Згадайте вислів покійного Шимона Переса, який став в кінці життя найбільшим на планеті політичним мислителем: "Все світове зло – від нафти". Багато тоді сприйняли це лише як натягнуту метафору. А насправді, спробуйте перерахувати країни, які є головними бенефіціарами нафтових надприбутків – Росія, Іран, Венесуела, Саудівська Аравія і кілька аналогічних мракобісних арабських держав поменше. За більшістю сучасних війн і терористичних рухів, великомасштабною корупцією та купою іншої гидоти стоять саме ці режими. І не випадково.
Звичайно, прямого зв'язку між кількістю в країні вуглеводнів і її аморальністю, агресивністю немає (згадайте хоча б Норвегію).
Проблема тут інша: гігантські доходи від енергетичних ресурсів нерідко дістаються країнам, які за рівнем економічного і технологічного розвитку (а також і людського), неконкурентоспроможні. Ці гігантські незароблені багатства дозволяють їм, не стаючи на шлях прогресу, грати непропорційно важливу роль в світових справах, просувати свої витіснення на узбіччя цивілізації ідеології – російське імперство, ісламізм, венесуельський більшовизм (втім, цим зараз не до експорту соціалізму) – фінансувати війни і терористів, підкуповувати зарубіжних політиків або навіть оголошувати бойкоти. І цивілізований світ змушений був з цим миритися, бо будь-яка серйозна протидія тут (особливо, військова) означала стрибок нафтових цін, дефіцит енергоресурсів та глибоку світову економічну кризу.
А потім прийшов гідророзрив – технологія, що дозволяє видобувати природний газ нетрадиційним способом. А вона не тільки дає доступ до додаткового ресурсу, розподіленого по "кульці" набагато рівномірніше, але й сама собою є високотехнологічним ресурсом, доступним лише розвиненим країнам. Стало очевидно, що США здатні в зрозумілі терміни компенсувати втрату ледь не будь-якої кількості російської, іранської чи іншої нафти. І ситуація почала змінюватися.
Думаю, нинішня реакція США на поведінку Росії й Ірану (значно жорсткіша, ніж раніше) – явний тому доказ. Ну, а якщо потрібно відкрите вербальне підтвердження, то ось вам позиція американського міністра Райана Зіньці під час візиту в Санкт-Петербург: США здатні за допомогою свого флоту обмежувати експорт російської та іранської нафти в інші країни.
Диктат скажених бензоколонок добігає кінця. Нехай і не завтра. І навіть при тому, що вони в агонії нароблять ще чимало шкоди.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени