Ціна повернення

Переговори "нормандської четвірки" в Парижі показали: Путін взяв курс на реінтеграцію Донбасу в Україну. Чим це загрожує Києву та чи варто проводити місцеві вибори на окупованих територіях?

.

.

Світлана Заліщук, народний депутат (БПП)

.

Путін так і не постукав черевиком по трибуні ООН, як очікували експерти. Більшість глядачів розчарувалися, інші зітхнули з полегшенням, нам же — Україні — варто насторожитися.

Відносна стриманість президента Росії в цілому і помірна увага до України, зокрема, свідчать про те, що Путін намагався на майданчику ООН змінити порядок денний. Міжнародна увага — безсумнівно, головна стратегічна зброя на полях гібридної війни. Що це означає для подальшої долі Донбасу?

Фактично те, про що говорили в кулуарах сесії Генасамблеї в Нью-Йорку, публічно озвучив президент Франції Франсуа Олланд після переговорів у Парижі: "Нашою метою було забезпечити можливість проведення місцевих виборів на окупованих територіях".

Нормандська четвірка почала обговорювати фінальний етап, з точки зору наших західних партнерів, закінчення війни — вибори в ЛНР/ДНР. Багато українські політиків, навіть ті, хто голосував за зміни до Конституції в першому читанні, не думали, що до цього дійде. Принаймні, так швидко. Час міг би дати додаткові козирі президенту Порошенку. Але, схоже, Путін таки взяв курс на реінтеграцію Донбасу в Україну.

Що це дає агресору — очевидно: зняття санкцій, полегшення економічної ситуації, продаж оптом своєму електорату образу "миротворця", продаж того ж образу ексклюзивно західній аудиторії, дистанційний контроль над анклавом всередині України і можливість перемикати потрібні кнопочки.

Візьмемо, наприклад, НАТО. Офіційно легітимна місцева влада на сході не буде мати права вето на зовнішню політику країни. Факт. Але уявімо, що коаліція вирішить подати заявку на членство в Північноатлантичний альянс, маючи історично високу підтримку населення. Чи варто очікувати чергового витка конфлікту, масових демонстрацій на Печерських пагорбах вже від законно обраної влади на сході — питання риторичне.

Напередодні ухвалення остаточного рішення щодо проведення виборів на захоплених територіях Україна повинна відповісти на кілька викликів.

Чи дійсно настане мир після виборів? Зміна Конституції, децентралізація, нарешті, вибори на окупованих територіях можуть вирішити тільки внутрішні проблеми, які не були реальною причиною цієї війни. Які запобіжники залишаються у нас, які гарантії дають нам ЄС і США щодо того, що Росія не планує реалізувати наступний етап конфлікту з допомогою законно обраної влади в регіоні?

Який‑небудь штатний Міхалков з ФСБ легко влаштує чергову провокацію у вигляді розп'яття нехай не дитини, але обраного мера в якості помсти української влади. Ймовірно, зброї у сепаратистів (вибачте, місцевої влади) буде значно менше, але використання арсеналу гібридної війни Мінськими угодами не заборонено. Може розгорітися нова війна. Але вже громадянська, і Росія виявиться ні при чому.

Хто ризикне гарантувати, що Рашен Продакшен не візьме у виробництво подібний сценарій? Вибори міняють декорації і статус акторів, але продюсери і режисери продовжують працювати над історичною епопеєю, трагічна сюжетна лінія якої може затягнутися для України.

Легітимізація влади на сході може коштувати делегітимізації влади в Києві. Сьогодні в коаліції немає необхідних 300 голосів для зміни Конституції у другому читанні, як і немає більшості для ухвалення окремого закону про вибори на окупованих територіях. Теоретично вони можуть бути зібрані поза коаліцією. Але подібний гамбіт остаточно підірве єдність сторін, які написали коаліційну угоду та підписалися під нею. Також сильно похитнеться довіра суспільства, яка, насправді, в країнах, що проходять настільки болісні трансформації, необхідна, як цемент для нових стін. Немає довіри — цеглини, тобто реформи, можуть посипатися.

І останнє — Україна ризикує втратити фокус. З амністованими злочинцями в місцевих радах, прокуратурі, судах, міліції (ми не можемо повною мірою розслідувати навіть розстріл на Майдані, і шанси, що будуть покарані ті, хто домагався влади в Донбасі, мінімальні) Україна отримає, по суті, політичний анклав, який постійно буде перемикати увагу з проведення реформ на рішення численних конфліктів. Європейська інтеграція може втратити заслужене місце на чолі рейтингу пріоритетів країни.

Не виключено, що Європа запропонує значну фінансову допомогу Україні для відновлення інфраструктури та економіки східного регіону. І навіть стане більш зговірливою у питанні скасування візового режиму. Але ціна цієї прихильності для нас може виявитися надмірною.