Геть із класу

Низькоякісна освіта, застарілі методики й армійська муштра класичної школи змушують українців забирати дітей з переповнених класів заради домашнього навчання. Кількість шкільних “біженців” тільки в столиці досягла 3,5 тис. осіб і продовжує зростати

Катерина Іванова

Вже майже рік як семикласниця Дарина Кафтан з'являється у школі лише раз на місяць — тільки для того, щоб здати і захистити контрольні роботи. А вчиться Кафтан вдома, самостійно вивчаючи всі належні дисципліни.

Батьки дівчинки прийняли рішення перевести її на домашнє навчання, а точніше — на заочну форму, коли усвідомили, що в школі їхня дочка просто даремно витрачає час. “Ніби ходять діти в школу, ніби щось роблять, а за фактом просто відсиджують. Потім приходять додому і починають, власне кажучи, вчитися [разом з батьками]”,— називає один з аргументів на користь навчання вдома Марина Кафтан, мама Дарини. При цьому часу для розваг не залишається взагалі.

Перевантаженість навчальних програм і низький рівень якості освіти, сувора, майже військова дисципліна, а головне — відставання школи від сучасного життя позбавляють дітей бажання вчитися і роблять домашню освіту в Україні з кожним роком все популярнішою. І хоча можливостей для цього в Україні небагато — кілька заочних шкіл, кілька екстернатів і приватних закладів з дистанційною формою навчання — багатьох батьків вже не лякає перспектива брати на себе відповідальність за освіту своїх дітей.

У результаті тільки в столиці кількість дітей, які навчаються віддалено, за останні три роки, за даними Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, зросла вдвічі і перевищила 3,5 тис. осіб. І хоча в масштабах столиці з її 277 тис. школярів це небагато, експерти називають тенденцію помітною, тим більше, що столиця, як правило, диктує тренди всій країні.

“В останні два роки це просто повальне явище,— говорить Олексій Греков, директор приватної школи Афіни, в якій за рік кількість учнів, які навчаються дистанційно, зросла майже втричі і наздоганяє кількість звичайних школярів.— Я це називаю втечею з традиційної системи освіти”.

Перші два шкільні роки свого сина Назара киянка Наталія Тарченко, засновниця міжнародного освітнього агентства DEC Education, згадує з жахом. "Це були нескінченні сльози",— скаржиться вона, розповідаючи про щовечірні пильнування над домашнім завданням. Причому хлопчик навчався в хорошій приватній школі в Кончі-Заспі з доброзичливими вчителями і в класі з шести учнів, що не йде ні в яке порівняння з переповненими класами державних шкіл.

Тарченко згадує, що, незважаючи на зовнішній лиск, у цій школі, як і майже у всіх середніх навчальних закладах країни, дітей змушували строго витримувати вимоги до оформлення домашніх робіт, знижували оцінки за неакуратність, а для позакласного читання пропонували твори, здатні відбити бажання читати навіть у пристрасного читатча.

“Приватні школи, отримуючи державні ліцензії, не можуть вистрибнути з системи, треба бути чесними,— говорить Тарченко.— А якщо не змінюється сама система, не змінюється нічого".

Саме тому після того, як Назар закінчив чотири класи, Тарченко зважилася перевести сина на домашнє навчання. Тепер хлопчик займається з учителями з кількох шкільних предметів, на що витрачає втричі менше часу, ніж у школі. Паралельно він відвідує освітню студію своєї мами DEC Lab, ходить на футбол і займається музикою.

"Він із задоволенням ходить на біологію і в десять років розповідає, що таке ДНК, нейропсихологія і мільйон усіляких речей, про які я і не знала",— радіє Тарченко успіхам сина.

Всебічний розвиток Назара щомісяця обходиться його сім'ї в суму, доступну не всім. Однак організувати навчання вдома можливо і без серйозних фінансових витрат, стверджують батьки інших дітей, які навчаються дистанційно. Найсерйознішим випробуванням у цьому виявляється психологічний бар'єр, причому не стільки для дітей, скільки для їхніх батьків.

Кафтан не приховує, що, навіть дивлячись на те, як у школі мучиться її дочка, довго не могла набратися хоробрості перевести її на домашнє навчання. "Мені здавалося, це все дуже дорого, треба буде наймати купу репетиторів, все це незрозуміло",— згадує вона.

Насправді з 15 предметів, які вивчають у сьомому класі, репетитор знадобився лише з математики, всі інші дисципліни Дарина легко опановує самостійно. Наприклад, історію, крім підручників, вона вчить з документальних фільмів BBC, географію — з програм Discovery. Крім того, у заочній школі, куди Кафтан записала дочку, завжди можна звернутися за консультацією до вчителів.

“У мене знову з'явився інтерес [до навчання]",— каже Дарина, чия академічна успішність з переходом на домашнє навчання пішла вгору.

Та й сама вона змінилася, стала самостійнішою, наголошує Кафтан.

На відміну від класно-урочної системи, де дітей вчать за стандартною програмою, домашня освіта дає можливість освоювати матеріал виходячи з інтересів кожної дитини, відповідно до її можливостей і темпераменту. В результаті діти охоче вчаться і краще мотивовані.

ІНША ШКОЛА: В альтернативній школі Kids Hub, яку заснувала Марина Засоба (на фото в центрі), заняття проходять в розслабленій атмосфері в
формі бесіди і замість звичних 45 хвилин тривають стільки, скільки захочуть діти

“Школа, хай навіть така, де працюють гуманні вчителі, — це конвеєр, який задає певний тип відносин,— говорить Ігор Соломадін, вчитель історії приватної харківської гімназії Очаг і викладач Харківського національного університету ім. Каразіна.— Хочеш не хочеш, а треба щось встигати робити. Хто не встиг, той запізнився".

З іншого боку, домашня освіта вимагає неабиякої самовіддачі і від батьків — цей фактор іноді стає причиною повернення назад, до школи.

У жовтні минулого року Ярослава Гресь, партнер рекламного агентства Gres Todorchuk PR, перевела свою дочку Катю на домашнє навчання. Займаючись по три години на день з репетитором, дівчинка пройшла програми з математики, літератури та мови достроково.

“Сказати, що це продуктивно — нічого не сказати,— говорить Гресь.— Дитина цитує то Михайла Бродського, то Бориса Пастернака, то Олександра Олеся, то Лесю Українку. Вони не просто вивчають шкільну програму, вони говорять на різні цікаві для Каті теми".

Проте вже наступного року Гресь поверне дочку в школу — правда, тепер вже не в державну, а приватну. Вона пояснює це тим, що кількість предметів різко збільшується, а якісно і з інтересом для дитини їх зможе дати тільки захоплений професіонал.

"Ми вирішили дати українській школі другий шанс",— посміхається Гресь.

Багато батьків зізнаються, що не брали б на себе таку непросту ношу, як навчання дітей вдома, якби до цього їх не штовхала школа. Присипані нафталіном підручники, що рясніють помилками і логічними розбіжностями, не відображають реальну картину світу, кажуть вони. І якщо молодшу школу ще можна пережити, особливо якщо пощастило з хорошою вчителькою, то в середній і старшій система береться за дитину серйозно.

“Вже в п'ятому класі дітей починають пресувати, як у в'язниці,— каже Кафтан.— Прямо 1 вересня їм оголосили, що хороше життя закінчилося, більше ніхто не отримає поблажок". Мати Дарини яскраво змальовує шкільне середовище, де, за її словами, панують "залізна дисципліна і емоційний терор".

Не менше претензій у Кафтан і до методів навчання. Вона дивується, навіщо в XXI столітті на уроці інформатики переписувати алгоритми на листочку і чому на уроці фізкультури не можна ані стрибати, ані бігати, а тих, хто цю заборону порушує, карають — саджають на лавку.

Утім, на думку багатьох батьків, найстрашніше навіть не те, що сучасна школа не вчить дітей самовизначення, можливості робити вибір, а те, що вбиває інтерес до пізнання світу. “Практично всі діти, які йдуть у перший клас з бажанням вчитися, у другому вже не хочуть ходити в школу,— констатує Марина Засоба, засновниця альтернативної школи Kids Hub.— Вони це роблять з огляду на силу характеру, виховання, вимогливість батьків, але вони не хочуть вчитися".

Хоча природний інтерес до пізнання світу у дітей пробуджується швидко, варто тільки дати дитині свободу — в цьому переконана Тарченко. А Засоба розповідає історію з власного життя. Починаючи з другого класу її дочка Джая навчається в школі дистанційно. Цей крок був вимушеним: Джая зросла в Севастополі і тому взагалі не знала української мови, а коли батьки влаштувалися в Броварах і відправили її в перший клас тамтешньої школи, вона почала відставати в навчанні.

Тоді її мати знайшла приватну гімназію Очаг у Харкові, куди влаштувала дочку на дистанційну форму навчання. А паралельно почала з нею відвідувати альтернативну школу, своєрідний освітній клуб сімейного типу.

Через деякий час Засоба помітила, що у дочки з'явився інтерес до читання, письма, лічби — всього того, що в школі їй не вдавалося. І їй було цікаво вчитися в принципі.

"Це було для нас поворотним моментом, після якого ми вирішили, що більше не повернемося в державну школу",— каже Засоба.

Популярність хоумскулінгу — невтішний діагноз безнадійно застарілій системі освіти, констатують експерти сфери. А його коріння пропонують шукати в далекому минулому вітчизняної школи.

За словами Грекова, чинна система була перейнята ще царською Росією у Німеччини, а потім успадкована СРСР. "Країні були потрібні чиновники, які повинні були акуратненьким бісерним почерком переписувати кондуїти, вносити записи в комірні книги і писати прохання",— пояснює експерт.

Зберігшись у законсервованому вигляді, в нинішніх умовах ця система, як стверджує Греков, вкрай несприятлива до дітей. "Коли ми дивимося на те, що робить Ілон Маск або Марк Цукерберг, то розуміємо, що в ціні зовсім інші якості, ніж ті, які виробляє школа",— говорить він.

Це були нескінченні
сльози
Наталія Тарченко,
мати школяра

Новий для України, в США і деяких країнах Європи так званий рух хоумскулінгу з'явився ще в 60‑х роках минулого століття, і досі це зростаючий тренд. За оцінками міністерства освіти США (Department of Education), в 1984 році вдома навчалося всього 50 тис. американських дітей, а в 1988 році їх кількість збільшилася до 300 тис. У 1993‑му домашнє навчання стало нормою на всій території США. За оцінкою Асоціації захисту домашніх шкіл США (Home School Legal Defense Association), число таких учнів досі зростає.

Один з провідних вишів світу — Стенфордський університет — вже оголосив, що бере на навчання хоумскулерів навіть без атестата. “Ще десять років, і це станеться з усіма системами,— прогнозує Тарченко.— У нас, можливо, трохи пізніше, але теж станеться. Важливіше буде, хто ти є, ніж твій формальний атестат".

Однак у Міністерстві освіти і науки України (МОН) вважають, що тренд виник зовсім не через низьку якість освіти, а через переповненість столичних шкіл. "Чим більше Київ розбудовується, тим популярнішою стає ця форма",— говорить Володимир Божинський, заступник начальника Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН.

Втім, і деякі експерти, як і багато вчителів, вважають, що домашнє навчання масовим явищем не стане. Скажімо, харківський вчитель Соломадін вважає, що часто школа виконує функцію своєрідної камери зберігання, куди батьки здають дітей, коли самі йдуть на роботу. Та й самі діти бачать у школі аж ніяк не джерело знань.

“Діти ходять до школи не тільки, а іноді і не стільки навчатися, скільки спілкуватися, грати між собою,— визнає він.— Для дітей, особливо малечі, це головна принадність школи".