Уперше надруковано на americanpurpose.com. Колонка опублікована з дозволу редакції
Дістатися до Києва і назад доволі складно, особливо з Каліфорнії; для цього потрібно летіти до Франкфурта, потім до Варшави, потім їхати 3 години автобусом до українського кордону, потім 8 годин нічним поїздом до столиці. Незважаючи на це, іноземне представництво на зустрічі було дуже вражаючим; учасників було навіть більше, ніж минулого року. Під час мого візиту мені вдалося влаштувати приємний обід із понад 20 випускниками наших різних лідерських програм у Стенфорді, багато з яких зуміли просунутися на керівні посади із серйозними повноваженнями.
З боку Київ виглядає напрочуд нормально — люди займаються своїми повсякденними справами, незважаючи на періодичні попередження про повітряні нальоти. Але воєнна ситуація погіршується.
Незважаючи на моральне піднесення, викликане українським вторгненням у Курську область, росіяни продовжують наступати на Покровськ, ключовий логістичний вузол, що підтримує українську оборону на заході Донбасу. Росіяни можуть втрачати по десять солдатів на кожного вбитого українця, але ситуація з живою силою в Україні набагато важча. Багато хто з найдосвідченіших воїнів — ті, кого не було вбито, — воюють без перерви з початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. Деякі служать навіть довше — ми спілкувалися з одним ветераном, який записався добровольцем ще 2015 року. Він сказав, що росіяни позбавили його десяти років життя, через що він не зміг одружитися, завести сім'ю або вести хоч щось схоже на нормальне життя.
Захід може допомогти Україні дуже простим способом
Ми відвідали Центр відновлення, який фінансує Пінчук, один із багатьох по всій країні, де тяжкопоранені воїни проходять курс фізіотерапії. Один із них, який втратив обидві ноги, розповів нам, як його машину атакував російський FPV-дрон, і як йому довелося цілу ніч ховатися в кущах із самостійно накладеним джгутом на роздробленій нозі, перш ніж його врятували.
Якщо порівнювати з першими днями війни, то відтоді її характер стрімко змінився; тепер з обох боків її ведуть безпілотники. На передовій можна пересуватися тільки в сутінках або на світанку, оскільки безпілотники все бачать і знищують при денному або нічному світлі. Їзда в броньованій машині робить людину особливо вразливою.
Один із командирів підрозділу безпілотників розповів, що технології змінюються дуже швидко; він очікує, що до наступного року ШІ дозволить безпілотним літальним апаратам обирати цілі та координувати свої дії без втручання людини. Безпосереднім стимулом для таких змін є крайня вразливість операторів безпілотників для контрбатарейного вогню.
Україна створила вражаючу власну індустрію безпілотників, здатну виробляти сотні тисяч дронів на рік; проблема не в можливостях, а в грошах. Захід може допомогти Україні дуже простим способом — надати кілька мільярдів доларів для підтримки виробництва — можливо, із заморожених активів Росії?
Росіяни продовжують завдавати ударів по цілях в Україні за допомогою ракет та іранських безпілотників «Шахед», націлюючись, зокрема, на електромережі країни. «Шахеди», які відносно легко збити, змушують українців вмикати свої зенітні радари, після чого ті атакують їх балістичними ракетами «Кинджал». Одна сім'я розповіла про свою ситуацію — вони мешкають на 20-му поверсі столичної житлової багатоповерхівки, в якій унаслідок ракетних ударів були виведені з ладу ліфти, що змушує їх щодня носити маленьких дітей на руках по сходах. Очікується, що з настанням холодів цієї зими обстріли посиляться.
Тому обмеження, накладені президентом Байденом, Олафом Шольцом та іншими західними лідерами на використання ракет дальнього радіусу дії типу ATACMS по цілях у РФ, викликають таку сильну гіркоту. Хоча багато ракет, що прилітають, відбиваються засобами ППО, ці засоби захисту занадто дорого коштують і їх недостатньо, і багато ракет проходять крізь щит протиповітряної оборони.
Українці вважають, що росіянам надано недоторканний притулок у їхній власній країні і що єдиний спосіб змусити їх зупинитися — це зробити їхню територію вразливою для українських дій у відповідь. Вони відкрито критикують страх президента Байдена перед ескалацією, вказуючи на безліч «червоних ліній», які вже були перетнуті без відповідної ескалації з боку Росії. Логіка цих тез бездоганна, і було дуже прикро, що на зустрічі Байдена і прем'єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера, яка відбулася ближче до кінця конференції, не було оголошено про зняття обмежень на використання далекобійної зброї.
Під час дебатів 10 вересня Трамп відмовився сказати, що сподівається на перемогу України над Росією, і продовжував стверджувати, що може покласти край війні. Поки ми були в Києві, кандидат у віцепрезиденти Джей Ді Венс виклав «мирний план» Трампа для України. Цей план був прямо переписаний з підручника Путіна: він передбачає припинення вогню, заморожування існуючих ліній, фактичну передачу Росії контролю над територіями, захопленими від початку повномасштабного вторгнення, та обіцянку України не вступати до НАТО. Я розумію, чому самі українці, можливо, хочуть применшити свої побоювання з приводу майбутньої адміністрації Трампа, адже саме їм доведеться жити з нею в разі його обрання. Але не варто помилятися щодо катастрофічних наслідків для України в разі перемоги республіканців у листопаді.
Я вдячний Віктору Пінчуку за організацію конференції YES, яка проводиться вже в 20-й раз. Висловлювалася надія на те, що, можливо, колись конференція повернеться на своє колишнє місце проведення в Ялту. Однак для цього Сполучені Штати та інші партнери України повинні набагато серйозніше підійти до питання про рівень військової та економічної підтримки, яку вони готові надати Києву, і перестати стримувати себе перед обличчям російської агресії.
Переклад NV
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV