Наступного року економісти відзначають 250-річчя публікації книги Адама Сміта «Багатство народів», і меркантилізм президента США Дональда Трампа виглядатиме вкрай невідповідним для цього тлом. Трамп одержимий розмірами сальдо у двосторонній торгівлі, вихваляє мита на імпорт, ставиться до міжнародної торгівлі як до гри з нульовою сумою, відроджуючи, усупереч ученню Сміта, найгірші форми меркантилізму.
Економісти мають рацію, засуджуючи торговельну політику Трампа. Нечесні методи торгівлі, що їх використовують інші країни, не є головною причиною торговельного дефіциту США, а боротьба з дисбалансами у двосторонній торгівлі — це просто дурість. Хоча торговельний дефіцит сприяв занепаду американської промисловості, навряд чи це найважливіший фактор. Крім того, дефіцит дає змогу американським споживачам та інвесторам дешево позичати, а це привілей, який дуже хотілося б мати більшості інших країн.
Але в реальності меркантилізм не такий уже й мертвий, як вважали економісти, і він не такий уже й помилковий, як вони стверджують. Завдяки послідовникам Сміта, провідні країни часто дотримувалися принципів свободи торгівлі та невтручання держави в економіку (laissez-faire), тоді як країни, які намагалися наздогнати держави з передовою економікою, зазвичай обирали змішану стратегію.
Економісти мають рацію, засуджуючи торговельну політику Трампа
Наприклад, Александер Гамільтон у США і Фрідріх Ліст у Німеччині відкрито відкидали ідеї Сміта й обстоювали заходи захисту від імпорту заради розвитку галузей, що зароджуються. Аргентинський економіст Рауль Пребіш та інші представники «школи залежного розвитку» вважали, що країни, які розвиваються, повинні захищати промислові галузі від конкуренції з імпортом. Деякі з країн, які дослухалися до їхньої поради, зокрема Бразилія, Мексика і Туреччина, забезпечили десятиліття швидкого економічного зростання.
Уряди країн Східної Азії теж використовували змішані підходи меркантилізму і смітіанства: вони заохочували експорт і приватне підприємництво, але зазвичай за протекціоністською стіною. Отриманий результат багато хто називає економічним дивом. Хоча ці уряди зазвичай не вважали себе відверто меркантилістськими, в обраних ними підходів до розвитку (так званий девелопменталізм) було багато спільного з меркантилізмом.
Фундаментальна відмінність між смітіанським і меркантилістським підходами пов’язана з їхнім ставленням до споживання і виробництва. Сучасна економічна наука слідом за Смітом вважає споживання кінцевою метою економічної діяльності. Сміт сперечався з меркантилістами, стверджуючи, що «споживання — це єдина мета і призначення всього виробництва». Він зазначав, що «інтереси виробника повинні бути враховувані лише тією мірою, якою це необхідно для інтересів споживача».
Своєю чергою меркантилісти на рівні інстинкту акцентують увагу на виробництві та робочих місцях. Важливо, що саме виробляє країна. Абсурдно стверджувати, як одного разу висловився один із радників Джорджа Буша-старшого, що немає жодної різниці між виробництвом картопляних чипсів і комп’ютерних чипів. Крім того, щойно виробництво, особливо промислових товарів, стає політичним пріоритетом, торговельний профіцит виявляється кращим за торговельний дефіцит.
Ці два погляди можна примирити, якщо доповнити загальноприйняті, панівні економічні уявлення інформацією про різноманітні провали в роботі ринків. Сучасні смітіанці, напевно, визнають, що влада не повинна залишатися байдужою до структури виробництва, коли окремі виробники чинять сильний вплив на технології, або ж мають проблеми з координацією. Утім, важливими є також вихідні позиції. Без сильних і переконливих доказів протилежного традиційний економіст, як правило, виступить проти ідеї «відбору переможців».
З іншого боку, люди з ухилом у меркантилізм або девелопменталізм без вагань готові вирішувати, що і як виробляти. Питання в тому, хто береться нести тягар доказів, оскільки від цього залежить, чи вважатимемо ми, наприклад, промислову політику країн Східної Азії нормою чи відхиленням.
Через смітіанський акцент на споживанні сучасні економісти недооцінюють важливість робочих місць для добробуту. Згідно зі стандартною «функцією корисності», яку економісти використовують для опису споживчої поведінки, робочі місця — це необхідне зло: вони допомагають створювати купівельну спроможність, але в решті їхня цінність є від'ємною, бо вони скорочують час для дозвілля. Однак у реальності робота є джерелом сенсу життя, поваги та суспільного визнання. Економісти не змогли правильно оцінити особисті та суспільні витрати, що виникають під час зникнення робочих місць, і тому виявилися несприйнятливими до наслідків автоматизації та китайського торгового шоку.
Ще одна ключова відмінність стосується взаємин держави і компаній. Сміт вважав одним із недоліків меркантилізму те, що він заохочує близькі, неформальні стосунки між політиками та приватним сектором, а це рецепт корупції. Сучасна економічна наука прийняла це попередження дуже близько до серця. У моделях політичної економії, що описують рантьє, підкреслено важливість утримання приватних компаній на відстані витягнутої руки від влади.
Однак у багатьох ситуаціях (наприклад, передові інновації, зелена промислова політика, регіональний розвиток) тісні, регулярні зв’язки між владою і компаніями приносять успіх. Для цього є вагома причина. Хоча дистанціювання компаній від влади дає змогу мінімізувати корупційні ризики, воно ускладнює отримання владою інформації про проблеми та нові можливості, а також про те, які заходи працюють, а які ні. Коли є значна невизначеність (пов’язана, наприклад, із технологіями), тісна співпраця з компаніями може виявитися кращою за суворе дистанціювання.
В обох підходів є свої «сліпі плями». Меркантилісти з зайвою легкістю оголошують інтереси виробників (особливо близьких до влади) інтересами держави. З іншого боку, інтелектуальні діти Адама Сміта недооцінюють важливість виробництва і робочих місць, а також ігнорують переваги приватно-державного співробітництва. Хороша політика часто стає результатом правильної комбінації двох підходів.
Зрозуміло, ніщо зі сказаного не виправдовує підходи Трампа. Його хаотична, безладна торговельна політика не дуже допомагає збільшувати критично важливі, стратегічні інвестиції в США, і вона пронизана корупцією, оскільки надає пільги політично близьким фірмам і дає їм змогу обігравати систему. Його меркантилізм не принесе жодної користі, тому що він утілює в собі найгірші недоліки цієї стратегії.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2025
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV