Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, Юлія Володимирівна тепер головний кандидат на пост президента України. Вибори глави держави відбудуться 31 березня 2019 року.
В поточному номері ми вирішили розібратися, яким президентом буде Тимошенко, якщо її оберуть, хто і навіщо лобіює її інтереси в США, хто є її прихованими політичними союзниками і звідки вона, власне, черпає фінансові ресурси.
Відповідь на перше питання, на жаль, досить передбачувана. Юлія Володимирівна – популіст із лівацькими поглядами. Її місія – боротьба. Вона не про створення, вона про руйнування. Вона буде боротися з несправедливістю (читай з усіма) не тільки в опозиції, а й прийшовши до влади.
Минулого разу, отримавши високу посаду прем'єра, вона боролася з несправедливим рівнем рентабельності на АЗС і в супермаркетах. В результаті чого передбачувано зникло паливо, і з'явився дефіцит базових продуктів у магазинах. Вона боролася зі своїм головним політичним опонентом Віктором Ющенком, в результаті чого країна просрала історичний шанс, отриманий в 2004 році після Помаранчевої революції.
Єдиним успішним досвідом її боротьби можна вважати руйнування на посаді віце-прем'єра бартерних схем у паливно-енергетичному секторі наприкінці 90-х. І продаж Криворіжсталі в 2005-му.
Я не хотів би чекати ще 5 років заради чергового тактичного маневру. Так і життя пройде
Тепер Тимошенко пропонує знизити ціни на газ для населення, правда, не пояснюючи при цьому, хто буде видобувати газ за явно збитковими розцінками. Вона є головним адвокатом мораторію на продаж землі, що робить Україну – нарівні з Білоруссю – однією з двох країн Європи, де рілля не є товаром. У той час як майже всі експерти в один голос говорять, що запуск в обіг землі сільгосппризначення дозволить фермерам використовувати її як заставу в банку, підвищить ціну на землю, відрахування в бюджет і в цілому прискорить зростання ВВП на 2% на рік.
Я вже не згадую про газовий контракт із Росією і широку домовленість із Віктором Януковичем, яка дозволила б двом політикам по черзі правити Україною протягом 20 років. Просто Янукович відмовився.
Іншими словами, якщо Тимошенко стане президентом, і вона реалізує те, що говорить, будуть згорнуті навіть ті напівреформи, які розпочав Петро Порошенко.
Юлія Володимирівна не розуміє, що для того щоб щось роздати, треба спершу це щось створити. Створити можна лише за допомогою припливу інвестицій і сприятливих умов для ведення бізнесу. Після створення протягом років 10 Україна зможе задуматися про соціальну сторону справи. Але не до. У США створення та рівномірний розподіл матеріальних благ забезпечує почергове керівництво країною Республіканською та Демократичною партіями. Перші створюють умови для бізнесу, другі приходять і рівномірніше розподіляють народні багатства. Тимошенко хоче тільки розподіляти.
Я брав у Юлії Володимирівни інтерв'ю тричі. І щоразу хотів зрозуміти, в чому полягають її щирі цінності. Одного разу, так і не отримавши відповіді на своє питання, я запитав, чи будемо ми робити те, що зробили поляки, чехи і словаки, щоб бути там, де вони перебувають сьогодні.
І вона відповіла: ні, у нас свій шлях. Ось коли говорять про свій шлях, мені стає ясно, що жодного руху в бік розвиненіших країн не буде, що нас просто будуть розводити. Тому що всі успішні країни від Нової Зеландії до Канади роблять одні й ті самі речі, щоб їхня економіка зростала, а люди багатіли. І вони не винаходять свого шляху. І їхній рецепт процвітання всім відомий і широко описаний у підручниках: мінімальна корупція, максимальне сприяння притоку капіталу та ідей, максимальна конкуренція, поліпшення умов для ведення бізнесу.
Яка ж її мета, запитаєте ви? Навіщо їй влада як інструмент? Щоб подобатися максимально великій кількості людей. І знову переобратися, відповім я.
Але це ж перпетум мобіле й абсурд, парируєте ви. Так, перпетум мобіле й абсурд. Безглуздий і нещадний.
Нещодавно один мій приятель висловив несподівану думку про те, що президентство Тимошенко може виявитися корисним для України. Юлія Володимирівна може своєю роботою мобілізувати по-справжньому реформаторські сили, ставши щепленням від популізму в майбутньому. Подібний мобілізаційний ефект мало президентство Януковича.
Може він і має рацію. Тільки я не хотів би чекати ще 5 років, поки не станеться якийсь мобілізаційний ефект.
Спочатку 5 років профукали Ющенка із Тимошенко. Потім 5 років країну ґвалтував Янукович. Потім 5 років напівреформи проводить Порошенко. А потім ще 5 років, щоб сталася щеплення від популізму.
Тільки в 2004 році, коли Україна отримала свій шанс, мені було 29 років. А до моменту, коли можливе президентство Тимошенко закінчиться, мені буде 49.
Тому я не хотів би чекати ще 5 років заради чергового тактичного громадського маневру. Так і життя пройде.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени