розуму, цього не можна робити, забудьте», але через рік би почалися предметніші розмови. Це коаліція людей.

Ми маємо починати говорити про те, що в нас насправді закінчується жива сила. Так, ми ще можемо якийсь час дотискати мобілізацію, але запустити вже велику хвилю, як в 2022 році, коли ми забрали значну частину мобресурсу, буде доволі складно.

І дуже велика помилка, як на мене, поточного Міноборони полягає в тому, що воно, як завжди, йде найлегшим шляхом.

Давай уявимо роздягальню качалки в Києві. В якій, припустимо, рік тому сиділо три хлопці. Один хлопець каже, що готується, щоб бути в формі, коли прийде його черга. Ще один каже: «Качаюся, щоб Тису швидше переплисти». І є посередині, який вагається — він не знає, пристати йому до першого чи до другого.

Будь-яка — що під час виборів, що маркетинг — реклама, яку ви дивитесь чи слухаєте, вся націлена на оцього хлопця посередині. Її задача — переманити його до себе.

І що сталося з мобілізацією Рустема Умєрова? Це те, що хлопці, які хотіли і були морально вже налаштовані піти в армію, їм прийшла повістка, вони оновили дані, і вони пішли. І в результаті залишився другий, який готується плити через Тису, і хлопець, який вагався, — він пристав до цього другого.

На жаль, це створило проблему, коли вже в країні [немає можливості] створити якийсь масовий хайп, як це було два роки назад, коли була Гвардія наступу; зробити якусь хвилю, яка була би достатньою для того, щоб, якщо не поміняти, якщо не відпустити частину військових, то хоча би зробити ротаційний механізм. Щоб не було такого, як 110-та бригада в Авдіївці, яка там стояла два роки. З такою війною не вистачить ні фізичних, ні психологічних [сил], ні здоров’я, щоб таке витримувати.

На жаль, це велика проблема. І це стратегічна проблема. Бо це проблема, яка дуже довготерміново сильно підважує нашу армію. І найстрашніше — вона дає надію РФ на те, що нас можна дотиснути.

І поки в РФ є надія, що нас можна дотиснути, вона буде це пробувати зробити. Вона сяде за стіл [переговорів] тільки тоді, коли зрозуміє, що ми готові воювати, якщо треба, то 10 чи 20 років. Тоді вони зрозуміють безвихідь своєї ситуації.

А, на жаль, з проваленою мобілізацією ми ось тут, де ми є. І це одна зі стратегічних проблем, які має вирішувати Міністерство Рустема Умєрова, яку воно не вирішує. І навіть зараз, якщо його знімуть, то рано чи пізно… Я думаю, до кінця цього року він не досидить. Але от це все треба буде потім вирішувати комусь.

І це камікадзе-місія буде. Тому що вирішувати проблеми в зародку і вирішувати проблеми, які вже дуже запущені, — це будь-який лікар знає, що це дуже різна ціна.

— Бліц. Якби вибори відбулися 26 жовтня 2025 року…

— Я би поїхав в кругосвітку.

— А вони будуть?

— Моя думка — ні. Я не вірю ні в вибори, ні в перемир’я. Я вірю в довгу і виснажливу війну. Мені дуже прикро. Я, правда, мав зовсім інші плани на життя. Але ми всі в цьому разом з вами. Бажаю всім, хто слухає цей ефір, побачити фінальні акт цієї п'єси.