10 км від Сектору Гази. Як працює і кого лікує ізраїльська лікарня Барзілай, де частина лікарів — арабського походження. Репортаж NV

Теперішньому результату передувала підготовка, на яку в ізраїльських медиків було трохи менше, аніж три тижні, між 7 жовтня, від моменту нападу ХАМАСу на Ізраїль, і до 26 жовтня, початку наземної операції ЦАХАЛу в Секторі Газа. «Армія розуміла, що втрати будуть колосальні, і що треба зробити, щоб зменшити кількість наших жертв, — пояснює Сюзана Мостова, заступниця директора клініки Барзілай. — Для цього були залучені гелікоптери, швидкі, лікарі».

Медичний фронт

Тільки-но літак, на якому доктор Стукало повертався з відпустки, сів на злітну смугу аеропорту Бен Гуріон в Тель-Авіві, задзвонив його мобільний.

 — Де ти? — запитав заввідділення хірургії клініки Барзілай.

 — В аеропорту, — відповів Стукало.

 — Приїжджай сюди.

 — Є час прийняти душ?

 — Ні.

Так для молодого ізраїльського анестезіолога розпочався ранок 7 жовтня. Тоді ще ніхто не усвідомлював, що в Ізраїлі розпочинається війна. А враховуючи теперішню напругу на півночі країни з боку Лівану та Сирії, в Ізраїлі всі розуміють, що все це швидко не закінчиться. Звідси й головний сенс наказу МОЗ Ізраїлю: готуватися лікарням «до тисяч постраждалих» та бути готовими до ситуації роботи на «безлюдному острові», себто без постачання обладнання, медикаментів ба навіть харчів. Ізраїльські медіа додають, що МОЗ готується до ураження медичних бригад і організовує резерв лікарів-євреїв із-за кордону.

І хоча це розпорядження в першу чергу стосується лікарень на півночі Ізраїлю, опосередковано зачіпає усіх. Адже досі поранені важкої і середньої важкості з Гази розподілялися по всій країні - в центр та на північ. «Тепер ця маса людей буде у нас», — прогнозує Мостова.

Андрій Яковлев, заступник заввідділу лорзахворюваннь і хірургії голови та шиї, був одним з перших, хто приймав поранених трагічного 7 жовтня. Він каже, що перебував в шоці, коли тільки-но побачив кількість поранених в його провінційній лікарні, що обслуговує невеличкий регіон з населенням у 300−400 тис.

Безпорадності додавав нетиповий характер поранень. Досі доктор займався здебільшого онкологічними захворюваннями та різноманітними утворами шиї, але відтепер все буде не як завжди. «Кульові поранення дуже складні - згадує Яковлев. — Буває, коли куля, уламок заходить в око, проходить шию, грудну клітину і сидить там. Ніколи не доводилося з таким стикатися».

В перший день війни лікарня Барзілай одночасно прийняла 370 поранених. Для неї це більше, аніж забагато. В усіх попередніх військових навчаннях виходили з умов, що клініка здатна одночасно прийняти максимум 60 поранених. Але тепер кожні три хвилини швидкі допомоги доставляли нових поранених. Чималу кількість привозили люди на власних автомобілях, виносили їх з машини та хутко їхали.

«Ми повідомили в Міністерство охорони здоров’я, щоб привезли до нас амбуланси, — розповідає Мостова. — Щоб ми не чекали жодної хвилини і перевозили поранених в інші місця. Так було врятовано дуже багато життів».

В бункері

Рубену всього 22 роки. Задля власної безпеки він попросив не називати в медіа його прізвища. Своє найважливіше рішення у житі він прийняв ще у 16 років, а саме — отримати можливість служити в медичному підрозділі ЦАХАЛу. Для відмінників випускних класів це опція можлива: достатньо пройти співбесіду з армійським психологом й скласти іспит на логіку. Якщо тест пройдений, армія бере на себе клопоти про твою подальшу освіту.

«Я завжди любив те, що пов’язане із медициною, з біологією, — зізнається Рубен. — І я вирішив вчитися на медбрата. Армія оплатила все навчання».

В університеті Ізраїлю за фахом, що обрав Рубен, навчальний рік коштує приблизно приблизно 10 тис. шекелів ($2,7 тис). В обмін на оплату курсу Рубен зобов’язався затриматися на строковий службі в армії на чотири роки. Тобто на півтора роки довше, аніж інші.

В лікарні Барзілай Рубен служить вже рік, він командир медичного підрозділу РАМ-2. На його плечах погони старшого лейтенанта. «Направду це звання називається „академічний офіцер“, — уточнює він. — Кожен офіцер в армії має пройти спеціальний курс. Я його ще не пройшов, але збираюся найближчими роками пройти. Тоді я матиму справжнє звання старшого лейтенанта».

Зараз ще несправжній старший лейтенант, але вже справжній військовий медбрат веде журналіста NV коридорами лікарні, щоб привести в ту частину, куди 8 жовтня влучила перша, а згодом друга ракети, запущені з Сектору Газа. Зруйновані дах та стіна дитячої кімнати, але доля тоді усміхнулася лікарні: ніхто тут не загинув і навіть не постраждав.

Окрім долі за пацієнтів та лікарів подбала й Служба Тилу. Всі операційні клініки за стандартами цивільної оборони переведені у повністю захищений простір. «Ми сидімо в одному великому бункері, — пояснює Мостова. — Наші лікарі можуть спокійно оперувати, вони навіть не знають, чи є сирени в місті, чи нема. Повна тиша та концентрація на пацієнті».

Щоб потрапити в це свята-святих, бункер, де сконцентровані всі операційні та ординаторські, треба переодягнутися в спецодяг. Кореспондент NV виконує цю умову.

Медичний факт

Енцо Галісія, анестезіолог та реаніматолог родом з Мексики. В Ізраїлі він вже 10 років, він тут вчиться та працює. Незабаром 35-річний доктор збирається повернутися додому. Але поки його руки потрібні тут.

Кореспондента NV Галісія зустрічає словами: «Слава Україні!» І миттєво сам же відповідає на цей пароль нації: «Героям слава!» Про свою прихильність до українців та ізраїльтян мексиканець розповідає на ідеальному івриті.

«Моя країна пройшла через випробування, — говорить він. — Ті країни, які потерпають від насильства, викликають у мене почуття солідарності. Тому я підтримую і Україну, і Ізраїль».

Для переконливості анестезіолог демонструє шафи роздягальні, на яких повсюди жовто-сині наклейки, одна з них з нецензурним українським контентом, який літературною мовою можна перекласти так: «Путін — підступна людина». Тепер цей мем без усякої цензури та цнотливих перекладів зажив міжнародним життям на всіх континентах світу, включаючи Ізраїль.

Галісія так розповідає про свою роботу з рятування цивільних та військових поранених: «Найважче — працювати під звуки падаючих ракет і усвідомлювати, що терористи можуть зайти сюди». Але тепер нема про що хвилюватися: лікарня добре охороняється. Так було і раніше, тим більш так буде й надалі.

Практично вся основна частина клініки розташована у спеціальному підземному приміщенні, обладнаному на випадок масованих обстрілів відділеннями на 300 ліжок.

Проходимо повз операційні. Серед всього сучасного обладнання доктор Стукало звертає увагу на робота-хірурга. Той в очікуванні стоїть в закутку. Це чотирирукий робот-маніпулятор — апарат для проведення складних операцій, хірургічна система Da Vinci. Одна з «рук» робота тримає відеокамеру, що передає зображення на монітор, друга «рука» виконує функції помічника хірурга. Двома іншими «руками» керує хірург, що сидить за пультом, та має можливість розглядати ділянку, що оперується, в 3D та з багаторазовим збільшенням.

Стукало мимохідь пояснює, що фізіологічно у робота є значно більше можливостей дістатися до уражених місць, аніж у людини. В цей самий момент він помічає колегу, араба за походженням, анестезіолога за фахом. Знайомимося. Проте заради власної безпеки анастезіолог-араб просить не називати його ім'я в пресі та не фотографувати. Ті, хто підтримують ХАМАС, постійно погрожують доктору розправою за те, що він лікує ізраїльських солдат. До того ж батьки цього лікаря живуть на території Палестинської Автономії. Тож якщо не до нього, то до них терористи легко дістануться.

Доктор міг би й відмовитися від такої ризикованої роботи, але не відмовився. «Тут немає сірої зони, — каже він. — Або ти нормальна людина і допомагаєш, або ти на боці терористів».

Анестезіолог розповідає, що сам живе в Ашкелоні й бачить в місті чимало людей із Гази. «Вони працюють тут, — пояснює він. — І якщо є якась аварія чи травма, ми надаємо допомогу будь-якій людині».

У відділенні, де трудиться Яковлев, працює до 40% лікарів арабського походження. Усі вони підтримують Ізраїль у боротьбі з терором. Однак не завжди картина була такою: Мостова зізнається, що на початку були проблеми з лікарями, які хто потайки, хто публічно підтримували ХАМАС. Але вони вже в клініці не працюють.

«Ми мали незрозумілу ситуацію в одному з відділень, — говорить заступниця директора клініки. — Як тільки дізнався головлікар, він відразу ж з’явився в цьому відділенні і навів порядок».

Мова про конфлікт, що виник між арабською частиною медперсоналу та ізраїльтянами, коли кожен тлумачив питання Хто винен? по-різному.

«Ми маємо дуже сильну психологічну допомогу в лікарні, яка теж приходить на допомогу всьому персоналу, — продовжує Мостова. — Кожен міг висловити свою точку зору. Кожен має своє розуміння, кому саме належить та чи інша територія Ізраїлю. Це обговорюється завжди».

Звірячий напад ХАМАСу змусив багатьох знизити градус дискусій в курилках лікарні. Серед загиблих 7 жовтня чимало ізраїльтян арабського походження. У тероризма нема національності.

Важке питання

На цей момент в лікарні Барзілай немає пацієнтів з Гази, але ще тиждень тому вони тут були. Це здебільшого люди старше 70 років та діти до 18 років.

Такі пацієнти зустрічаються не лише в цій клініці, а й майже по всій країні.

 — У нас були шестирічні діти — згадує Мостова.

 — Які ваші почуття ?

 — Ми намагаємося відокремлювати наші почуття й наш душевний стан.

«Я вам можу сказати, про свої почуття», — вклинюється в розмову Стукало. Розповідь ізраїльського доктора українського походження вартує того, щоб бути почутою. Перше: мова йде про допомогу людям зі стану ворога. Друге: мова про допомогу пораненим військовим. Як перше так і друге Стукало доводилося робити в Газі, прямо на полі бою, під градом куль чужих та вогняним шквалом своїх.

Стукало показує колезі світлини зі своєї служби в Газі. Більшість з них не можна публікувати в пресі, а деякі навіть не варто показувати друзям. На одній з фотографій озброєний доктор Стукало стоїть біля двох зв’язаних терористів. Їх виловили в одному з чисельних тунелів Гази. Колега запитує: «Не було бажання прострілити їм коліна?». В цьому питанні не так багато розуму, але в ньому приховані таємні бажання помститися за злодіяння ХАМАСу, що були вчинені 7 жовтня, та чиняться дотепер, наприклад, знущання над заручниками.

Тим не менш, доктор Стукало нічого не відповів тому колезі, а просто продовжував гортати в телефоні світлини. Адже на службу в ЦАХАЛ він як лікар був мобілізований для зовсім інших цілей. Не стріляти, а рятувати, причому всіх.

От один з буденних епізодів його війни. Підрозділ, де служив Стукало, отримав наказ врятувати пораненого. Поки нічого надзвичайного. Але рятувати треба було не військового, а цивільного, до того ж мешканця Сектору Газа. Той намагався пробратися до свого додому. Побачив, що його будинок зруйнований і спробував повернутися в укриття. І так потрапив під обстріл. Прямо посеред полю бою, ризикуючи життям, ізраїльські військові медики надали допомогу пораненому, який на цей момент вже втратив чимало крові.

«Серед солдатів були обурення, чому лікар не сказав нам, чим ми займаємось і кого ми рятуємо, — згадує той епізод Стукало, а потім додає: — Направду, і у мене були суперечливі відчуття. Але все одно ми це робимо».

Зрозуміло, що головне завдання на полі бою в Газі у таких як Стукало — рятувати поранених бійців ЦАХАЛу. І тут Ізраїль знову здивував самого себе, коли вдалося встановити ще один національний, а може й світовий рекорд. Середній час евакуації поранених із Гази досяг найнижчої позначки — 1 година 6 хвилин. Це значно швидше, аніж у середньому за попередніми війнами, які вів Ізраїль.

Для цього результату були скликані спеціалізовані медичні групи. Їхня ціль — організація евакуації поранених з поля бою. В підрозділ окрім парамедиків та лікарів входять солдати, котрі повинні під час руху стежити за безпекою.

Стукало на місці проводить огляд і надає мінімальну допомогу. Потім зв’язується з лікарем, який вже перебуває у гелікоптері, або в машині швидкої. «Поки я їду до точки передачі, у нього в голові уже збудувався якийсь план, — розповідає Стукало. — Були ситуації, коли я в епіцентрі перестрілки. І вирішую, або зараз надати допомогу, або в машині під час руху, або швидше забрати та виїхати».

Чим більше скорочується відстань і час між пораненням і операційною, тим більше шансів у пацієнта. «Якщо взагалі можна прямо „з нуля“ привезти до лікарні - ідеально», — зазначає Яковлев.

Але ідеально не буває ніде. На війні тим більш. Про що свідчать ще дві цифри.

Від початку війни до ЦАХАЛу було мобілізовано понад 800 офіцерів-психіатрів. Вперше за всю історію воєн Ізраїлю деякі з них вийшли на поле бою. З приводу душевних травм до них звернулося вже близько 9 тис. військовослужбовців.

«Найважче за все, це зберегти голову холодною, — вважає Яковлев. — Адже кожного дня ми адаптуємось до чогось нового».

Зараз в Барзілаї відносна затишшя — в численних кав’ярнях лікарні породілля і пенсіонери чекають на консультації. В центральному холі розгорнувся гуманітарний проєкт: тут розташувалися торгівельні лавки переселенців з постраждалих прикордонних кібуців. Клініка їм надала можливість продавати солодощі, сухофрукти, каву тощо.

Але всі побоюються, що, можливо це лише затишшя оманливе. Сподіваються на краще, але готуються до гіршого. «Найважче зараз створити рутину і водночас знати, що будь-якої миті можуть прибути поранені, — зізнається заступниця директора клініки Барзілай Мостова. — Це стан невизначеності. Водночас треба продовжувати функціонувати».