Неправовий прецедент. Як заборони ЛГБТ-маршів в містах України порушують права людини
Події24 грудня 2019, 16:46
У Києві у шостому Марші рівності 23 червня 2019 року взяли участь понад вісім тисяч людей. Найперший КиївПрайд, який вдалося провести попри погрози противників, налічував від 50 до 100 учасників.
Незважаючи на популяризацію руху за права представників ЛГБТ+ спільноти, у 2019 році тоді ще народний депутат VIII скликання Ігор Мосійчук намагався заборонити проведення маршу у Києві. Нардеп звернувся з відповідним позовом до Окружного адміністративного суду Києва, проте суд відмовився його розглядати.
У 2019 році проведення першого прайду запланували й у Харкові. Захід викликав деякі суперечки серед організаторів та організаторок маршу та місцевою владою. Так, мер Харкова Геннадій Кернес заявив про плани керівництва міста звернутися до суду з проханням обмежити проведення Маршу рівності, пояснюючи це «небезпекою для містян». А пізніше погоджувальна комісія з проведення заходів не підтримали проведення ХарківПрайда й низки інших заходів, які були заплановані на 15 вересня. Крім того, петиція Про заборону «гей-параду», опублікована на сайті міськради, набрала необхідні для розгляду 5837 голосів.
Проте через декілька днів керівництво міста передумало судитися за скасування Маршу рівності та пообіцяло забезпечити захист всім учасникам заходу. 15 вересня перший ХарківПрайд все ж таки відбувся. У ньому взяли участь 2−3 тисячі людей.
31 жовтня у Чернівцях депутати міської ради підтримали петицію місцевого православного активіста Миколи Гунька про заборону проведення у місті заходів ЛГБТ-спільноти. За такий проект рішення проголосували 24 депутати.
«У зв’язку з появою на рекламних конструкціях анонсу на липень так званого фестивалю рівності, де пропагується аморальна поведінка, руйнівна для інституту сім`ї, прошу Чернівецьку міську раду заборонити проведення в місті гей-парадів, фестивалів рівності та всіх інших заходів пропаганди содомського збочення. Пам’ятаймо, що Бог назвав гомосексуалізм гидотою (Левит 18:22)», — йшлося у петиції.
У 2018 році Чернівецька міська рада підтримала звернення депутатів обласної ради до Верховної Ради, президента та уряду щодо захисту інституції сім'ї в Україні. У зверненні депутати запропонували ЛГБТ-спільнотам утриматись від проведення публічних заходів на території міста. Показово, що у документі представники місцевої влади посилаються на статтю 39 Конституції України.
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 39 див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2001 від 19.04.2001}
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Проте 4 листопада історія завершилася на користь ЛГБТ-активістів у Чернівцях. Тоді міський голова міста Олексій Каспрук пообіцяв накласти вето на рішення депутатів.
«Я знаходжуся в складній ситуації, бо розумію, що мої опоненти будуть роздмухувати цю ситуацію. З іншого боку, я розумію, що це рішення порушує закони України та Конституцію України», — зазначив Каспрук.
Натомість 24 грудня боротьбу із правами представників ЛГБТ+ розпочала місцева влада Рівного. Так, міська рада Рівного 36 голосами «за» заборонила проведення у місті маршів ЛГБТ-спільнот та інших заходів, що стосуються «пропаганди девіантної статевої поведінки». Одним із приводів для його прийняття була новина про проведення РівнеПрайду 1 січня.
«Заборонити на території м. Рівне пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, у тому числі у формі так званих „маршів рівності“, „прайдів“, „фестивалів квір-культури“ тощо, що проходять в місцях масового дозвілля сімей з дітьми», — йдеться у проєкті рішення.
Депутати посилаються на статті про захист сім'ї у Загальній декларації прав людини (ст. 16), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 23) та Конституції України (ст. 51). Кожним з цих документів також визнається право на мирні зібрання — ст. 20, ст. 21 і ст. 39 відповідно.
Саме рішення винесено на підставі Сімейного кодексу України, який регулює сімейні відносини (ст. 2), визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів (ст. 3). Проте не відповідає за регулювання моральних норм поза шлюбом.
Стаття 3. Сім'я
1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
3. Права члена сім'ї має одинока особа.
4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Заборону проведення заходів ЛГБТ-спільноти у місті засудила директорка міжнародної правозахисної організації Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук.
«Рішення міської ради в Рівному — це пряме порушення прав і свобод людини. І я закликаю місцевих депутатів/-ок скасувати це рішення та припинити ганебну дискримінацію людей за ознаками сексуальної орієнтації й гендерної ідентичності», — йдеться у заяві.