Віртуальна влада

Вітчизняні лідери думок соціальних мереж, незалежно від роду діяльності, перетворилися на особливу касту, здатну істотно впливати на життя країни. Потрапити в це коло — заповітна мрія кожного політика

Галина Корба

Д ля Дмитра Тимчука, засновника організації Інформаційний опір (ІО), Фейсбук і Твіттер — далеко не затишні сторінки для особистого спілкування. З початком бойових дій на Донбасі в 2014 році він почав використовувати соцмережі як майданчик для поширення зведень ІО зі свіжою інсайдерською інформацією про те, що відбувається на передовій, про пересування російських військ і події на окупованій території.

У підсумку, за висловом самого Тимчука, підписники буквально повалили. За останні два роки аудиторія блогера зроосла втричі, до 706,6 тис. Третій рік поспіль він зберігає місце в першій десятці найуспішніших блогерів країни. Більш того — на хвилі популярності в соцмережах Тимчук став депутатом парламенту від Народного фронту. І тепер, за даними Інституту масової інформації, щонайменше 5% українців черпають інформацію про те, що відбувається в АТО від ІО, тобто з постів Тимчука та його команди в соцмережах.

"Це не моя заслуга, — скромно зауважує блогер.— Контент створює вся команда ІО, але саме соцмережі стали для нас головним інформаційним майданчиком. Їхня роль для формування громадської думки неоціненна ".

По мірі зростання аудиторії соцмереж збільшується їхній вплив, впевнені експерти. З 2009 року число українських користувачів Фейсбуку зросло у 160 разів — з 62 тис. до 10 млн користувачів, наводить дані Watcher, видання про інтернет-бізнес і маркетинг в соціальних мережах. Причому останні 5 млн прийшли за останній рік, після заборони російських аналогів — сайтів ВКонтакте та Однокласники.

При цьому в української аудиторії соцмереж є якісна особливість, яка істотно відрізняє їх від прихильників Фейсбуку і Твіттера в інших країнах. Тут заправляють балом не поп-зірки і шоумени, а політично і соціально активні громадяни. Тут один пост може почати революцію, успішне блогерство здатне дати дорогу у велику політику, а флешмоб обурених користувачів —  пролобіювати найважливіші реформи в країні.

Якщо раніше долю України вирішувало закрите коло осіб, до якого входило менше 1% населення країни, то тепер завдяки соціальним мережам ця активна меншість складає близько 20% українців. І найактивніша його частина — саме в соцмережах, впевнений Ельдар Нагорний, директор з розвитку IT-компанії QArea, засновник Школи маркетингу SMS.

"Завдяки лідерам думок прийняття рішень стало значно прозорішим, заховати міжсобойчики і домовленості все складніше, — говорить експерт. — Ми нарешті жахаємося e-деклараціям, злостимося від "зради" і святкуємо "перемогу". Це і є шлях до демократії".

У порівнянні з минулим роком нових облич в рейтингу Топ-50 лідерів думок від НВ практично немає. Серед лідерів залишилися політики, журналісти і активісти. Поки прорватися у вищу лігу блогерів з сотнями тисяч підписників новачкам нереально, каже Максим Саваневський, керуючий партнер комунікаційного агентства Plus One.

При цьому приріст у лідерів рейтингу не надто значний — в середньому їхня аудиторія збільшилася лише на 10-20%. "Наші соцмережі дуже політизовані, — пояснює Саваневский.— І невелике зростання топ-блогерів, з огляду на те, що Фейсбук за рік виріс на 60%, говорить про те, що новоприбулі з ВКонтакте і Однокласників живуть трохи іншим життям, і політика їм нецікава".

Проте крайня політизованість лідерів думок зберігається. У всьому світі Фейсбук — це соціальна мережа для особистого користування і спілкування з друзями, де лідерами за підписниками зазвичай є поп-зірки і актори. І хоча політики і держустанови вважають за краще використовувати більш лаконічний Твіттер, але і там більшості з них не вдається випередити селебріті.

Виняток складають хіба що зоряні політики на кшталт екс-президента США Барака Обами або нинішнього господаря Білого дому Дональда Трампа.

Тим часом в Україні навіть популярні співаки і шоумени, що домоглися успіху в соцмережах, зазвичай політично і соціально активні. Серед них співачка Анастасія Приходько, яка посідає 32-у позицію в рейтингу і відрізняється вкрай жорсткою громадянською позицією, а також володар першого місця рейтингу фронтмен гурту Океан Ельзи Святослав Вакарчук. Саме після Євромайдану, коли його пости в Твіттері набули відвертого політичного забарвлення, він збільшив аудиторію втричі: з 642 тис. підписників до 2,3 млн.

"Фейсбук в Україні починався як соцмережа з вельми специфічною аудиторією з фокусом на політичні та економічні теми, —  говорить Володимир Лозовий, директор компанії Artellence, що займається маркетингом з використанням високих технологій.— На Заході Фейсбук спочатку був соцмережею для широких мас, тому там представлені як політичні теми, так і теми повсякденного життя".

У міру того, як колишня аудиторія ВКонтакте і Однокласників перетікатиме до Фейсбуку та Твіттера, в лідери українських соцмереж також будуть вибиватися зірки, прогнозує Лозовий. Відбудеться це не раніше, ніж за три-чотири роки, і за умови, що вщухне війна і політична криза.

Певний запит на людей зі сфери розваг вже простежується. Так, більше за інших аудиторію наростили популярний психолог і телеведучий Дмитро Карпачов і телеведучий програми про подорожі Дмитро Комаров. Кількість їхніх підписників зросла вдвічі — до 555 тис. і 206 тис. відповідно.

Серед політиків подібне зростання без видимого залучення технологій показав тільки прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Якщо в перший рік прем'єрства він насилу втиснувся на 43-е місце в рейтингу, то в 2017-му його аудиторія зросла вдвічі — до 322 тис. підписників, і він опинився в середині списку.

При цьому користувачі Фейсбуку, які цікавляться подорожами і зірками, можуть навіть не підозрювати про політичні баталії, що розгортаються в соцмережах. Адже ранжування тут побудовано таким чином, що користувач бачить публікації лише з кола своїх інтересів.

"Політично активним здаються, що всі пишуть тільки про політику. Підлітки, які фанатіють від відомого репера, впевнені, що всі навколо тільки про цього репера і говорять, — пояснює Саваневський.— Фейсбук робить так, щоб ми жили в затишних маленьких комірках, але коли виникає ситуація загального інтересу, це чудовий майданчик, щоб об'єднатися і діяти".

З а впливом на життя країни соцмережі в Україні навіть ефективніші, ніж телебачення, запевняє відома телеведуча Тетяна Даниленко. Свої сторінки в Фейсбуці і Твіттері вона створювала виключно в особистих і професійних цілях, щоб стежити за повідомленнями офіційних осіб і органів влади. А в підсумку сама стала лідером думок, опинившись на 22-му місці в рейтингу блогерів з 362 тис. підписників.

"Телебачення працює для широких мас, про які згадують лише під час виборів, а Фейсбук — це пасіонарії і лідери, ті, хто може зібрати Майдан, скликати або загасити протест", — говорить Даниленко.

За її словами, для опозиційних політиків, вигнаних з більшості великих телеканалів, саме соцмережі залишаються головним майданчиком комунікації зі своїм електоратом. Це стосується в тому числі екс-президента Грузії Михайла Саакашвілі, а також народних депутатів Семена Семенченко та Єгора Соболєва, які очолили недавні протести під Верховною радою.

А багато політиків і зовсім відчувають залежність від соцмереж і схвалення користувачів. "Раніше політики залежали від шоу Шустера, а тепер вони залежні від Фейсбуку, — каже телеведуча.— Багато з них вкладають колосальні суми, щоб збільшити кількість фоловерів і лайків".

Найяскравіші приклади таких "накруток" — колишній регіонал, екс-міністр інфраструктури Борис Колесніков і депутат Київської облради Лев Парцхаладзе (був дискваліфікований з рейтингу НВ), говорять експерти. Колесніков за рік зріс на 68% — до 356 тис. підписників при вкрай пасивному веденні Фейсбуку. А Парцхаладзе показав феноменальніше зростання — за рік він піднявся зі скромних 195 тис. до 1 млн підписників в ФБ. При цьому активність його читачів вкрай низька — в середньому 200-300 лайків за допис, поодинокі коментарі і шери.

"Пояснити природними причинами таке зростання не можна, — каже Борис Давиденко, головний редактор незалежної аналітичної платформи VoxUkraine.— Це, найімовірніше, результат рекламних кампаній, які дозволяють збільшити аудиторію, але конвертувати її в читацький інтерес досить складно".

Технологію штучно "накручених" підписників Давиденко називає примітивною і прогнозує, що в майбутньому від неї будуть відмовлятися. Він наводить як приклад виборчу кампанію Трампа, під час якої політтехнологи у співпраці з дата-аналітиками ретельно вивчали аудиторію в соцмережах і працювали цілеспрямовано з групами людей, а не створювали видимість популярності серед читачів за рахунок кількості підписників.

В українському сегменті поки не гребують навіть ботами — акаунтами, що створюють замовні дописи, якими можуть керувати як людина, так і програма. За підсумками недавнього дослідження, яке VoxUkraine проводила спільно з компанією Artellence, серед всіх коментаторів під дописами другого номера в рейтингу блогерів — президента Петра Порошенка — ботів всього 2%. Але якраз вони залишають на сторінці глави держави кожен шостий коментар. Причому йдеться як про позитивні відгуки, так і про негативні.

"Ботів використовують, щоб створювати штучний шум навколо якихось досить незначних подій. Виглядає це смішно і бездарно, — каже Нагорний.— З точки зору вкладень набагато простіше і ефективніше здобути живого прихильника, ніж тисячу ботів, які потребують постійного управління".

А в цьому лідери думок процвітають, впевнений він. Адже вони вже вибираються за кордони соцмереж в публічне поле політики і державного управління, створюючи там нову конкуренцію.

"Попит на політичне самовизначення в країні є, і він, як в дзеркалі, відбивається в соцмережах, — зазначає Нагорний.— Якщо ми зможемо зберегти цю тенденцію ще на 10-20 років, у нас нарешті відбудеться повна зміна політичних еліт".