Китай піднімає ставки. Що означає для України зелене світло для Сили Сибіру-2

Зізнаюся, очікував, що КНР змусить РФ похвилюватися ще кілька місяців або років. Але 2 вересня прийшла новина про підписання меморандуму про будівництво. І, на мій погляд, таке рішення Пекіна є прямим наслідком процесів у межах ШОС+ і резонами підняти ставки перед неминучими великими переговорами США та КНР.

Для початку окреслю стартові позиції — з чим ключові гравці (які мають свої інтереси) вийшли до вересня 2025 року:

Росія втрачає європейський газовий ринок. Куди паливо постачалося мережею трубопроводів (Ямал-Європа, транзитні маршрути через Україну, Блакитний Потік і Турецький потік через Туреччину і Північні потоки). Працює тільки турецький напрямок.

РФ наростила потужності СПГ і, як наслідок, поставки в Європу (російський СПГ там продається активно). Але ці потужності не можуть компенсувати обсягів, що випадають трубопроводами.

Альтернатива — ринок КНР. Куди йде СПГ і є газопровід Сила Сибіру, побудований РФ кілька років тому. КНР купувала через нього паливо і була згодна (інформація про це була в ЗМІ тиждень тому) брати додаткові 6 млрд кубів на рік. Торгівля газом трубопроводом принесла РФ $8 млрд за 2024 рік (обсяги митниця КНР не вказує після 2022 року). Але якщо йдеться про збільшення обсягів, і «Сила Сибіру» дійсно постачала 38 млрд кубів на рік, то ми маємо ціну $210 за 1000 кубометрів «на вході» в КНР. Ще $4 млрд приносив СПГ.

РФ буде максимально намагатися тиснути на тему поступок по Україні

Тобто сумарно РФ продавала КНР газу на $12 млрд із невеликим. Для порівняння, у 2024 році середньорічна ціна газу в ЄС становила близько $410−430 за 1000 кубометрів.

Кремль дуже хотів участі КНР у будівництві другого газопроводу «Сила Сибіру-2», але Китай послідовно говорив «ні, дякую» протягом останніх чотирьох років. Або за умови, що РФ побудує сама, але ціна газу буде в районі $60 за 1000 кубометрів. Тут «ні» говорила вже Москва.

Але 2024 року Туреччина й Азербайджан вийшли з ідеєю виведення Туркменського газу на європейський ринок. І навіть провели перший продаж 4 млрд кубів, які транзитували через територію Ірану. І різко пожвавилися переговори про транскаспійський трубопровід (з Туркменістану в Азербайджан). Ідею послідовно, протягом останніх 20 років намагалася «втопити» Росія.

І раптом ситуація змінюється. Китай дає принципову згоду на будівництво Сили Сибіру-2. Чи дає на це гроші — питання. Будівництво територією Монголії, можливо, профінансує. А ось кредит Газпрому — сумнівно. Поки що підписано просто меморандум.

Чому?

Найголовніше — коли і за яких умов. Підписання відбулося на саміті ШОС+, де серед учасників були і Туркменістан, і Азербайджан, Іран, і РФ. І де обговорювалися питання енергетичного співробітництва. Тобто маємо ймовірність, за якої проєкти постачання газу з Центральної Азії до Європи стануть не регіональними проєктами, а проєктами ШОС. Принаймні таким стає транзит туркменського газу через територію Ірану і реконструкція відповідного газопроводу.

Паливо, звісно, піде на ринок Європейського Союзу.

Другий аспект — супутні процеси. Або трек Кирила Дмитрієва щодо переговорів зі США. Кремль активно намагався просунути ідею спільного з Вашингтоном продажу природного газу на європейському ринку. І ця ідея знаходила розуміння та підтримку. Проблема на шляху реалізації — необхідність замороження війни в Україні (зокрема, з поступками Москві).

І ось на цьому тлі КНР дає зелене світло для Сили Сибіру-2. Але не дає поки що грошей на будівництво газопроводу. У тактичній перспективі це означає:

Для держав ШОС+, зацікавлених у реалізації транскаспійських енергетичних проєктів — зменшення російської протидії та можливість розпочати будівництво (реконструкцію) згаданих газотранспортних потужностей.

Як наслідок — перспектива для ЄС отримання ще одного «неросійського» джерела природного газу в найближчій перспективі. А це означає можливість і далі говорити про політику відмови від імпорту цієї сировини (трубопроводами) з РФ до 2027 року.

Для Росії — отримання додаткових аргументів у процесі торгу зі США. Де, крім питань газу, є ще перший в історії договір про регулярне проведення контейнеровозів із портів КНР до Роттердама та портів Польщі Північним Морським Шляхом (щоправда, без заходів у російські порти).

Для України це означає, що РФ максимально намагатиметься тиснути на тему поступок у переговорах про замороження війни. І не йде по швидкому переговорному треку. Тобто, продовжує війну.

Для КНР — це подальше ослаблення РФ під час війни і ще більша прив’язка російської економіки до китайської. А також додаткова тема в майбутніх глобальних переговорах зі США. Простіше кажучи, Пекін піднімає ставки. При цьому, не витративши на цей момент жодного цента (за винятком хіба що харчування і розміщення російської делегації).

У більш далекій перспективі це означає:

Для України — розв’язання питання про заморожування війни і контури цього заморожування з 90% ймовірністю стають похідними від переговорів США-КНР.

Туреччина й Азербайджан посилюють свої позиції як постачальники природного газу на європейський ринок. І, в перспективі, після замороження війни, знову активізуються переговори щодо транзиту цього ресурсу через територію РФ і України (туркменського й азербайджанського, насамперед).

ЄС імовірно продовжить політику зменшення залежності від природного газу з РФ. Тому що є реальні альтернативи (питання туркменських поставок вирішуємо за 2−3 роки). Але, найімовірніше, РФ не втратить повністю європейський ринок. Зберігши свою частку на рівні, меншому за 10% від загальних обсягів. При цьому ключовим гравцем на газовому ринку Південно-Східної та Східної Європи стає Туреччина.

Китай залишається для РФ «покупцем останньої надії» в нафтогазовій галузі. При цьому сумнівно, щоб КНР взяла на себе витрати з будівництва Сили Сибіру-2. Така ймовірність може бути лише після втрати Росією можливості наростити експорт газу на європейські ринки і в разі, коли газопровід більш ніж на 50% належатиме Китаю. Поки що таких умов немає. Тому Газпром почне будівництво сам. В умовах війни та економії бюджетних коштів у РФ. А далі, за відсутності альтернативи, Пекін диктуватиме Москві цінову політику на сировину. Що вже і робить (знову порівняйте $210 за 1000 кубів для Китаю і $410−430 для ЄС).

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора