Еммануель Макрон був великою надією для тих, хто переживав, що в глобальній політиці домінує популізм, націоналізм і расизм. У своїй президентській кампанії минулого року Макрон спромігся об’єднати Францію навколо меседжу про реформи та багатосторонні відносини, залишаючись непохитним та відданим ЄС та іншим міжнародним альянсам. Минулого місяця він зібрав разом 65 світових лідерів на велику подію, присвячену глобальному управлінню.
Зараз Макрон опинився під гнітом вуличних протестів «жовтих жилетів». Він був змушений відмовитись від однієї зі своїх реформ та схвалити підривні для бюджету субсидії, намагаючись заспокоїти натовп. Хаос панує і в Великобританії, оскільки там намагаються (хоча й зазнають поразки) йти шляхом Брекзиту. В Італії проблеми з бюджетом. А Угорщину та Польщу поглинає нелегальна демократія. Все це додає до депресивної картини Європи та Заходу.
Та чи насправді все так похмуро? Як відмічає на сайті Politico шеф-редактор видання Метью Карнічніг, підтримка ЄС зараз на найвищому рівні за останні десятиліття. І при ближчому вивченні – в той час як популістські сили у деяких місцях прибувають – стає зрозуміло, що історія минулих кількох місяців здебільшого стала проявом спротиву. Погляньте на Польщу та Угорщину – певною мірою вони наче зійшли з плакатів популістсько-націоналістського руху. У Польщі через спроби переформувати їхній Верховний Суд спалахнули масові національні протести, і Європейський суд наказав, щоб цю ініціативу згорнули. Вже в понеділок Польща виконала цю вимогу.
Хвилювання не повинно переходити у відчай
В Угорщині останні авторитарні кроки прем’єр-міністра Віктора Орбана – зміна трудового законодавства та судової влади – також породили широкі протести, як ніколи раніше об’єднавши сили національної опозиції. Вуличне повстання мало характер загального протистояння правлячій партії, що передбачувано застосувала сльозоточивий газ на переважно мирних протестантів, осудивши їх як антихристиян та звинувативши Джорджа Сороса в організації усього цього.
У Франції новини про крах Макрона є передчасними. Так, його рейтингові цифри йдуть на спад, але виборці досі з великим відривом надають перевагу йому, а не крайній правій Марін Ле Пен. У нього є п’ятирічний термін, його партія контролює законодавчу владу, та й більшість аналітиків погоджуються, що його реформи неминучі, якщо Франція налаштована конкурувати за інвестиції та стимулювати економічний ріст. Він може стати президентом одного терміну, але все ж стане на чолі найбільш важливих змін у Франції цього покоління.
В Італії новий коаліційний уряд запровадив популістський бюджет, який обіцяє загальний базовий дохід та достроковий вихід на пенсію – лише щоб наштовхнутись на жорстку опозицію ЄС. І ті, що здригнулися, були популістами. Цього тижня Рим відступив від своїх заходів і проголосив бюджет, що відповідає панівним принципам, встановленими Брюсселем. Це нагадує 2015 рік, коли грецькі популісти були вимушені запровадити точно ту програму, проти якої виступали.
Ситуація у Великобританії залишається більш складною, хоча основна історія полягає в тому, що кожного разу, коли країна наближається до справжнього брекзиту – вона відступає назад, вражена витратами. Прем’єр-міністр Тереза Мей намагалась здійснити м’який брекзит, і в той час як такий компроміс призвів до зневажливого ставлення до неї радикальних «брекзитерів», вони не можуть її скинути. Можливо, вони не хочуть цього через те, що потім на них звалиться тяжка ноша неможливого завдання Мей. Прихильники брекзиту продали країні фантазію, що вони зможуть отримати вигоди з доступу до ринку ЄС без витрат у вигляді дотримування його правил. З плином часом усе більше і більше британців приходять до розуміння того, що вони не можуть впіймати двох зайців одразу.
Насамкінець, погляньте на США, де президент гордо послуговується популізмом та націоналізмом. У листопаді Демократична партія отримала найбільший успіх на виборах до Палати представників з часів вотергейтської хвилі 1974 року. Президент Трамп зіштовхнувся з додатковими відставками важливих членів своєї адміністрації – деякі пішли з етичних міркувань, інші втомились від хаосу. Найбільш важливим є те, що зараз існує 17 окремих розслідувань щодо Трампа та його помічників, за деякими з яких уже винесли обвинувальні акти. І це не включаючи низки розслідувань у Конгресі, які обов’язково почнуться, як тільки демократи візьмуть під контроль ключові комітети в Палаті представників. Два роки республіканці правили Вашингтоном, що дозволяло їм перебирати на себе контроль над інформацією з урядових джерел та всі повноваження, що стосуються викликів до суду та нагляду. Це закінчиться 3 січня.
Я не маю на меті мінімізувати вплив популістської хвилі, що досі ходить Заходом та іншими частинами світу. Та хвилювання не повинно переходити у відчай. У кожній країні є багато людей, які виступають проти політики гніву та ідентичності. І вони також сильні. Їм потрібно бігти швидше, а не боятися.
Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Фаріда Закарії.
Оригінал опубліковано на The Washington Post. Републікацію повної версії тексту заборонено
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени