Росіяни проголосували за те, щоб наступні шість років провести під керівництвом Путіна, а тому чекають, як уряд вирішить невідкладні економічні проблеми. Це надзвичайно важливо для Росії і світу. Якщо російська економіка покращиться, Кремль матиме можливість будувати свою легітимність на чомусь іншому, ніж націоналізм та ворожа зовнішня політика, а заразом – зверне з небезпечного шляху протистояння із Заходом.
Проте наразі путінський уряд не виявляє бажання взяти на себе ризик оголосити про сміливу економічну програму. Та, можливо, з політичної точки зору йому це і не потрібно. Непримиренність Заходу та накладені ним санкції дають Путіну достатньо приводів для підтримки своєї легітимності.
Отруєння Сергія та Юлії Скрипалів дали Великобританії привід для довгоочікуваного дипломатичного тріумфу. Вони ґрунтовно та небезпідставно звинуватили Росію у злодіянні. Згодом ЄС, інші європейські лідери та президент США Дональд Трамп виступили єдиним фронтом та підтвердили британський «діагноз». Затим відбулась масштабна хімічна атака в Сирії, що обернулась негайним осудом режиму Башара Асада. Дісталось і Росії, як найбільшому поплічнику сирійського лідера. РФ наклала вето на резолюцію Радбезу ООН щодо Сирії, накликавши на себе гнів постійних членів організації, особливо США.
Російське населення втрачає терпіння
Відтепер більшість ресурсів, які Росія вклала у свою зовнішню політику та альянси з урядами на кшталт Асада, можуть себе і не виправдати. Та Захід повністю нехтує тим, який ефект він справив на розвиток внутрішньої політики Росії, і як міжнародна критика сформувала стратегічні напрямки четвертого терміну Путіна.
Західні оглядачі часто думають, що Росія – це однопартійна держава на чолі з незаперечним та всесильним диктатором. Та реальність дещо відрізняється. Попри обмежені демократичні змагання та перемогу на виборах, Путін і досі залежить від певного роду легітимності та народної підтримки. І хоча Росія – це суспільство, що тримається на зв’язках, навіть Путін у ньому залежить від мережі формальних знайомств, які сформували набір певних правил – так звану систему. І політичний напрямок там визначає не той, хто в уряді, а той, чия неформальна група знаходиться ближче до Кремля та потрапляє в поле зору Путіна.
Саме такі «невидимі» політичні змагання і прогледів Захід. І це особливо важливо з економічної точки зору. Після років стагнації та зменшення заробітної плати, російське населення втрачає терпіння. У російського уряду існує два способи зберегти легітимність: ремонтувати хворобливу економіку, підвищити життєві стандарти та перспективи для громадян, або ж попросити населення про жертву в ім’я країни, що знаходиться в гущі епічного зіткнення цивілізацій, і де президент захищає християнство як від мусульманського світу, так і від ворожого та розбещеного Заходу.
Невидиме змагання між різноманітними російськими впливовими групами визначить, яким шляхом униз буде рухатись путінський уряд наступні шість років. Підказки, які допоможуть збагнути, що відбувається всередині системи, далеко не завжди легко знайти. Та нещодавно я був у Московському державному інституті міжнародних відносин, і мені вдалось підгледіти дещо красномовне.
Конкурс краси
Столипінський форум, організований потенційним кандидатом у президенти Борисом Тітовим, мав на меті розповісти про економічну стратегію. Тітов – один із уповноважених президента з питань захисту прав бізнесменів, якого журнал Spectator прозвав «антикорупційним царем». Щоб обговорити стратегію економічного росту Росії, він зібрав навколо себе широке коло реформістів, опозиційних персон, релігійних діячів та людей, близьких до урядової коаліції Путіна.
Подія була продовженням того, що Financial Times прозвав «конкурсом краси» серед трьох різних економічних порадників – путінського прем’єр-міністра Дмитра Медведєва, екс-міністра фінансів Олексія Кудріна та Тітова. Всі вони мали розповісти про своє бачення реформ.
Стратегія Медведєва була визнана найменш амбіційною, а тому найбільш політично можливою. Утім, все вказувало на те, що з недавніх пір він перебуває в Путіна у немилості, що, відповідно, зменшує шанси на втілення стратегії. Програма Кудріна була відголосом політики лібералізації, що проводилась Єльциним за підтримки США. Вперше Кудрін презентував своє бачення у 2017 році на Гайдар-форумі – зібранні, названому в честь неоліберального реформатора, відповідального за радикальні «шокові реформи» ранніх 90-х. Пропозиції Тітова, тим часом, являли собою амбіційний та об’ємний каталог реформ: від монетарної політики до судочинства та освіти. Довгострокова мета полягає в тому, щоб змусити Росію залежати від експорту сировини, перетворивши країну на експортера продукції з високою доданою вартістю.
І в той час як Столипінский форум проголошував, що варто зосередитись на економічних справах, скандал зі Скрипалем та західна реакція помітно зсовували країну з цього курсу.
Деякі дискусії перебивали екстремісти, які розкручували націоналістичну риторику та описували Захід як небезпечного ворога, одержимого ідеєю поставити Росію на коліна. Чимало з них дотримуються євразійства, популярної там націоналістичної течії, яка свого часу мала значний вплив на окремі прошарки російської еліти після падіння Радянського Союзу.
У такій атмосфері ліберальним реформаторам не так просто бути почутими. Виступаючи на захист своїх економічних та соціально-ліберальних поглядів, вони наражались на критику інших, які були переконані, що саме такий хід думок і поставить Росію на коліна, як у 90-ті. І це лише маленька шпаринка, крізь яку можна роздивитись майбутніх економічних модернізаторів, недоросіян чи навіть зрадників.
Чим холодніші дипломатичні відносини із Заходом, тим потужніший вплив деяких мілітаристів та євразіїстів, які, зрештою, здобудуть перемогу над економічними стратегами в погоні за можливістю вплинути на думки Путіна. Тож останній радше забезпечить собі легітимність, продовжуючи курс на протистояння із Заходом, аніж стане вирішувати комплексні економічні проблеми.
Враховуючи масштаб російських авантюр та мільйони людей, на яких вони позначились, ставки «невидимих змагань» стають нетипово високими. Це означає, що Захід повинен уникати розпалювання екстремізму у внутрішніх політичних змаганнях Росії за рахунок реформаторів. Реакція британських дипломатів на справу Скрипаля може виглядати як легка перемога слабкого уряду, та конфронтаційний підхід, який він спричиняє, може стати хорошою новиною для російських мілітаристів.
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікація повної версії тексту заборонена.
Оригінал опубліковано на The Conversation
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени