Чи ви грали в Pokemon Go?

НВ розпитало співвітчизників про їхні враження від мегапопулярної гри з технологією доповненої реальності для смартфонів

Звісно, грав! Я її поставив одним з перших, щойно наш найінноваційніший відділ — digital — мені про неї розповів. Заради цього довелося навіть з мого британського акаунта гру качати, оскільки в Україні вона недоступна.

Наші співробітники настільки захопилися полюванням на покемонів, що навіть у мій кабінет зайшли, поки я був на зустрічах.

Гра цікава: треба ходити, досліджувати територію, виходити за межі звичних маршрутів. Шкода, що офіційно її ще немає в Україні, а ще шкода, що у мене особливо немає часу в неї грати.

Петро Чернишов,
президент компанії Київстар

Я такий "чайник" в іграх. Остання гра, в яку грав, це Hay Day [гра для мобільних пристроїв, що з'явилася в 2012 році], де ми з дочкою розвивали ферму. У якийсь момент вона так мене захопила, що я щодня грав у неї півгодини. Але потім зрозумів, що для мене перемагає реальність. Я постарався скоріше злізти з цього гачка і більше не граю у віртуальні ігри. Хоча, звісно, зарікатися не буду.

Павло Гудімов,
арт-менеджер, музикант, засновник галереї Я Дизайн

Ні, не грала. У мене Android, і для нього, здається, на території України ще немає легально [гри].

І я сумніваюся, що у мене взагалі буде час на цю гру. Я, схоже, граю в "знайди час": на книги, дозвілля, відпустки. Тому — ні, в Pokemon Go я не граю.

Але мені здається, що для людей, які мало ходять пішки, це прекрасне рішення. Нарешті хтось зробив їх здоровими, і тепер вони намотують більше кілометрів.

Олександра Кольцова,
музикант, лідер гурту Крихітка

Грав, правда, недовго. Телефон вирвали діти і, боюся, вже не повернуть.

Pokemon Go — відмінний приклад влучення гри в сучасні тренди: комбінація доповненої реальності (конвергенція віртуального і реального), фітнес-програми та соціального елемента.

Навіть більше, ця гра фактично створює нові можливості для бізнесу в просуванні товарів та послуг, адже у неї є найголовніше — аудиторія. І не просто аудиторія, а мільйони активних користувачів, які, граючи, можуть щось купити.

Це новий ринок. Тож відриваємо себе від монітора — і вперед на вулицю ловити покемонів!

Руслан Ольховський,
директор IT-компанії Edgica

Ні. Боюся зависнути.

Але ми купили покемонів у свої ресторани. І десятки гостей приходять їсти і ловити покемонів одночасно. Дивно, але працює.

Дмитро Борисов,
власник і бренд-шеф мережі ресторанів
(Канапа, Рибаlove, gastroRock)

Не грав. Але щодо самої гри: головне зараз — ідеї!

Ігор Захаренко,
генеральний директор турфірми Феєрія

Ігри на смартфонах — це не моє. Тим більше з таким божевільним ефектом на масову психіку. Не граю і всім раджу не витрачати дорогоцінний час.

Тарас Березовець,
політконсультант, президент Фонду
національних стратегій

Нещодавно я повернувся до Києва після двотижневої відсутності і виявив, що на всіх ослінчиках, бордюрах і клумбах навколо будинку засідають десятки людей, які втупилися в телефони. Виявилося, що просто біля мого під'їзду розташований чи то тренажерний зал, чи щось таке, від чого мліють усі покемони та їхні родичі до п'ятого коліна. Натовп повелителів покемонів під будинком — штука нешкідлива, але все ж вражаюча.

Загалом, на мою думку, дуже здорово, що ігри поступово починають виштовхувати людей на вулицю. Черговий помах маятника: колись дітей неможливо було затягнути додому, останні років 15 — навпаки, проблематично відірвати від комп'ютера, а тепер "піди погуляй" знову стало для тінейджерів привабливою пропозицією. Тим більше що завдяки Pokemon Go люди дійсно багато ходять і по‑новому відкривають для себе місто. Шкода тільки, що при цьому вони дивляться не на всі боки , а лише в телефон.

Юрій Марченко,
головний редактор
інтернет-видання Platfor.ma

В ігри на смартфоні майже не граю, але мимо такого пройти, звісно, не можна було з професійної точки зору. Завантажив програму, зловив декількох покемонів у своєму кабінеті, перезарядився. Далі, на жаль, не особливо затягнуло. Але як явище, звісно, це дуже круто.

Дмитро Дубілет,
заступник голови правління Приватбанку

Ні, я [граю] тільки в шутери та футбол.

Олександр Сидоренко (Фоззі),
музикант, соліст групи
Танок на майдані Конґо

Сам не грав, але, звісно, чув. З погляду масових комунікацій — це знаковий феномен, маркер-пілот з майбутнього. Мені особисто хочеться, щоб не з найближчого, але боюся, що час численних рекламних покемонів зовсім близько.

Максим Лазебник,
виконавчий директор
Всеукраїнської рекламної коаліції

Не граю, але це не показник. Я взагалі ні в що не граю. Навіть улюблені карти та шахи закинув. Часу немає, роботи повно. Тому всі ігри для ледачих, відпускників і від нудьги.

Андрій Кокотюха,
письменник

Я представник олдскульного покоління, і нам все ще цікаво грати з живими людьми. Ігри — основа соціальної поведінки, але сюжетів не так вже й багато. Жити нудно та страшно. На цьому тлі покемономанія дає ілюзію азартної осмисленої діяльності.

Олег Покальчук,
соціальний психолог

Я взагалі ні до чого, що викликає наркотичну залежність, не схильний. Будь-які форми наркоманії мені завжди були дуже неприємні, починаючи з піонерів, жовтенят. Використовувати це як інструмент — так. А от самому особисто займатися цим "онанізмом" — ні.

Сергій Поярков,
художник