Головна тема сьогодні — це, звісно, те, що американці і разом з ними всі інші західні країни нарешті почали поступово знімати заборони на використання їхньої зброї, переданої Україні, по цілях у Російській Федерації. Раніше вони, як відомо, дозволяли тільки застосовувати цю зброю по цілях на окупованих українських територіях. Так ось, повідомляють одразу кілька західних ЗМІ, що найближчими годинами або днями можуть бути завдані удари ракетами по цілях у РФ.
І якщо ми віримо західним ЗМІ, що зараз триває підготовка до завдавання цих ударів, там якісь, напевно, координати вводять у ці ракети або щось із цієї серії, загалом, коли все буде готово, ракети запустять і вперше вони завдадуть ударів по якихось військових об'єктах усередині Росії, а не на окупованих територіях України. Уперше за всю війну це станеться. Це, авжеж, дуже круто, це означатиме нову сторінку в поточній війні, і я б навіть сказав, що це означатиме сторінку, з якої почнеться стратегічна поразка Російської Федерації.
Я, якщо ви пам’ятаєте, вже доволі давно кажу, що, на мій погляд, війна закінчиться поразкою Росії 2025 року, і я вважаю, що ось зараз починається, так би мовити, шлях саме в цьому напрямку.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Тобто, мені здається, Росія досягла піку того, чого вона могла досягти самої, так би мовити, величі, могутності і захоплення українських територій. Це була якраз весна 2024 року. Далі покотиться вона донизу. Це моє особисте відчуття, засноване на спостереженні за всім, що відбувається, це не офіційний прогноз. Але, бачте, який цікавий момент.
Далі покотиться Росія донизу
Дмитро Медведєв, колишній президент РФ, нині почесний алкоголік, або якось його так можна відрекомендувати, оголосив, що у відповідь на завдавання ударів західною зброєю по об'єктах усередині РФ Росія завдасть ядерного удару по одній із країн НАТО нестратегічною ядерною зброєю. Я, чесно кажучи, не дуже розумію, що мається на увазі, по якій такій країні НАТО він збирається завдавати удару, можливо, по Польщі або по Литві, Латвії, Естонії. Бог його знає. Я взагалі припускав, що Росія і Білорусь збираються атакувати Литву восени або взимку, пізніше цього року. Але, можливо, вони вирішили перенести. Бог його знає. Щось таке вони, можливо, і справді планують. Хоча, відверто кажучи, звісно, Медведєву, який давно вже не дружить із головою, зате дружить із пляшкою, вірити надто не можна.
Але, тим не менш, дуже цікаво це різке зростання ескалації російської риторики щодо цих ударів. Вони розуміють, що щойно Україна почне бомбити ті ж самі аеродроми або штаби, або склади, або якісь залізничні вузли на території Російської Федерації, то Росія просто далі не зможе відбиватися і почне реально програвати війну.
Що я хочу вам ще розповісти? Я тут два дні, буквально вчора приїхав із Харкова, два дні я провів у Харкові. Треба сказати, зі мною сталася там ще цікава історія. У мене в Харкові живе дядько, він був добровольцем, звільняв Ізюм. І він розповів мені історію. У колишньому російському якомусь штабі в Ізюмі знайшов шеврон десантника з 25-ї бригади Січеславської і знайшов наліпку з прізвищем цього десантника. І це все було прибито цвяхами до дошки в цьому самому російському штабі. І, мабуть, зняли ці шеврон і наліпку з тіла вбитого, або просто з пораненого полоненого українця. Я вирішив, що віддам цей і шеврон, і наліпку. У 25-ту бригаду, можливо, знайдеться господар цих речей. Я вважаю, це буде розумно і правильно. Я ось із собою з Харкова цю справу перевіз. І я знаю декількох людей, які, зі свого боку, добре спілкуються з 25-ю бригадою. Я їм цю справу туди й передам.
Ну і давайте про ситуацію. Так, обстріли жахливі. Це ось, знаєте, у Києві чи у Львові, чи навіть в Одесі ми не розуміємо, наскільки важко живеться харків'янам. Це дійсно героїчні люди, як вони живуть, як вони це витримують, і як вони стоїчно це все сприймають. Тобто не бігають із квадратними очима, не ховаються і не панікують, а все дуже спокійно, розважливо, холодно, я б навіть сказав, до цього всього ставляться. Це дивно. Просто мене це вразило до глибини душі. Люди грають у футбол, займаються спортом, гуляють вулицями. Ну, ось відчувається, місто-герой насправді.
Наступ російський під Харковом остаточно зупинено вже, це всім зрозуміло. Річ у тім, що, по-перше, українські війська організували там грамотне управління військами. Це добре, зуміли зайняти якісь нормальні, вигідні позиції. Плюс поступово надходять іноземні, головним чином американські озброєння і боєприпаси, за допомогою яких набагато простіше стало вже відбиватися, ніж це було на початку російського наступу. Добре в українців організована логістика. Я так розумію, набагато краще, ніж у рашистів. Підвезення всього необхідного до лінії фронту відбувається регулярно, у нормальному, у такому річковому, спокійному режимі. А у росіян, зі свого боку, з боку Бєлгорода, постачання кепське. Чому? Тому що там доріг менше, ці дороги контролюються дронами українськими, і мінуються, і знищується все, що цими дорогами прямує. І робиться це значною мірою за допомогою дронів.
Ну, і крім усього іншого, наскільки я розумію, зараз українська армія почала вже щось на кшталт контрнаступу, в тому самому Вовчанську, там квартал за кварталом це місто звільняється від рашистських вояків. Хоча, звісно, бої дуже запеклі, і те, що сьогодні звільняється, може бути завтра знову втрачене. Але, наскільки я розумію, завдяки тому, що логістика в українців там організована набагато краще, найімовірніше, росіяни програють цю битву. Плюс, звичайно ж, ось знову використання західних озброєнь і снарядів дуже допоможе.
Але загалом зі збільшенням кількості снарядів, боєприпасів, бойової техніки, а також з постійно великою кількістю дронів збройної сили України, Україна, як мені видається, цілком здатна відбити свої території, і навіть зайти на територію Російської Федерації, якщо знадобиться, підійти до Бєлгорода, якщо це буде необхідно, створити власну санітарну зону. Згадайте, Путін казав — ми відкрили цей фронт у Харківській області для того, щоб створити санітарну зону. Зараз він з високою ймовірністю отримає санітарну зону, тільки вже на своєму боці кордону.
Взагалі все це зараз, звісно, стає реалістичним у світлі того, що відбулося ось цього тижня — ті найголовніші, найважливіші, найфундаментальніші зміни в політиці Заходу щодо російсько-української війни. Йдеться про те, що країни Заходу нарешті почали знімати свої заперечення проти застосування зброї, яку вони постачають, по об'єктах на території Росії. Насправді цей процес тривав дуже довго і дуже скрутно. Українські парламентарі, дипломати, я знаю, дуже багато працювали у Вашингтоні насамперед над тим, щоб спонукати американців до зміни своєї позиції. Тобто американці завжди дуже боялися — якщо ми дозволимо застосовувати наше озброєння по споконвічній території Росії, то росіяни на це відреагують, як-от Медведєв, на кшталт погрозами застосувати ядерну зброю. І що це може закінчитися мало не ядерною війною. І дуже великих зусиль українським дипломатам і парламентарям коштувало переконати своїх американських колег у тім, що ні, не призведе до жодної ескалації, що Медведєва слухати не треба, він видає цілковиту маячню.
Але насправді, як мені здається, ключовою подією в цьому сюжеті стало нещодавнє, знову ж таки, бомбардування в Харкові Епіцентру. Я, до речі, з'їздив туди, подивився. Там дійсно руїни, страшне згарище, і справді викликає просто жах. Ну, як би я насилу собі уявляю, що відчували люди, які там перебували в момент бомбардування. Я надивився всякого, авжеж, як і будь-які, гадаю, українці, жителі України, але це реально кошмар, те, що там відбувається. І я вважаю, що ось це абсолютно невмотивоване бомбардування виключно цивільного об'єкта посеред білого дня, коли ще вихідний, коли відомо дуже добре, що там багато людей, воно спрацювало як перемикач у головах багатьох західних лідерів. Вони сказали: ну, ми це більше терпіти не можемо, це абсолютне варварство, і це треба припиняти. І вони дали дозвіл на застосування своєї зброї.
Авжеж, дозвіл має свої обмеження. По прикордонних якихось об'єктах завдавати ударів, а далі — ні. Але навіть такі обмежені за дальністю удари, я вважаю, дозволили б знищити цілу купу важливих і критично важливих для Росії військових баз, аеродромів, складів десь у Бєлгородській, Курській, Брянській, Воронезькій, Ростовській областях. Ну і сподіваюся, що в недалекому майбутньому це станеться, оскільки перешкоди такого юридичного характеру, як бачимо, усунено.
Більше слухайте у відеоблозі Івана Яковини на Radio NV