Повернення героя

Після десяти років затишшя Демієн Герст, найдорожча і найепатажніша зірка сучасного мистецтва, відкрив у Венеції виставку концептуальних підробок на власні 50 млн фунтів і тепер спостерігає, чи проковтнуть все це глядачі

Катерина Богданович

Унікальний скарб — скарби Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, а заодно і китайської, ацтекської і африканської культур — підняв з дна Індійського океану і представив публіці британський художник-мільйонер Демієн Герст.

Така його версія. Проте насправді майже дві сотні об'єктів, представлених 9 квітня у Венеції, створені самим Герстом. А назва виставки — Скарби з місця аварії Неймовірного — подарувала безодню метафор критикам.

"Ці "скарби" не варто було піднімати з дна моря", "Ця виставка остаточно потопить кар'єру Герста", "Чи може катастрофа корабля вартістю 50 млн фунтів стати крахом самого Демієна?" і, нарешті, "Це абсурд, який треба відправити за борт" — обуренню рецензентів немає межі. Втім, про катастрофу неймовірного Герста говорити поки рано, а представлені ним "скарби", можливо, і справді мають неабияку цінність.

Для 51‑річного художника, який колись володів титулом головного enfant terrible сучасного мистецтва, а тепер неухильно наближається до статусу живого класика, скандал — не катастрофа, а показник стабільності.

Обурення публіки супроводжувало Демієна Герста в найуспішніші роки: у 90‑ті, коли він занурював у формалін і згодовував мухам туші тварин, і в нульові, коли діамантовий череп, проданий за $100 млн фактично самому собі, був названий найдорожчим — і найбільш переоціненим, на думку скептиків,— твором сучасного майстра.

Сьогодні Герст — найбагатший сучасний художник зі статками, за даними американських ЗМІ, близько $350 млн. Але його роботи давно не ставали сенсаціями, і критики вже кілька років міркують про завершення кар'єри Герста. Звістка про новий проект дала їм привід заговорити про повернення художника-зірки.

Підготовка до квітневої виставки трималася в таємниці, за винятком лише декількох ретельно контрольованих Герстом витоків: пара підводних знімків загадкових статуй, натяки на корабельну аварію, що сталася 2 тис. років тому десь в Індійському океані, та інформація про 50 млн фунтів особистих коштів художника, витрачених на порятунок затонулих скарбів, виявлених у 2008 році.

Втім, легенда спочатку викликала серйозні сумніви: кадри статуй, які піднімаються з дна моря, справжні, але чи справді ці об'єкти затонули в I–II столітті чи були виготовлені у нашому столітті?

Зрозуміло, про автентичність історичної знахідки ще до початку експозиції Герста запитали безліч разів. Його відповідь завжди залишалася незмінною: "Ви самі вирішуєте у що вірити".

А коли виставка нарешті відкрилася, повірити в міф про скарб 2000‑річної давнини не зміг би навіть найвідданіший шанувальник. Хоча б тому, що однією із скульптур виявився Міккі Маус. Також серед "скарбів" опинилися богині з рисами топ-моделі Кейт Мосс і співачки Йоланді, фараон з обличчям співака Фарелла Вільямса і, нарешті, автопортрет Герста.

ХУДОЖНИК-МІЛЬЙОНЕР:
Згідно з інформацією преси, особисті
статки Демієна Герста становлять $350 млн

Загалом 198 об'єктів розмістилися у двох престижних музейних просторах — палаці Палаццо Грассі і старовинній будівлі морської митниці Пунта делла-Догана: обидва майданчики належать Франсуа Піно, мільярдерові і меценату, власнику аукціонного дому Christie's. Серед експонатів — скляні вітрини з черепашками, скульптури з золота, срібла, мармуру та поліестеру, голова Медузи Горгони з цільного шматка малахіту — найдорожчий об'єкт вартістю $4 млн, а також 18‑метровий колос Демон з чашею, який підноситься в атріумі Палаццо Грассі і на перший погляд здається бронзовим, а насправді виготовлений з фотополімеру.

Більшість творів представлено у трьох варіантах: піднятий з дна "корал", відреставрований "скарб" і сучасна "копія". До речі, корали теж виявилися підробкою — це лише розфарбовані фрагменти скульптур.

Масштаб проекту колосальний: за даними газети The New York Times, до підготовки були залучені близько тисячі людей в Італії, Німеччині, Південній Африці та США. Однак критики виявилися безжальними: одні назвали експозицію божевільною версією Британського музею, інші заявили, що хоч Герст цього разу і не мучив тварин, він зміг не менш жорстоко познущатися над світовою культурою.

Втім, є й ті, хто зумів розгледіти щось більше: Скарби з місця аварії Неймовірного — по суті, озвучене 189 разів питання про суть сучасного мистецтва. “Молодий художник, який розміщував тигрову акулу в скляний резервуар, все ще живий, незважаючи ні на що. А ми, хто втратили віру в нього, виглядаємо дурнями",— стверджує The Guardian.

Слава прийшла до Демієна Герста в 1990‑х. У 1988 році студент Голдсмітського коледжу організував у порожньому приміщенні адміністрації лондонського порту виставку 17 своїх однокурсників. Простір оформили у стилі галереї Чарльза Саатчі, мецената й колекціонера. Нехитрі лестощі принесла плоди: Саатчі відвідав виставку і придбав одну з робіт, але не Герста, чия інсталяція з розфарбованих картонних коробок не мала успіху.

Два роки потому Герст організував ще одну експозицію, на якій представив об'єкт під назвою Тисяча років — один з перших проектів з використанням мертвих тварин. Цього разу художникові-початківцю вдалося вразити мецената: Саатчі придбав скляний контейнер з коров'ячою головою, обліпленою мухами, і на кілька років став покровителем і Герста, і його друзів з Голдсмітського коледжу, які об'єдналися в групу Молоді британські художники.

Після цього туші як арт-об'єкти стали візитівкою Герста: у 1991 році Саатчі купив у нього за 50 тис. фунтів легендарну акулу у формальдегіді — інсталяцію Фізична неможливість смерті у свідомості того, хто живе, яка 13 років потому була продана мільярдерові Стіву Коену за $12 млн.
  

У 1995 році Герст отримав премію Тернера — головну нагороду сучасних британських художників — за розрізаних навпіл корову і теля під назвою Розділені мати і дитя. Того ж року робота під назвою Two Fucking and Two Watching (гниючі туші корови і бика) була заборонена департаментом охорони здоров'я Нью-Йорка — через ймовірність "блювоти у відвідувачів".

Але експлуатацією теми смерті і тління творчий потенціал художника не обмежився: у 2000 році він створив скульпутру, що точно копіює іграшковий Анатомічний набір молодого вченого, і був змушений відповідати перед судом за порушення авторських прав. У 2001‑му він заявив, що теракт 9/11 теж є свого роду твором візуального мистецтва. Приблизно тоді ж прибиральник лондонської галереї Eyestorm викинув, помилково сприйнявши за гору сміття, інсталяцію Герста з переповнених попільничок, порожніх пляшок і зім'ятих газет.

Після цього художник вирішив кинути пити і курити. Через це він став настільки нестерпним, що його покинула дружина. Через рік він посварився ще і з Чарльзом Саатчі, після чого почав виставлятися в лондонській галереї White Cube і заробив у вересні 2003‑го 11 млн фунтів — експозиція Роман в епоху невизначеності знову не обійшлася без формальдегіду.

У 2007 році Геррст встановив європейський рекорд з найдорожчого твору сучасного художника, продавши еміру Катару за $19,2 млн сталеву шафу завширшки 3 м, наповнену 6 тис. таблеток (Весняна колискова). А в серпні того ж року ще один шедевр Герста — За любов Господа, людський череп, відлитий з платини і прикрашений 8.601 діамантом,— був виставлений на продаж за 50 млн фунтів і придбаний в результаті групою інвесторів, до якої входив сам Герст, а також його менеджер Френк Данфі, власники White Сube і український меценат Віктор Пінчук.

Наступним гучним акордом в кар'єрі Герста став персональний аукціон, який відбувся у 2008 році. На наступний день після того, як американський банк Lehman Brothers оголосив про банкрутство, поклавши початок світовій фінансовій кризі, Герст розпродав півсотні своїх робіт на суму близько $198 млн і встановив рекорд аукціонів одного художника.

Потім настало затишшя. Представлені у 2012 році інсталяції з живих метеликів, померлих до закінчення експозиції, викликали тільки обурення у захисників тварин. Живописні роботи тих років і зовсім були висміяні критиками. Часи, коли твори Герста продавалися за суми з дев'ятьма нулями, здавалося, залишилися в минулому.

Тепер більшість оглядачів вважає, що з допомогою масштабу і містифікацій художник вирішив повернути собі колишню славу. Невідомо, наскільки успішною виявиться ця затія з комерційної точки зору: колекціонерам почали пропонувати роботи ще до відкриття виставки, представники галерей Gagosian і White Cube кілька місяців подорожували світом, демонструючи потенційним покупцям знімки робіт, але поки угоди можна перерахувати на пальцях. Також відомо, що кілька скульптур придбав Франсуа Піно.

Зате чого вже точно не варто боятися, так це провалу. На думку фахівців сучасного мистецтва, виставка заздалегідь відповідає на всі звинувачення: так, містифікація, так, кітч, так, підробки. І все це частина концепції, суть якої — з'ясувати, в чому полягає оригінальність мистецтва і чи цінні чи твори самі по собі, чи історія створення, особистість творця і думка галеристів також мають значення.

Колись Герст вже досліджував вплив попиту: кілька років тому він почав скуповувати на eBay підробленого Пікассо і таким чином накрутив ціни навіть на найгрубіші копії. Тепер, очевидно, вивчається фактор піару: чи зможуть фальшиві старожитності спірної художньої цінності, але виставлені на кращих музейних майданчиках і супроводжувані підвищеною увагою ЗМІ, повернути їхньому творцеві колишню славу?

Можливо, зможуть. Навіть негативно налаштовані рецензенти відзначають "спалахи дотепності і моменти технічної віртуозності" та визнають, що хоч шоу і є популістським балаганом, його не можна пропустити. При цьому багато критиків уїдливо рекомендують повернути "скарби" на дно моря, щоб "наступні цивілізації викопали інкрустовану черепашками спадщину наших постмодерністських цінностей".