Відлік часу

Іван Міклош, у минулому — віце-прем'єр Словаччини, а тепер — один з головних рушіїв реформ в українському уряді, стверджує, що для вирішальних змін у країні залишився тільки рік

Ольга Духніч

Іван Міклош, економіст з репутацією одного з найуспішніших державних управлінців Європи, свою першу ранкову каву випиває в компанії НВ в кафе Public на Європейській площі в Києві. Раніше він очолював міністерство економіки і фінансів Словаччини, а також був віце-прем'єром, а тепер є радником прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана.

Довідавшись, про що будемо говорити, Міклош відразу занурюється в опис зворотного боку українських реформ, який у словацького реформатора викликає цілу гаму емоцій — від гордості до обурення і щирого подиву.

Днями Стратегічна група з підтримки реформ, якою Міклош керує удвох зі своїм колегою, колишнім міністром-реформатором Польщі Лєшеком Бальцеровичем, завершила роботу над пакетом ключових реформ і передала його на розгляд президенту, Кабміну і Верховній Раді. За запевненням Міклоша, цей пакет реформ містить всі необхідні кроки для проведення масштабних структурних змін у країні. Тепер черга за політичною волею, підкреслює Міклош.

— Ви працювали і з попереднім урядом України, і з нинішнім. Порівнюючи команди Яценюка і Гройсмана, кого б ви назвали успішнішим?

— Думаю, уряд Гройсмана ще рано оцінювати, але початок вражає. Наприклад, дерегуляція енергетичних тарифів і оновлена угода з МВФ, а також підготовлений план дій уряду, який дуже амбітний і, якщо спрацює, істотно прискорить процес реформ у країні.

Досягнення уряду Яценюка я б відзначив як дуже високі й водночас недооцінені всередині України. Виконано величезну роботу, особливо у сфері макроекономічної стабілізації, в податковій і бюджетній сферах, в банківському секторі. Зниження фіскального дефіциту з 10,5% ВВП в 2014 році до 2,5% ВВП в 2015 році — це взагалі чи не світовий рекорд.

Відмінність між урядами полягає в особливостях комунікації. На мій погляд, команда Яценюка, особливо завдяки екс-міністру фінансів Наталії Яресько та екс-міністру економіки Айварасу Абромавичусу, успішніше здійснювала зовнішні комунікації. В нинішнього уряду кращі внутрішні.

На жаль, обидва уряди об'єднує низька підтримка їхніх ініціатив Верховною Радою. І якщо у Володимира Гройсмана немає своєї політичної сили в парламенті, то навіть у Арсенія Яценюка — за наявності найбільшої парламентської коаліції — підтримка була недостатньою. 2015 року середній відсоток підтримки парламентом рішень Кабміну становив 37%. Це вкрай мало, і враховуючи, що в більшості країн, особливо в Україні, реформи можливі тільки за умови оновленні законодавства, це серйозно гальмує весь процес реформування.

— У країні багато незадоволених як першим постмайданним урядом, так і другим. Проблема тільки в поганій комунікації?

— Зокрема. До того ж я вже казав, що процес реформ повільний, і вкрай важливо, щоб уряд і парламент за наступні два роки до виборів об'єднали свої зусилля і працювали ефективніше, щоб продовжити кредит довіри у населення до того моменту, коли реформи принесуть свої плоди.

Адже найнебезпечніший ворог українців — не Володимир Путін, а популісти. Вони користуються нерозумінням, прогалинами в комунікації влади, а також природним страхом людей перед невідомістю і майбутнім. А реформи — це завжди про невідомість. Коли в 2003-2004 роках ми проводили реформи в Словаччині, вони були визнані Світовим банком, експертами та інвесторами одними з найкращих у світі. Але 90% обивателів у Словаччині, згідно з нашими опитуваннями, тоді вважали, що країна рухається неправильним курсом.

— Один із результатів реформування — систему субсидій, за якими вже звернулися 15 млн домогосподарств, ви вважаєте досконалою ?

— Вони були необхідні, і це досягнення, незважаючи на те, що їх запровадження викликало нерозуміння з боку населення і критику опозиції. Якщо говорити про те, як це було зроблено, то, звісно, неідеально. По-перше, норми, встановлені для населення,— невиправдано високі. Мій радник з енергетики розповідає, що в його будинку в передгір'ях Словаччини енергоспоживання в три рази менше, ніж українські норми.

Сьогодні завдяки субсидіям люди платять менше в межах цих норм, але вони не мотивовані економити енергію.

Зараз ми намагаємося запровадити дві поправки: під час розрахунку норм споживання потрібно враховувати кліматичні умови, бо норми не можуть бути однаковими для Одеси та гірського Буковеля. Також ми плануємо звести ці норми до порівнянних із країнами Європи і монетизувати ці зекономлені кіловати для споживача.

Громадяни отримуватимуть субсидію на споживання в межах встановлених норм, але якщо вони при цьому будуть економити, держава поверне їм гроші. Тоді з'явиться реальна мотивація економити.

— Яка ваша думка про Володимира Гройсмана як прем'єр-міністра?

— Ми вперше зустрілися, коли він запропонував мені обійняти посаду міністра фінансів України. Тоді я відмовився, після чого пішли довгі дискусії про те, як він бачить свою діяльність на посаді прем'єра. Для мене було важливо зрозуміти, наскільки він націлений на реформи, а також чи є у нього бачення і настрій їх здійснювати. Тоді він був переконливий, і я погодився стати його радником — зараз вважаю, що не помилився. Він хороший в умінні вживати необхідних і не завжди популярних заходів, при цьому не викликаючи спрямованого невдоволення. Це важлива здатність, яка рідко зустрічається не тільки в Україні, але й у всій Європі.

— У чому ви бачите пріоритети діяльності уряду сьогодні?

— Необхідно прискорити структурні реформи держави. Ситуація в країні, навіть за умов уже зробленого, ще далека від хорошої. Ми досягли макроекономічної стабільності та часткової дерегуляції, вдалося стабілізувати ринок валюти, зупинити інфляцію, але ці зміни все ще дуже крихкі.

Тепер важливо впорядкувати податково-бюджетну сферу. Наприклад, за перший рік вдалося скоротити пенсійні витрати з 18% до 12% ВВП. 18% — це немислима цифра, найвища в Європі. Соціальні витрати зменшили з 36% до 26%. Але решта дій з оптимізації можлива тільки якщо відбудуться структурні реформи, а їх досі не було ні в освіті, ні в системі соцзабезпечення, ні в охороні здоров'я.

І якщо в пенсійній сфері позбулися деяких привілеїв і частини невиправдано високих виплат, то в системах охорони здоров'я та освіти з погляду публічних фінансів не зробили нічого. Фінансування цих сфер надлишкове та вкрай неефективне. Тому важливо не тільки скоротити витрати, але і поліпшити якість послуг, які за величезних бюджетних витрат залишаються поганими. Не вкладати невиправдані суми у лікарняні стіни, а перенаправити їх на турботу про здоров'я пацієнта. Ось це приклад структурної реформи.

І найважливіше — це захист права власності, судова реформа, яка стосуватиметься всіх — прокурорів, суддів, слідчих. Це найбільша проблема.

— Яка зі структурних реформ в Україні у вашому особистому рейтингу найпровальніша та викликає найбільший опір?

— Приватизація держмайна. Це наочний приклад структурної реформи, де не досягнуто жодного результату. Не тільки через два роки після Майдану — минуло 11 років з останньої відомої приватизації Криворізького металургійного комбінату. А це одна з найважливіших реформ на шляху боротьби з корупцією.

Сьогодні у власності держави — близько 3.000 підприємств, що є величезним ресурсом для корупції та важким тягарем для бюджету країни. І ніщо, крім приватизації, цю проблему не розв'яже — ні новий менеджмент, ні поява нових людей у системі. Бо скрізь у світі державні компанії — це перший і очевидний чинник ризику корупції, особливо для таких країн, як Україна.

— Хто і що сьогодні стримує цю реформу?

— На жаль, українські політики бояться чутливості цього питання, і їм бракує вкрай важливих сьогодні лідерства, співпричетності та навичок комунікації. Політична еліта, президент, прем'єр-міністр повинні відкрито сказати: приватизація — головний пріоритет, ми будемо проводити її якнайшвидше. Досі для цієї реформи не вистачає сильної політичної волі, а на тих, хто організовує подібні приватизації, справляють системний тиск.

— Що сьогодні у вашій роботі всередині системи українського уряду вас бентежить найбільше?

— Найбільше мене бентежить, що Україна все ще не пройшла точку неповернення у цьому процесі реформ. І чи пройде її взагалі, нам покаже наступний рік, іншого часу не буде.

Країна постійно перебуває під загрозою дострокових виборів, але навіть якщо вони не відбудуться, у нас все одно залишається не більше року до початку виборчої кампанії-2018. За рік до виборів починається передвиборча кампанія, і мотивація політиків працювати впаде. Тому ця осінь у питанні реформ має стати вирішальною. І важливо, щоб усі розуміли: проведення цих реформ сьогодні — політичний виклик, технічно ми знаємо, що робити.

— Розчарувавшись, сьогодні з України їдуть конкурентоспроможні фахівці, люди з освітою. Чи є у вас що сказати цим людям?

— Україна — не перша країна, що зіткнулася з такими проблемами. Мій улюблений приклад — Ірландія. У 70-80‑х там вибухнула криза, і міграція звідти була величезною. Але Ірландія пройшла шлях реформ, і сьогодні це одна з найбагатших держав Європи. Коли економіка Ірландії почала зростати, з'явилися інвестиції, нові можливості та нові робочі місця, багато ірландців повернулися додому. Вони повернулися з капіталом і гарним професійним досвідом. А в 2004-2006 роках Ірландія вже запрошувала громадян країн Східної Європи, бо самих ірландців бракувало, щоб забезпечити економічне зростання.

Такий само шлях пройшла Словаччина. Багато фахівців, які поїхали з країни в 90‑ті, сьогодні повертаються. Тому боятися міграції не потрібно. Єдине розв'язання проблеми — створити успішну економіку, яка дає можливості не тільки для зростання капіталу, але і для саморозвитку активних людей.