Моя подруга працювала головою сільради в той час, як Юля була прем’єр-міністром. І от збирають голів по всій Україні на зустріч з пані прем’єркою. Зафрахтовані автобуси, і майже всю ніч їде делегація голів сільрад з півдня Одещини до Києва.
Подруга розповідала: «А голови ж у нас різні. Є й такі, що мають за плечима лише навчання в ПТУ. Ну, їдемо, всі жартують, хтось мріє Юлю за косу потримати...»
Потім почалося дійство. Зустріч Юлі з головами сільрад. А Юля, як відомо, гарно може шоу влаштовувати. І тамада з неї хороша. І конкурси цікаві.
Варто сказати, що моя подруга має технічну освіту. І дуже хороший мозок. І її рівень критичного мислення, дай боже, всім.
«Знаєш, – каже мені, – я ж прискіплива до всіх деталей і цифр. Як була обрана на посаду, весь час законодавство вивчаю. Особливо в частині повноважень рад, земельних питань, майна громад і так далі»
Слухала подруга Юлю уважно.
«І стало мені за нас образливо, – зробила потім висновок. – Це треба зовсім не поважати аудиторію, вважати нас недалекими і нерозумними. Бо вірити речам, які вона там виголошувала, неможливо. Одні тези дисонували з іншими. З приводу земельного законодавства взагалі були якісь фантазії. І якось я дуже засмутилась з приводу оцього всього. А потім ми сіли в автобус, щоб їхати додому. Дивлюсь, а хлопці, мої колеги, притихли. Вражені Юлиною харизмою. Жарти про косу вже не лунали. З повагою відгукувалися. Типу так, Юля – сила. Отак і порозходидись вони по домам, зачаровані красивими словами, які мали небагато спільного з дійсністю...»
Я вчора про це згадувала. І, думаю, моя подруга теж про це згадувала. Як про дежавю.
Бо з тих пір, коли збирали голів сільрад по всій країні, щоб Юля їх прошаманила, мало що змінилось. І ставка знову на бідних людей з маленьких містечок і сіл, яким дуже тяжко жилося і живеться.
Мені, наприклад, різонув виступ її доньки Жені про жахи в лікарні, куди вона повезла свою маленьку Єву. Співчуваю, звісно. Хоч і сумніваюсь, що повезли дитину в першу-ліпшу лікарню. Не кажучи вже про те, що за часів прем’єрства Юля могла почати реанімовувати вітчизняну медицину. В парламентсько-президентській країні всі важелі в цьому напрямку були саме у руках прем’єрки. Але тоді, правда, онуки не було.
Є такий чудовий ресурс, VoxCheck називається. Люди, які там працюють, проробляють купу складної роботи, перевіряючи виступи/заяви політиків на предмет брехні та маніпуляцій. Погугліть текст «Юлія Тимошенко. Антологія маніпуляцій».
Політикиня Тимошенко в топах маніпуляторів і брехунів. Так можна себе поводити лише в ситуації, коли точно знаєш, що твоя публіка – неосвічена і бідна, довірлива і незлопам’ятна.
Мені часом хочеться подивитися, а що буде, як Юля стане президентом? Але це жорстокий експеримент. Я би краще такий фільм-катастрофу подивилась – вдома і під пледом.
Я знаю, яка кількість збитих пілотів збирається повернутися в нашу пошматовану країну. Яка кількість ображених вже вступила в кулуарні перемовини щодо свого політичного і бізнесового майбутнього. І це точно не ті люди, яким болить країна і все, що з нами відбувається.
Я вже давно зрозуміла, що у тих, хто виграє на виборах і у тих, хто їх програє, все буде добре. Тому не треба жаліти політиків і вмирати за них. Жаліти треба себе. Думати треба про себе. І включати мозок. Особливо в ці пару місяців.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени