Свідоме громадянське суспільство було природно розколоте згідно з персональним партійним, світоглядним уподобанням на президентських перегонах. Втім, сьогодні громадські діячі не мають морального права відректись від однієї з головних післямайданних вимог у демократичному реформуванні країни — впровадження виборчої системи з відкритими списками.
Ми можемо зрозуміти приватні та партійні інтереси сьогоднішніх мешканців Верховної Ради.
Приватний — залишитись та мати з цього приватний зиск. Партійний — залишити свою, хоч невеличку, хоч 3-х відсоткову, фракцію, щоб не зникнути зовсім з політичної арени. Ідейний — повіримо, що і приватний, і партійний інтереси керуються високою патріотичною метою — мати хоч який опозиційний голос для протистояння дуже можливій монополізації влади теперішнім гарантом.
Легко зрозуміти і приватний, і національний інтерес обраного гаранта. Він лежить у площині швидкого проведення в парламент власної політичної сили для реалістичного сценарію -- отримання законодавчої вольниці. Так само можна передбачити партійний інтерес вчорашніх опозиційних політиків. Це можливість провести їхній «миротворчий» та «братський» порядок денний через входження в коаліцію більшості.
Отже, ми маємо приблизно такий розклад інтересів та ідейних цілей всіх тих, хто погоджується на демократично найгірший сценарій дочасних виборів до Верховної Ради. Втім, жодне з перелічених інтересів та ідейних уявлень не дають підстав повірити у національну доцільність погодженого сценарію для демократичних перетворень.
Відкриті списки потрібні, хоча б для того, щоб швидко дізнатись, кого обирати та з кого вимагати. Це щоб продовжувати рухатись демократичним шляхом. Треба вимагати відкритих списків, вже тому, що не буде кіна зі знайомими артистами, які стають чудовими народними депутатами.
Потрібно єднання громадськості, щоб хоча б голосно сказати про це.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь донашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени