НАТО зуміло, нарешті, виконати рішення минулорічного саміту в Варшаві і повністю розмістити в Польщі і в трьох прибалтійських республіках чотири зведених багатонаціональних батальйони загальною чисельністю «понад чотири тисячі людей».
У минулому році хотіли розвернутися вже восени, але коаліційні справи швидко не робляться, а в НАТО тепер з Чорногорією вже 29 країн і ще є бажаючі. В результаті, останній контингент з Канади для четвертого недосформованого батальйону прибув до Латвії тільки в кінці червня. Часу на формування чотирьох батальйонних тактичних груп (або БТГ, як в російській армії називають подібні частини) пішло чимало, але результат зусиль був феєричний – в чотири БТГ увійшли контингенти з 15 різних країн: Канади, Албанії, Іспанії, Італії, Польщі, Словенії, Німеччини, Бельгії, Голландії, Люксембургу, Норвегії, Британії, Данії, Франції та Румунії.
Основне призначення цього строкатого війська, за словами генсека Альянсу Йенса Столтенберга, – демонстрація «реальної трансатлантичної солідарності». Втім, вести скільки-небудь серйозні наступальні бойові дії і тим більше якось загрожувати РФ ці БТГ нездатні. По-перше, тому що вони не зібрані в кулак, а розсипані по широкому фронту в тисячу кілометрів. По-друге, щоб кожна зведена БТГ могла діяти агресивно як єдине ціле, треба щоб всі уряди, які надали контингенти, дали на те добро, і неможливо заздалегідь знати, скільки часу може тривати подібне політичне узгодження. Розгорнуті в Балтійському регіоні багатонаціональні БТГ по суті нагадують символічні миротворчі контингенти, нехай і з важкою зброєю. Як і належить миротворцям, вони можуть оборонятися, якщо на них нападуть, а головне – стримувати російські збройні сили своєю багатонаціональною присутністю так, що будь-який конфлікт буде відразу з безліччю народів: панєвропейським і трансатлантичним.
Росія, втім, начебто не збирається вторгатися в Польщу або в Прибалтику. Одні нападати не хочуть, інші не можуть, і в результаті ніякої реальної загрози нікому від розгортання чотирьох багатонаціональних БТГ немає.
Звичайно, міністр оборони Сергій Шойгу на недавній виїзній колегії Міноборони в Калінінграді оголосив, що на західних кордонах батьківщини «ситуація погіршується», оскільки НАТО нарощує свою активність і, зокрема, розгорнуло чотири багатонаціональних БТГ, а ще бази ПРО в Польщі і в Румунії. На Росію тиснуть, влаштовують різні маневри в регіоні, а «деякі країни прагнуть використовувати військову силу як інструмент для досягнення геополітичних цілей». У відповідь Росія «вимушено» розгорнула на «західному напрямку» 20 нових частин і з'єднань, побудувала більше 40 нових військових баз і провела за рік тільки в Західному військовому окрузі (ЗВО) понад 100 раптових навчань-перевірок. У ЗВО зараз більше 30 повністю боєготових БТГ, а всього їх у ВС РФ – до 120.
Росія начебто готова, і Захід готується, але власне, до чого? До загальноєвропейської війни, що переходить в ядерну глобальну?
В останні кілька років на Заході вперше з 1991-го почалося помірне, але все-таки зростання військових витрат. Хтось боїться Росії, когось президент Дональд Трамп залякав, вимагаючи розщедритися. Звичайно, європейські країни нескоро зможуть досягти шуканого рівня військових бюджетів в 2% ВВП, але оскільки сумарна економічна міць Альянсу у багато десятків разів перевершує російську, то навіть невеликий приріст витрат виходить в десятки мільярдів доларів надбавки. За словами Столтенберга, є плани витратити частину додаткових коштів на відтворення «важких» бронетанкових частин і на додаткові зенітно-ракетні комплекси – тобто на те, що потрібно для можливих боїв на східному «російському» фронті в Європі.
Після закінчення холодної війни і розпаду СРСР в західному правлячому політичному класі склалося переконання, що повномасштабна війна в Європі з Росією більше в принципі неможлива. Так, будуть поліцейські і миротворчі операції десь в Азії або в Африці в умовах безумовної переваги в повітрі, і для таких конфліктів потрібні «легкі», мобільні і порівняно нечисленні «антипартизанські» сили. Природно, багато західних військових заперечували, що «росіяни повернуться, а ми будемо без штанів і без танкових бригад», але в Європі їх зовсім не слухали і бронетанкові частини безжально скорочували.
У Британії, де сто з гаком років тому придумали танк, де не так давно придумали сучасну багатошарову броню, повністю ліквідували (і, схоже, назавжди) танкове виробництво.
Тепер поганий час скорочень закінчився новим протистоянням, і у військових – свято і перспектива гідної гарнізонної служби в Прибалтиці, Польщі, Норвегії та в Румунії, серед дружнього населення, а не погані відрядження в запорошений Афган або в Ірак. Звичайно, є загроза того, що чергове перехоплення повітряної цілі над Балтійським або Чорним морем закінчиться зіткненням через чиюсь помилку, і вся чудова конструкція взаємного стримування перейде в гострокризову фазу, і нікому не поздоровиться. Але ж за часів колишньої холодної війни загроза ядерного апокаліпсису теж була завжди поруч, але люди, тим не менш, жили, служили і вислужили повну пенсію, жодного разу не повоювавши.
Інша справа цивільні. В кінці травня в Раді Федерації Шойгу скаржився, що в країні дуже багато «сліпих», які повинні «прозріти» і побачити наростання загрози НАТО біля російських кордонів. І правда: за останнім опитуванням прокремлівського ВЦВГД 53% населення не вірять, що на Росію може хтось реально напасти. З тих 38% громадян, що все-таки вірять в реальність зовнішньої військової загрози, 63% бояться США і 31% – України. На частку власне НАТО залишається 7%. Ще менше вірять в агресію Китаю, Британії, Німеччини, Сирії і забороненого в Росії ІДІЛ. Оскільки це 7% від 38%, то виходить, що агресії НАТО побоюється менше 3% населення РФ. Цей грандіозно-трагічний розрив в оцінці зовнішньої загрози між народом і військово-політичним керівництвом – швидше за все, результат зайвої старанності держтелепропагандистів.
За даними ВЦВГД, 36% громадян вважає російську армію найкращою в світі, а ще 47% – однією з кращих. Дійсно, чого боятися НАТО, якщо ми вже сильніші за всіх?
Шойгу обіцяв в Раді Федерації нарощувати зусилля і «проводити заходи», щоб «розбудити» громадян, які сумніваються в загрозі НАТО. Добре, але як? Почати доводити, що наша армія не так вже сильна, що безкарні бомбардування сирійської опозиції та ІДІЛ, у яких немає ні радарів, ні авіації, ні ППО – недостатній критерій бойової ефективності? Або посилювати напругу на Балтиці і в Чорному морі, ще більш відверто балансувати на межі війни, і тоді народ, може, злякається? Важке завдання, але, звичайно, самі винні: марення величі і параноя часто йдуть рука до руки, але не завжди мирно уживаються.