Вимушена зупинка

Українці сіли в поїзд Євросіті і вирушили у брюссельському напрямку. Але рейки на середині шляху обриваються. І зволікання зі скасуванням віз — лише перший сигнал про небезпеку

Світлана Заліщук,
народний депутат (БПП)

Ми поки боїмося вимовляти це вголос, але вже розуміємо: Євросоюз захворів дезінтеграцією. Наявні всі симптоми: витівка Великої Британії під назвою Brexit, ГРЗ — гостре рашелюбовне захворювання, що особливо проявилося під час виборів президента в Болгарії та Молдові, втома держав — членів ЄС від швидкості інтеграції, рішення Єврокомісії дати добро Газпрому на розширення використання газопроводу OPAL для поставок газу в Європу в обхід Києва. Вірус поширюється, вражаючи багато країн ЄС.

І на цьому тлі зволікання зі скасуванням віз для України — не стільки проблема відносин Києва і Брюсселя, скільки одне із хворобливих проявів боротьби ЄС за своє збереження.

І найстрашніше полягає зовсім не в тому, що напередодні Нового року Євросоюз так і не поклав українцям під ялинку скасування віз. Найпевніше, це відбудеться в 2017‑му. Інший сценарій малоймовірний, хоча повністю виключати його, звісно, не можна — не кажи "Трамп", поки не перескочиш. Набагато серйознішим для України є той факт, що європейський проект переживає глибинну кризу. Для нас це може повністю змінити систему координат, в якій ми накреслили траєкторію свого руху.

Євромайдан підтвердив цивілізаційний вибір українців. П'ять парламентських продемократичних сил разом з президентом, підштовхувані громадянським суспільством, націлилися на Євросоюз. Образно кажучи, ми поміняли машиніста, сіли в поїзд Євросіті і вирушили у брюссельському напрямку. Але рейки на середині шляху обриваються. І немає ніяких гарантій, що їх встигнуть прокласти до заповітного пункту нашого прибуття. Утім, повертати нам теж нікуди. Поки що.

Впливовий американський аналітичний центр Atlantic Council у вересні опублікував дослідження про глобальні ризики, з якими належить зіткнутися до 2035 року. Серед них: дефрагментація світу, здатна перерости у відкритий конфлікт між найсильнішими країнами, а також ізоляціонізм, що приходить на зміну інтеграції.

Затягування скасування віз — лише перший дзвіночок про те, що євроінтеграція України і готовність приєднатися до НАТО може розійтися з траєкторією розвитку наших західних партнерів у довгостроковій перспективі. І зрозумілої відповіді на цей виклик в Україні поки не сформулювали. В ЄС — теж. Але він точно постане руба на наступних виборах. І з огляду на парламентську риторику, радикали з популістами вже сідлають цього коня.

У будь-якому разі у візовому питанні точка має бути поставлена якомога швидше.

Українська влада частенько приїжджала на саміти Україна—ЄС як студент, котрий не підготувався до випускного іспиту. Але не цього разу. Київ виконав усі 144 пункти програми візової лібералізації, підтриманої ЄС. Звісно, реформи ми проводимо не на експорт. Але ЄС також варто пам'ятати, що цей пункт дається не за гарну поведінку, а тому що ми — партнери, які виконали свої зобов'язання.

Для Європи також важливо довести своє рішення щодо скасування віз до кінця, оскільки відстрочка негативно позначається на репутації ЄС як послідовного і стабільного інституту. Послаблює привабливість європейських реформ в якості основної мотивації для демократизації пострадянських країн, а значить, робить сусідів вразливішими перед деструктивним впливом режиму Путіна.

У день саміту Україна—ЄС знайомий гірко пожартував: мовляв, ЄС у третю річницю революції гідності вчинив так само, як і Янукович у листопаді 2013‑го,— не виконав обіцянку, яка втілювала надії мільйонів українців. Тепер ЄС має довести, що він послідовний партнер України, а не "тому що послідовний".

І, нарешті, найважливіше у візовому питанні.

Заплющте очі і уявіть, що програми візової лібералізації ніколи не існувало. Були б упроваджені електронні декларації? Існувало б НАБУ з відповідними повноваженнями? Був би шанс для антидискримінаційної поправки з'явитися в Трудовому кодексі? Питання риторичні.

У якомусь сенсі безвізовий режим з Європою запрацював. Принаймні з тією її частиною, яку ми хочемо побудувати всередині України. Справжня ж європейська інтеграція почнеться лише тоді, коли для рішучих реформ українській владі не знадобиться будь‑яких умов від ЄС.

Європа не прийде до нас автоматично після скасування віз. Але ми не повинні допустити, щоб зволікання зі скасуванням віз стало відмовкою для подальшого затягування реформ.