Тридцять дев'ятий батальйон - це забуті герої на забутій війні.
Більше року воюють в Авдіївці. Причому, в тих місцях, де сепарів можна побачити частіше і ближче, ніж журналістів.
Пролітаючи на своєму джипі через ділянки, що прострілюються, відчайдушний волонтер Сергій "Фартовий" показує у вікно середній палець. "Вони нас бачать, сто відсотків!" - каже він. Не сумніваюся. У машині - дірки від куль.
Хлопці, до яких він мотається, довго тримали свої позиції в секреті. Коли сепари на них натрапили, то - як би м'якше сказати - отетеріли. Вони ніяк не припускали, що українські бійці нариють у них під носом цілий укріпрайон. А ще більше вони, гм, здивуються, дізнавшись, що, незважаючи на щовечірній шквальний вогонь з усіх калібрів, на позиціях "тридцатьдев’ятки" всього один поранений. Героїчний хлопець, я вам скажу. Не йшов з вогневої точки до кінця бою. А потім щосили жартував, коли його пробиту руку перев'язували товариші.
Вони більше року воюють в АвдіївціАле в цьому фронтовому лісі я не зустрів жодного нагородженого. Жодного! Хоча, напевно, саме такими й повинні бути справжні українські герої: живі, здорові, що успішно просуваються вперед без втрат. І непитущі. Принаймні, на передку.
Текст опублікований з дозволу автора
Більше поглядів тут