Тоталітарна російська держава продукує антилюдські месседжі. За часів Сталіна просто перебування на окупованій території вже вважалося звинуваченням. Доходило до повного абсурду, коли і через десятиліття люди змушені були писали в анкетах, хто з родичів перебував під окупацією. Отож і в 2022 році російські пропагандисти місяцями нав’язували громадянам окупованих територій думку, що вони вже заплямовані самою присутністю військ агресора.
Проукраїнські люди були стурбовані тим, щоб їхні дії задля виживання не сприймалися як колабораціонізм. Парадоксально, але з іншого боку, реальні калаборанти мало думали про наслідки. Адже з 2014 року жоден зрадник України не був притягнутий до відповідальності. Ймовірно найбільш відома історія зі зрадництвом держслужбовиці Нелі Штепи, суди над якою тривають до цього часу. При цьому більшість зрадників залишилися взагалі безкарними.
Поняття колабораціонізм прийшло з французької, і не випадково. Адже до усвідомлення такої поведінки підштовхнули події Другої Світової війни, коли Франція, яка мала другу армію Європи, протрималася проти Гітлера трохи більше місяця, а потім капітулювала. Тоді був створений колабарантський уряд Віші, який співпрацював з окупантами.
Закон про колаборантів
Довгі роки в Україні дискутувалося питання законодавства про колабораціонізм, але безрезультатно, оскільки певна частина аудиторії здіймала галас про свободу поглядів. Тому 24 лютого 2022 року Україна зустріла без так необхідного закону.
Закону про колабораціонізм і досі не існує. А що є?
Строго кажучи, закону про колабораціонізм і досі не існує. А що є? У березні 2022 року вступив в силу Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність)».
Відповідно до нього, Кримінальний кодекс України був доповнений статтею 111−1. «Колабораційна діяльність» про співпрацю з державою-агресором, її армією та маріонетковими адміністраціями на окупованих територіях. Це передбачає:
— Добровільне обіймання посад у будь-яких органах, які створюються на ТОТ.
— Долучення до організації та проведення імітації виборів, референдумів на ТОТ, а також публічні заклики до участі в них.
— Втілення в закладах освіти пропаганди та програм держави-агресора.
— Добровільна передача матеріальних ресурсів військам агресора або бандформуванням.
— Добровільна участь у проведенні будь-яких публічних заходів чи інформаційної діяльності на користь окупанта.
Відповідно до тяжкості злочину, колаборанти можуть каратися як штрафами, так і строками ув’язнень: від 3 до 12 років. Важливо, що засудження на великі терміни може супроводжуватися забороною обіймати ряд посад або займатися певними видами діяльності на 15 років.
Сучасна Європа не має досвіду протидії колабораціонізму. А практика Другої Світової війни не є вичерпною. Адже путінські методи окупації передбачають такі форми примусу до «співпраці», які не застосовували навіть гітлерівці. Тому українські реалії - єдиний досвід початку 21 століття. Ото ж не дивно, що національне законодавство потребує доопрацювання цієї теми.
Наведу приклад з херсонського досвіду. Якщо лікарі продовжують працювати у лікарні навіть при окупантах - це їхній людський та професійний обов’язок. Але якщо людина радо зголосилася очолити лікарню і була призначена на посаду окупаційними військами — очевидний колабораціонізм.
Всі ми знаємо, в яких надважких умовах працюють співробітники Запорізької АЕС. І якщо хтось з них не витримав тиску і підписав згоду на співробітництво, до них не має бути претензій.
Якщо люди, в умовах окупації, займалися діяльністю на підтримку існування спільноти, як-то доставка пенсій, медична підтримка або ЖКХ-послуги тощо — це не робить їх колабарантами.
Проросійський послід
Вважаю, що найбільшою проблемою будуть не відверті колаборанти, на кшталт Сальдо (такі або втечуть з нашої землі, або будуть покарані), а тисячі та десятки тисяч «тихушників», які були статистами окупантських дій. Наприклад, радо ходили на так званий референдум, але не організовували його і не закликали інших брати в ньому участь.
Україна — правова держава, яка карає за дії, а не за погляди. Якщо особа не займається відвертою агітацією, то застосувати до неї статтю 111 Кримінального кодексу неправомірно.
Люди, які ходили на концерти російських артистів, які влаштовувала окупаційна влада; ті, хто щиро дякували за російську «гуманітарку»; раділи приходу окупантів, але на рівні кухоних балачок; у разі, якщо це не виходило за межі побутового рівня, то вони не підлягають покаранню.
Що з ними робити?
З власного досвіду бачу: ті, хто радів приходу РФ, після відступу окупаційних військ, почали запопадливо вітатися «Слава Україні». Практика показує, що люди такого типу — пристосуванці. Єдиний спосіб законної протидії - громадський вплив.
Якщо громадянське суспільство — а все більше українців відчули себе не жителями, а громадянами України — просто продемонструє своє ставлення, то це вже матиме великі наслідки.
До таких людей ніхто по сусідськи не прийде по допомогу, тоді як справжні патріоти відчули себе єдиною сім'є, яка витримала жахи окупації завдяки єднанню та взаємо підтримці.
Побутових колаборантів не будуть просувати по службі, оскільки вони не поділяють цінності громади.
Громадське ігнорування — сильний інструмент. За погляди не карають, але якщо цінності особи деструктивні, громада має право виводити таких зі свого кола на маргінес.
На Україну ще чекає довгий і непростий шлях очищення, але сподіваємося, що суспільство впорається з викликами травматичного зростання.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ