Дебати навколо стіни на кордоні США та Мексики, а також питання міграції
стали настільки викривленими цим надмірно перегрітим нонсенсом президента
Трампа – ми мусимо побудувати стіну, щоб
стримати всіх цих ґвалтівників та убивць, і Мексика заплатить за неї – що
ми і забули, як би це звучало, якщо б це казав президент, що окреслює реальну
проблему на кордоні заради справжнього рішення, а не просто для того, щоб
активізувати свій електорат.
На жаль, ми маємо президента, який хоче витратити $5,7 млрд на стіну, аби вирішити свої політичні проблеми з телеведучими Рашом Лімбо, Енн Кольтер і Лорою Інгрем. У той час як американці потребують президента, який хоче витратити $5,7 млрд на багатосторонню стратегію щодо міграційного виклику, з яким зіштовхнулися США.
Ось як справжній президент пояснив би це:
«Дорогі співвітчизники, ми зіштовхнулись з глобальною кризою. Усе більше людей сьогодні переїжджають у пошуках роботи, притулку, безпечного місця подалі від екологічних катастроф чи просто прагнуть порядку, як ніколи з часів Другої світової війни. Таких людей близько 70 мільйонів.
Чому зараз? Відповідь: наприкінці ХІХ і протягом ХХ століття на зміну світові, яким у багатьох регіонах керували великі імперії, прийшов світ під керівництвом незалежних національних держав. І 50 років післявоєнного періоду були чудовим часом для того, аби бути слабкою маленькою національною державою – і цьому є кілька причин.
По-перше, тому що тоді були дві наддержави, які змагались за їхні симпатії, скидаючи іноземну допомогу, формуючи їхню армію, скуповуючи їхні дешеві товари та навчаючи своїх дітей у їхніх університетах. По-друге, зміна клімату відбувалась поступово. По-третє, популяція все ще була під контролем у світі, що розвивався. По-четверте, ніхто не мав смартфону, щоб з легкістю організувати рух проти свого уряду чи навіть побачити які на вигляд Париж чи місто Фінікс зі штату Аризона. По-п’яте, Китай не був у Світовій організації торгівлі, тож кожна бідна країна могла бути присутня в текстильній чи іншій низькооплачуваній індустрії.
Всі ці переваги зникли на початку ХХІ століття. Спричинена змінами клімату екстремальна погода – повені, засухи, рекордні температури тепла та холоду, верхівкою чого стала кардинальна вирубка людиною лісів – почала добивати багато країн, а особливо їхніх дрібних фермерів. Кількість людей зі світу, що розвивається, виросла завдяки кращій якості охорони здоров’я. Африка зі 140 мільйонів людей у 1900 році розрослась до мільярда у 2010-му, а за прогнозами розростеться до 2,5 мільярдів до 2050-го. Такий же стрибок відбувся у Центральній Америці, в країнах на кшталт Гватемали.
В той же час смартфон дозволив громадянам з легкістю порівнювати їхній рівень життя із життям у Парижі чи Фініксі – та знайти додаток торговців людьми, щоб дістатись туди. Крім того, Китай приєднався до Світової організації торгівлі, загарбавши низькооплачувані індустрії, а кінець Холодної війни означав, що жодна наддержава не стане чіпати вашу країну, тому що все, щоб вона би від цього виграла – це рахунок.
Результат: сьогодні значно важче бути слабкою країною, і найслабші з них починають падати чи роздроблюватись, пускаючи кров своїм людям. Це Гватемала, Гондурас, Сальвадор і Венесуела у нашій півкулі, а також Судан, Сирія, Афганістан, Лівія та багато країн на південь від африканської Сахари через Атлантику.
Це породило широкі зони «безпорядку» – великий геополітичний тренд у світі, коли всі ці люди намагаються вийти з цього безпорядку в світ порядку. І це те, що породжує всі ці популістські, націоналістські та антимігрантські спалахи по всьому світу порядку – включаючи Америку та Європу.
Це справжній контекст міграційної кризи. Якою є відповідь? Якщо ви поглянете, що уповільнило потік лише мексиканців, які легальними чи нелегальними шляхами прибували до Америки протягом останнього десятиліття, то це була комбінація величезної економічної потуги Мексики – частково завдяки NAFTA, плюс уповільнений ріст населення у тій країні, разом з покращеним урядуванням і кращим захистом на кордоні Мексики і США.
Така ж формула має нині застосуватись до Гватемали, Гондурасу та Сальвадору. Вони перетворились на основне джерело всіх тих мігрантів і караванів, які прибувають до Америки сьогодні, включаючи 187 тисяч неповнолітніх без супроводу дорослих, яких підібрав Прикордонний патруль США у 2014-2018 роки. Їхні батьки вислали їх у такий спосіб зв’язатись з рідними, які вже там були, або щоб огородити дітей від насилля примусового вербування з боку місцевих банд.
Минулого червня Рада з міжнародних відносин у своєму звіті зазначила: «У 2015-му, останньому році, коли ці дані були доступні, 3,4 мільйони людей, народжених у Сальвадорі, Гватемалі та Гондурасі проживали у США, що у понад два рази перевищує їх кількість в 1,5 мільйонів у 2000 році». Внаслідок шаленої корупції та війн кримінальних угрупувань сальвадорці, гондурасці та гватемальці щороку змушені виплачувати близько $651 млн на вимогу організованих кримінальних угрупувань. Ці банди, на кшталт MS-13, виникли в Центральній Америці в середині 90-х «після масштабних депортацій з США нелегальних іммігрантів з кримінальними справами».
Ось чому, поміж усього іншого, розумна американська політика щодо міграції могла би зайнятись промоцією сімейного планування на сільських територіях Центральної Америки. Дозволити релігійному праву Америки обмежувати допомогу США з планування сім’ї за кордоном – це тупо.
Єдина річ, яка перевищує останню за своєю тупістю, це відсутність роботи над урегулюванням зміни клімату, що і відмовляється робити Трамп. Екстремальна погода зруйнувала дрібне фермерство в Центральній Америці. І коли дрібне фермерство слабне чи зазнає краху, люди залишають сільську місцевість і сунуть до міста. І якщо вони зіштовхуються там з великим рівнем безробіття і злочинності – вони направляються в Америку.
В той же час ми потребуємо інвестиційного шоку з боку місцевих та іноземних компаній та урядів для побудови інфраструктури, туризму й торгівлі в Центральній Америці, щоби більше людей могли там процвітати, особливо коли 61% населення – молодше 29 років.
На жаль, нині середній рівень інвестицій сягає усього 12% ВВП Гватемали, Гондурасу та Сальвадору, а в Мексиці – 26%.
Так, у кінцевому рахунку легальні та нелегальні мігранти насправді роблять свій внесок у зростання Америки, але поза сумнівом і те, що безпека на кордоні, надання притулку, облаштування та інтеграція тиснуть на федеральний, державний та місцеві уряди. Проте…
США могли би витрачати мільйони доларів, щоб допомогти стабілізації центральноамериканських країн – аби більше їхніх жителів могли залишитись вдома, чому надають перевагу більшість мігрантів – і таким чином ми все ж заощадимо гроші та зменшимо нелегальну міграцію. У будь-якому разі ми витрачаємо від 14 до 38 тисяч доларів, аби затримати та депортувати тільки одного мігранта.
Насамкінець, нам потрібні огорожі, дрони та сенсори, щоб посилити кордон на місцях. Але замість будувати стіну проти Мексики за $5,7 млрд, що нам потрібно найбільше, так це допомагати Мексиці покращувати свою спроможність перехвачувати мігрантів на їхньому південному кордоні з Гватемалою, який усі мігранти Центральної Америки, що рухаються на північ, мають пройти. І це не так важко. Існує лише два головні шляхи з Гватемали на північ, з горою посередині. Це називається мексиканським «вузьким перешийком Теуантепеку».
Якби ми разом з Мексикою працювали над тим, щоб створити на прохідному пункті кращу інфраструктуру – біометричний контроль та покращену здатність інспекції транспортних засобів, людей та товарів з метою зупинити контрабандистів, і навіть інтерв’ювали потенційних шукачів притулку – ми би суттєво знизили кількість тих, хто йде з Центральної Америки через Мексику та збирається на нашому кордоні.
У підсумку нам потрібен план, який створить стіну – а не стіна, яка замінює план. Це те, що би запропонував справжній президент. Якби лише у нас такий був.
Та давайте без ілюзій: усе більше слабких національних держав будуть руйнуватись під тиском обставин у прийдешньому десятилітті, і ніяка імперія не встановить там порядок – ці дні давно минули. Та ці держави просто-напросто більше не можуть ефективно керувати собою. (Чорт, Британія більше не може ефективно керувати собою!)
Тож те, як світ порядку буде взаємодіяти з метою принести порядок у все більшу кількість місць – Італія ось просто створила та профінансувала Лівійську берегову охорону, щоб захистити себе від мігрантів, які пересікають Середземномор’я – стає одним із найбільших управлінських викликів цієї країни.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікацію повної версії тексту заборонено
Оригінал опубліковано на The New York Times
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени