Європа висуває економічні аргументи проти конфіскації заморожених російських активів для фінансування України. Таке обмежене бачення ситуації упускає стратегічний імператив.
Цей тиждень насичений заходами, пов’язаними з українською дипломатією. 11−12 червня на Конференції з відновлення України в Німеччині оцінювали майбутні потреби України у відновленні. 15−16 червня на Саміті з питань миру в Україні, який пройде у Швейцарії, буде зроблено спробу досягти консенсусу щодо шляху до справедливого і міцного миру. Між ними 13−15 червня проходить щорічний саміт лідерів країн «Великої сімки» в Італії.
Саміт «Великої сімки» — найважливіший із них, оскільки він здатний вивільнити ресурси, необхідні для відновлення та миру. На саміті буде вирішуватися питання про те, що робити з $300 млрд в активах російських центральних банків, заморожених у західних фінансових системах з лютого 2022 року. Передача цих активів Україні як компенсації за шкоду, завдану повномасштабним вторгненням Росії, дала б їй кошти для ведення війни та її завершення на вигідних умовах. Це, своєю чергою, створить необхідні умови для безпечного відновлення. Жодне питання на порядку денному G7 не є більш стратегічно актуальним.
Канада, Велика Британія та Сполучені Штати заявили про свою підтримку скоординованої конфіскації російських активів. Але Європейський союз, у якому заморожено більшу частину цих грошей, чинить опір. Спочатку держави — члени ЄС побоювалися, що арешт цих коштів порушить міжнародне право. Однак кілька груп провідних міжнародних науковців дійшли висновку, що існує чіткий юридичний шлях до конфіскації відповідно до встановленої доктрини державних контрзаходів — і для цього існують прецеденти.
Юридичні проблеми тепер є радше виправданням, ніж причиною бездіяльності
Противники конфіскації не виклали свої заперечення в таких самих правових деталях. На практиці юридичні проблеми тепер є радше виправданням, ніж причиною бездіяльності. Головне питання політики тепер не «Чи можемо ми?», а «Чи повинні ми?». Це вже економічна справа. У квітні Крістін Лагард, голова Європейського центрального банку (ЄЦБ), виступила проти конфіскації на тій підставі, що вона призведе до фінансової нестабільності та валютного ризику для євро. Коротше кажучи, це занадто дорого обійдеться.
Це аргумент бухгалтера, а не стратега. Навіть у вузькому фінансовому сенсі він не працює. Будь-які гіпотетичні ризики ослаблення валюти або зростання інфляції мають зважуватися й оцінюватися в порівнянні з певними наслідками поразки України через брак ресурсів. Переможна Росія спроектує свою міць на Європу; окупована Україна випромінюватиме нестабільність; а заблокована Європа зіткнеться з повномасштабною кризою безпеки та довіри. Економічні потрясіння, що слідували б за цим, були б серйозними. Оскільки мандат ЄЦБ полягає в підтримці цінової стабільності та «спільної економічної політики» ЄС, він повинен виступати за використання російських активів для запобігання цій катастрофі. Натомість ЄЦБ охороняє російські активи, а не європейську безпеку. Кремль високо оцінив «красномовні» висловлювання Лагард.
Побоювання з приводу економічної нестабільності перебільшені. Оскільки інвестори не покинули євро, коли російські активи були заморожені, немає жодних причин робити це зараз, якщо активи будуть передані Україні. А економічне самообмеження Заходу і раніше виявлялося невиправданим. Міністерство фінансів США довгий час відмовлялося вводити санкції проти російського суверенного боргу, побоюючись підірвати глобальну роль долара. Коли це нарешті сталося, долар не постраждав. Аналогічним чином, енергетична залежність довгий час стримувала ЄС від запровадження більш жорстких санкцій проти Росії. Коли Європа, нарешті, вирішила відмовитися від російських нафти і газу, то після першої зими, коли ціни на газ зросли, вона чудово адаптувалася. Саме «Газпром», а не ЄС, щойно зазнав величезних втрат.
Євросоюзу доводиться обирати між вузькою монетарною Європою Лагард і ширшою «геополітичною Європою», яку проголосила Урсула фон дер Ляєн, обійнявши посаду голови Єврокомісії. Геополітична стратегія, своєю чергою, вимагає чіткої геоекономічної стратегії, щоб інтегрувати торгівлю і фінанси в безпеку. Відточивши м’яку силу нормативного регулювання в епоху глобалізації, ЄС тепер повинен створити зброю економічного примусу проти екзистенціальної загрози. Це неймовірно зміцнить Європу. Як ядерна держава, Росія може стримати військову підтримку України. Будучи пігмеєм продуктивності — її ВВП становить менше 3% від світової економіки — Росія не має ефективної відповіді на економічну міць Заходу. Однак надання Україні російських державних грошей вважається більш небезпечним, ніж озброєння її зброєю, що вбиває росіян. Це збочена пріоритизація ризиків.
Ще одне заперечення проти конфіскації, про яке згадала Лагард, полягає в тому, що заморожені активи можуть стати розмінною монетою в переговорах про припинення війни. Але це хибне уявлення про розрахунки Росії. Перспектива отримати назад свої резерви не спонукає Росію відмовитися від мети підпорядкувати Україну. Росія політично списала свої активи; тепер її єдина турбота — не дати своїй жертві доступу до них. Відмова G7 від вилучення російських активів не тільки не створює важелів впливу, а й демонструє наївність і слабкість.
То що ж вирішить G7? Видається ймовірним, що ЄС не піде далі того, щоб отримати прибуток від відсотків, зароблених російськими активами. Це принесе близько $3 млрд на рік, починаючи з 2025 року. Це краще, ніж нічого, але мізерно мало порівняно з поточними військовими та фінансовими потребами України, які становлять близько $100 млрд на рік. Це не матиме жодного стратегічного ефекту. Кредит під заставу цих доходів міг би забезпечити $50 млрд. Але цього все одно буде недостатньо для задоволення потреб України — а отже, і Європи — у безпеці.
Необхідність конфіскації базових активів назріла. Росія мобілізує воєнну економіку і має перевагу на полі бою, яка зростає. Готовність Заходу продовжувати підтримувати Україну перебуває під питанням. У липні Угорщина обійме посаду голови Європейської ради і навряд чи підтримає заходи, які не схвалить президент Росії Володимир Путін. Європі настав час ухвалити рішення, яке водночас є сміливим, стратегічним і очевидним: захистити Україну, а отже і себе, за рахунок ресурсів агресора.
Уявіть, що майбутній історик напише, що Росія перемогла Україну і створила загрозу Європі, в той час як Брюссель продовжував зберігати в себе величезні суми грошей держави-агресора, які могли б запобігти цьому — і все заради монетарної політики. Щоб уникнути в майбутньому такого вбивчого судження, Європі потрібні стратеги, а не бухгалтери.
Переклад NV
Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований на iiss.org
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV