Це був понеділок, а отже Росія знову протистояла своїм сусідам на Заході. Та замість маленьких зелених чоловічків, «приватних» силовиків Вагнера чи російських регулярних військ, що наступають під іншим прапором, на цей раз ФСБ — служба внутрішньої безпеки Росії - відкрито стріляла на ураження та взяла в полон три українські морські судна, що намагались перейти Керченську протоку, яка розділяє дві країни. Це серйозна ескалація з боку Москви, яка місяцями підігрівала напругу, затримуючи законні та важливі українські торговельні судна, що перетинали спірну протоку в напрямку українських портів у Азовському морі. Головний предмет спору, звісно ж, полягає в нелегальному вторгненні та анексії Криму в 2014 році та тривалому фінансуванні, навчаннях та підтримці так званих сепаратистів на Донбасі, що є регіоном України, — через такі свої дії Москва стала об'єктом для широких санкцій, накладених на неї США, ЄС та іншими країнами Великої сімки.
На цьому фоні пролунало чимало закликів ввести проти Росії серйозні санкції за її останнє грубе порушення міжнародного закону. В той час як санкції можуть бути корисними з метою пригрозити Росії виправити ситуацію, будь-яке їх введення потрібно розгортати стратегічно — в ідеалі, разом з ЄС — і знімати лише ради отримання радше більш стратегічних результатів, а не вирішення конкретного інциденту.
Санкції слід використовувати лише з чітко окресленим наміром. Мінські домовленості, що передбачають спосіб завершення конфлікту на Донбасі, були розроблені з урахуванням конкретних, тривалих цілей (приміром, відновлення контролю над кордоном України), пов’язаних із пом’якшенням санкцій.
Не можна просто жонглювати великими фінансовими і торговельними ринками
У цьому випадку метою мало би стати примусити Росію звільнити всі українські судна, їхніх моряків та відновити вільне проходження через Керченську протоку та Азовське море. Деякі запропоновані санкції націлені в тому числі на кілька великих російських банків, що може означати замороження активів та блокування закордонних транзакцій. Є також пропозиції ввести санкції проти великих російських олігархів, що відгукнеться на ринку та стане перешкодою для міжнародної торгівлі, в тому числі для США, ЄС та в світі загалом.
Але ця гра закінчена. Введення санкцій призведе до масових побічних витрат для усієї глобальної економіки, в той час як Росія може досить легко виконати умови, встановлені для скасування санкцій, введених спеціально у відповідь на цей інцидент: тобто звільнить судна, моряків та зупинить перевірки в Керченській протоці. Та Москва також може легко обіграти цю домовленість, перечекавши кілька тижнів після того, як санкції знімуть, а затим відновити свої цілеспрямовані затримування. Кремль прекрасно розуміє, наскільки важко буде повторно ввести ці серйозні економічні санкції за наступну незначну провокацію. Врешті-решт, не можна просто жонглювати великими фінансовими і торговельними ринками, вводячи серйозні заборони для серйозних економічних суб'єктів.
Застосовувати ж менш суттєві та більш адресні санкції просто недоцільно. Можна знову ввести санкції проти ФСБ, покладаючись на те, що третій раз трапиться чудо, та насправді ж це не матиме бодай якогось практичного результату. Санкції проти окремих офіцерів також мали би незначні наслідки, та і малий вплив на Кремль.
У своїй заяві у відповідь на інцидент 26 листопада американський сенатор Боб Менендес вчинив мудро, запропонувавши інше рішення щодо санкцій. Замість вводити окремі санкції після цього інциденту, він переконував Конгрес схвалити його законопроект «Про захист безпеки США від агресії Кремля» (DASKAA), що пропонує введення нових конкретних санкцій проти Росії за велику серію агресивних дій та передбачає конкретні санкції у разі майбутніх проявів негідної поведінки країни.
І це правильна пропозиція: використовувати санкції з метою здійснювати радше стратегічний тиск на Росію, аніж фокусуватись на одній події. Іншими словами, не витрачайте метод серйозних економічних санкцій у відповідь на дії, які Кремль може легко виправити, а особливо враховуючи і те, як легко він може обвести навколо пальця зі своїми зобов’язаннями у майбутньому.
На думку відразу приходять ще два варіанти, подібні до пропозицій Менендеса.
Держдепартамент повідомив Конгрес, що не може засвідчити виконання Росією вимог Закону про ліквідацію хімічних речовин і боротьбу з біологічною зброєю 1991 року в зв’язку з отруєнням колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля у Великобританії цього березня, проте має ще обдумати, які саме санкції ввести проти країни під цим приводом. А після цього інциденту, звісно ж, можна поговорити і про більш значні санкції, ніж адміністрація Трампа досі розглядала як засіб американського впливу по відношенню до Росії.
Насамкінець, і це найбільша проблема, може бути, що така відкрита російська агресія проти України передбачає щось цілком інше. А саме те, що російська непримиренність та безперервна агресія по суті знищила Мінські домовленості, і для остаточного урегулювання війни, яка підігрівала схід України протягом більш ніж чотирьох років, необхідні нові домовленості, впроваджені шляхом більш жорстких санкцій. Нинішню версію Мінських домовленостей погодили під загрозою суттєвого посилення тиску з боку США і європейських санкцій восени 2014 року. І хоча документ передбачав дорожню карту деескалації, очевидним є те, що Росія не має наміру виконувати свої зобов’язання під статусом-кво. Навпаки, Росія видається щасливою пускати Україні кров шляхом тисячі таких невеликих порізів на кшталт останньої конфронтації.
Очевидно, що нової угоди складно буде досягти — і США разом з ЄС повинні будуть допомогти у цьому, переконавши Київ пристати на загальні принципи Мінських домовленостей з метою уникати давати Москві новий привід для посилення насильницьких дій на Донбасі. Втім, такі жорсткі переговори можуть бути кращими, ніж збереження угоди, спрямованої на підтримку життєздатності, та малоймовірну в перспективі принести мир на схід України.
Який би шлях не обрали США та ЄС, їм слід пам’ятати про необхідність зберігати санкційний тиск, спрямований на досягнення більш стратегічних та спроможних для перевірки цілей, аніж ті, що випливають з російської атаки на українські морські судна в Керченському проливі. Санкції - це цінний ресурс у протидії російській агресії, проте не кожен інцидент є приводом для постукування санкційним молотком. Політики мають проявити мудрість, розглядаючи інші варіанти боротьби з цією специфічною кризою, та приберегти інструмент санкцій для досягнення більш широких завдань.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікування повної версії тексту заборонене
Оригінал опубліковано на Atlantic Council
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени