Українці в соціальних мережах дивуються: звідки взялося стільки тих, хто проголосував не так, як вони? Хто всі ці люди?
Катерина Гольцберг,
психолог
Ви знаєте, що основне наповнення соціальних мереж — не політика, а гумор і розваги? Хоча, якщо подивитися стрічку Фейсбуку, створюється враження, що політика перетворилася на розважальний контент і стала більше схожою на шоу. Але зараз йдеться не про це. Проблема в іншому: користувачі соцмереж діляться одне з одним шоком після оприлюднення результатів першого туру президентських виборів. Багато хто дивується: звідки взялося стільки тих, хто проголосував не так, як вони? Хто всі ці люди? І дійсно, як так сталося, якщо в стрічці тільки друзі й однодумці? Звідки взялася вся ця дивна і непередбачувана статистика?
Розмірковуючи на цю тему, я прийшла до висновку, що винне у всьому бажання забанити всіх. Погодьтеся, ви не раз бачили пости вельми шанованих користувачів, які в пориві праведних почуттів апелювали до опонентів: "видаліться із друзів всі, хто..." Далі можливі різні варіації. Всі, хто "прихильники пана N", "противники щеплень", "їсть м'ясо убитих тварин", "підтримує радикалів/лібералів", "пише неправильно ться і-тся".
Так, тепер дилему небажаного спілкування можна вирішити просто — видалити людину з друзів або додати до чорного спику, очистивши таким простим способом свою стрічку від тих, хто думає інакше. Проблема лише в тому, що в реальному житті всі видалені не позбавляються права голосу, а йдуть і ставлять позначку в бюлетенях. Але вже без можливості почути ваші зойки щодо їхнього невдалого вибору. Вони не дізнаються вашу думку, нехай навіть вона буде винятково правильною і переконливою. Вас більше немає в їхньому інформаційному просторі, які б розумні речі ви не писали, вони вас не прочитають і не почують. Бан подібний до інформаційної смерті.
Так, вітаю, тепер ви перебуваєте в елітному клубі своїх однодумців, які лайкають ваші пости і кивають у відповідь. Вони, безумовно, згодні з вашими аргументами і розділяють ваші ідеї. Вони голосують так само, як ви, читають ті ж книги і не дивляться ненависний телевізор. Тепер поруч із вами немає цих мерзенних незгодних, що псують нерви своїми запереченнями, дратують у стрічці своїми несхожими думками і незгодою. Ваш інформаційний простір не смердить, та й взагалі — чистий кисень! Ви на острові, де всі одне одному всміхаються. А десь там копошаться ті, хто не має змоги дізнатися про вашу думку. Хоча, що казати, їм теж цілком комфортно, поруч із ними теж одні однодумці.
Тепер поруч із вами немає цих мерзенних незгодних
У математиці існує термін "непересічні множини" — це множини, які не мають спільних елементів або мають їх незначну кількість. Тобто ті, хто дивиться телевізор, і ті, хто читає стрічку Фейсбуку, — це часто різні множини. Але можливість нещадного бану приблизно таку ж ситуацію створює в інформаційному полі й самого Фейсбуку. І в кожній такій множині або спільноті вариться свій суп і тече своє життя.
Боюся, у нас є ризик (невеликий, звісно) того, що кожен опиниться у такому колі, здавалося б, однодумців, де не буде тих, хто думає інакше. А значить, з інформаційного простору просто зникнуть ті, з ким ми могли б дискутувати й аргументовано сперечатися і на чию думку могли б впливати, якщо вже це так важливо для нас. Не факт, що вийде, але відчуття, що ми хоча б спробували, дасть невелику віру у справедливість і почуття причетності до спільного вибору.
Ми навчилися писати довгі пости, але зовсім розучилися вести реальні дискусії. Дискусії, в яких можна протиставити опонентові щось більше, ніж "сам дурень" або "всі дебіли". Образити людину, очей якої ти не бачиш, зовсім нескладно. А у віртуальному світі нескінченних фейків — взагалі не питання.
Можна звинувачувати когось у перекручуванні фактів та нечесній дискусії, можна маніакально стежити за постами опонента і ловити його на неточності, можна дискредитувати його, спекулюючи якимись таємними знаннями, але ніщо не зачепить людину, яка на ваше ж бажанням не живе на вашому острові. І немає жодної дискусії — є тільки ти, оточений натовпом захоплених "своїх", для яких, втім, теж є ризик стати "чужими" і залишити тебе назавжди.
Так, після гострих дискусій ніхто не йде з відчуттям, що його переконали, і не визнає, звісно, що він змінив свою думку. Але зерно сумніву буде посіяне в землю. І, можливо, не відразу, але є шанс, що воно проросте. Адже в той момент, коли людина починає сумніватися, вона починає думати.
Піду, мабуть, розбаню "своїх".