Юлія Володимирівна здобула величезну перемогу, скасувавши постанову, яку вже було давно скасовано.
Скасувала в суді, за допомогою судді, який дав добро на розгін Майдану 11 грудня. Загалом, явний прихильник правової держави і справедливості. Але зберігаючи хорошу міну за поганої гри, Юлія Володимирівна гордо несе полум'я зниження тарифів на газ і тепер заявляє, що ціни офіційно знижені. Нехай ніхто не помітив, а люди мають отримати компенсацію. За високі ціни, звісно ж.
Шкода тільки, що Юлія Володимирівна як завжди обіцяє компенсувати їх чужими грошима. Грошима платників податків. Ні щоб продати останнє – останній будинок, який не її, і останню мережу ломбардів, і роздати бідним. Але ні, Юлія Володимирівна знову забере гроші у бідних і роздасть багатим.
Звісно, юридичних наслідків у скасування постанови, яку давно скасовано, не буде. Що б не говорили її креативні юристи.
Але якби були? Що було б? Тимошенко запевняє, що всім, хто платив за газ дорого (нижче ринкової ціни, до речі, але все одно дорожче нуля) держава повинна компенсувати. Але у держави грошей своїх немає, є тільки гроші платників податків. А значить державі треба їх десь взяти. Де ж?
По-перше, забрати у тих, хто отримував субсидії. Адже якщо ціна була незаконною, то і субсидії теж. Адже логічно? Але цих грошей не вистачить. Отже, треба забрати з бюджету. Те, що пішло б на школи або лікарні, на дороги або, наприклад, пенсії. І роздати тим, хто субсидій не отримував. Тобто роздати забезпеченим людям. А іноді і просто багатим. Причому пропорційно роздати. Чим більше ти споживав, тим більше зараз, на думку Юлії Володимирівни, тобі мали б повернути. І найбільше отримали б сусіди Юлії Володимирівни по Кончі-Заспі. Соціальна справедливість – вона така.
Все це точно повторює ситуацію, яка була традиційною для України. Всі отримували дешевий газ. Більше його отримували багаті, які більше споживають. Менше – бідні, адже вони споживали мало. А хтось взагалі не отримував, адже не користується газом. А хтось і опалювався сам. Але дешевого газу не буває. За нього платив хто? Як завжди – платники податків.
І замість адресної допомоги держава дотувала тупо всіх споживачів. І бідних, і багатих. Стимулювала зростання цього самого споживання (а що, дешево ж), що своєю чергою стимулювало нашу залежність від Росії.
Хто за все це платив? Бюджет. Тобто платники податків. Всі громадяни України скидалися і платили. І більше платили багатим. Соціальна справедливість, ми ж пам'ятаємо. Але так, країна бідна. Грошей не вистачало. Тільки в 2013 році дефіцит бюджету становив 6% від ВВП (разом з Нафтогазом).
Що в результаті? Дідько, той самий борговий зашморг, який так не подобається прихильникам дешевих цін.
Адже дефіцит бюджету можна перекрити тільки новим боргом. А зростання боргу рано чи пізно закінчується погано. Кризою воно закінчується. І супроводжується і девальвацією, і інфляцією. Які теж більше б'ють по бідних, ніж по багатих.
І знову бідні платять. Все, як любить Юлія Тимошенко. Бідні платять і стають ще біднішими. А чим більше бідних і чим бідні бідніші, тим охочіше вони голосують за того, хто обіцяє їм манну небесну. Тобто за Юлію Тимошенко.
Майже безпрограшна лотерея. І за твоє споживання заплатили бідні, і вони потім тебе ще й президентом оберуть. Геніальна схема.
Добре, що іноді фантазії Тимошенко залишаються її особистими фантазіями і особистими проблемами. Погано, що вона хоче і теоретично може реалізувати їх в реальності.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени