НВ публікує уривок з іще не виданої книги фоторепортера Єфрема Лукацького, в якому описана несподівана версія смерті журналіста Георгія Гонгадзе і ролі в ній одного українського слідчого-"перевертня" і Москви
П еріод, коли Україною керував Леонід Кучма (липень 1994 року — січень 2005-го), другий президент її нової незалежної історії, був перехідним, різновекторним, сумбурним і скандальним.
Уже йшли бандитські 1990-ті з їхнім безсоромним початковим пограбуванням населення і накопиченням капіталу, на зміну йшли 2000-і — час, коли держава поступово підміняла собою і правоохоронними органами вправних "братків".
Саме тоді з легкої руки Кучми в країні виникла каста бізнесменів, що багатіли завдяки держресурсам, яких пізніше стали називати олігархами.
Другий президент вирішив, що контролювати обмежене коло мільярдерів легше, ніж безкрайню бандитську вольницю. А правоохоронні та фіскальні органи цілком можуть замінити собою "бригади", виконуючи ту ж функцію відбору коштів у звичайного бізнесу, але на користь єдиного центру — президентської вертикалі.
Так у країні з'явилася ілюзія порядку. Але раз-за-разом виникали кризи і скандали, відбувалися вбивства.
У листопаді 1996-го вбили відомого донецького бізнесмена і політика Євгена Щербаня.
У квітні 1998-го застрелили колишнього депутата Верховної ради й екс-главу Нацбанку Вадима Гетьмана.
А в березні наступного року в підозрілому ДТП за участю КамАЗа, що несподівано вирішив розвернутися прямо на міжміській трасі, загинув В'ячеслав Чорновіл, один із провідних політиків країни.
16 вересня 2000-го зник журналіст Георгій Гонгадзе,
2 листопада його обезголовлене тіло знайшли в Таращанському лісі.
А 28 листопада вибухнув "касетний скандал": лідер Соцпартії Олександр Мороз оголосив, що має таємні записи розмов оточення Кучми, які проливають світло на вбивство журналіста.
На записах, зроблених майором Держохорони Миколою Мельниченком, Кучма, глава його адміністрації Володимир Литвин, шеф МВС Юрій Кравченко і голова СБУ Леонід Деркач обговорюють діяльність Гонгадзе і вирішують, що з ним потрібно зробити.
Слідство у справі Гонгадзе йшло повільно. Але в жовтні 2003 року генпрокурор Святослав Піскун підписав ордер на арешт генерала міліції Олексія Пукача: слідчі з'ясували, що його підрозділ стежив за журналістом.
Однак Кучма звільнив Піскуна. Слідчу групу розформували, а Пукача випустили. Незабаром генерал зник.
У червні 2004 року британська газета The Independent опублікувала свідчення Ігоря Гончарова, заступника голови управління боротьби з оргзлочинністю Київської області, заарештованого в 2003-му, він помер в ув'язненні в серпні того ж року. В них йшлося про те, що викрадення і вбивство Гонгадзе здійснили підконтрольні МВС бандити. А наказ віддав міністр Кравченко від імені Кучми.
Гончаров проходив у справі "банди перевертнів" — групи співробітників МВС, яких звинувачують у вимаганні та вбивствах.
У грудні 2004-го Піскун поновився на посаді генпрокурора, відновив слідство, а Пукача оголосили в розшук.
Уже після того, як Кучма пішов із посади глави держави, змінений Віктором Ющенком, глава ГПУ — сталося це 3 березня 2005 року — заявив: його підлеглі готуються допитати Кравченка. Але наступного дня екс-міністра МВС знайшли мертвим у котеджному селищі, де той і мешкав. Два вогнепальних поранення в голову, за версією слідства, вказали на самогубство.
Лише в 2009 році, з вироку суду в справі Гонгадзе, стало відомо: журналіста задушив Пукач, а допомагали генералу троє його підлеглих. Труп спільники облили бензином, підпалили і закопали останки. Пізніше головний вбивця повернувся на місце злочину, викопав тіло, перевіз його в ліс під Таращу, де відділив від нього голову.
Трьох спільників генерала засудили в 2008-му, а от самого Пукача затримали лише влітку 2009-го.
У січні 2013-го йому дали довічне. Під час суду Пукач підтвердив, що саме від Кравченка він отримав особисту вказівку розправитися з Гонгадзе.
ВЗЯВ АКОРД: Леонід Кучма зміцнив президентську вертикаль у напіванархічній Україні 1990-х. Але жертвами цього "зміцнення" стала ціла низка топових політиків, бізнесменів і журналістів
П ро епізод за участю Гончарова і йдеться в уривку майбутньої книги українського фоторепортера Єфрема Лукацького, глави представництва Associated Press в Україні, Фотосинтез Єфрема Лукацького.
Це альбом документальних фотографій, зроблених Лукацьким протягом його 30-річної професійної біографії: з 1988 до 2018 року.
Практично кожен знімок супроводжує авторський текст, який пояснює те, що зображено на фотографії.
В результаті з'являється книга, що містить не тільки знімки, але і розповіді Лукацького про боротьбу з вітчизняною мафією, війни в Афганістані, Іраку та Чечні, про зустрічі автора з Шамілем Басаєвим та Джохаром Дудаєвим, про події, пов'язані з арештом Саддама Хусейна.
Видання книги, над якою Лукацький працює вже другий рік, заплановано у 2018 році.
ТА САМА ФОТОГРАФІЯ: Знімок, на якому зображений капітан міліції Ігор Гончаров (праворуч), у момент затримання злочинця, став для Єфрема Лукацького підставою розповісти про цю людину, а заодно і про криваві таємниці часу правління Леоніда Кучми
Н а світлині в білій куртці — тоді ще капітан міліції щойно створеного відділу боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ) Ігор Гончаров.
Раніше його портрет висів на дошці пошани Печерського РВВС як найкращого слідчого.
У 1998 році я фотографував затримання групи злочинців. Ігор став яскравим фрагментом цієї зйомки.
З того дня ми стали часто спілкуватися, дружили.
Невеликий колектив Київського УБОЗ (згодом — управління), в якому я був частим гостем, не тільки ловив злочинців, а й став кузнею кадрів. Хоча у кожного був свій шлях. Хтось став офіцером російських секретних служб, інші "пішли в бізнес" (кришування бутиків, готелів та іншого), ще один був міністром оборони України, а інший поставив тарілку з пловом, приправленим діоксином (не доведено, але він основний підозрюваний) перед кандидатом у президенти Віктором Ющенком. Тепер живе в Росії.
Після розвалу Радянського Союзу жартівник, завжди усміхнений Ігор не приховував свого презирства до нової жадібної і п'яної влади в Москві та Києві, був противником розвалу Союзу.
На початку жовтня 1993 року весь світ дивився, як під вогнем танків горить парламент у центрі Москви. Гончаров зі зброєю в руках захищав будівлю, потім каналізаційними шахтами йшов разом із найактивнішими бійцями.
Він показав мені орієнтування на його розшук, розіслане по всій Росії.
З початком війни в Чечні влада в Росії стала переходити в руки КДБ.
Українська міліція традиційно (ще з радянських часів) була тісно пов'язана з Москвою. Крім того, працювати на колишню столицю вважалося успіхом. Закриті бази даних, вся варта уваги інформація зливалася в "центр". Тільки раніше це була міліція Союзу, а тепер інформація стала цікава для ФСБ, яка не приховує своєї великої гри в Україні.
Ігор натякав, що у нього тісні контакти з московськими спецслужбами.
Так я і сам бачив, як він змінювався, ставав обережнішим у словах і оцінках.
У нього змінювався колір очей, коли він чув мої дилетантські роздуми про вбивство Вадима Гетьмана і загибель В'ячеслава Чорновола. Якось він мене поправив, що вбивця Гетьмана був одягнений в жіночий одяг, та й з Чорноволом... є технології.
На початку 2000 року почали створювати Національне бюро розслідувань (НБР) України. Парламент так його і не затвердив, та й міністр МВС Юрій Кравченко був категорично проти створення конкуруючої організації. Одним із перших співробітників НБР був Ігор.
Він збирав безцінну інформацію і виконував "делікатні" завдання, залучаючи до співпраці найкращі кадри з силових відомств.
Конфлікт між НБР і МВС назрів дуже швидко і лопнув через тупість керівників міліції.
На нараді у президента накручений кимось із близького оточення Кучма дав команду Кравченку, а той — начальнику наружки (стеження) Олексію Пукачу з'ясувати, хто фінансує і зливає інформацію журналісту Георгію Гонгадзе про корупцію у вищих ешелонах влади.
Гонгадзе помітив стеження і написав заяву генеральному прокурору про те, що за ним стежать, не забувши вказати до того ж номери машин, з яких стежили.
На жаль, ця заява стала фатальною для Георгія.
Прокурор на черговій нараді розповів про заяву, чим розлютив президента: "Професіонали, блядь..."
Що говорив після цього Кравченко Пукачу, неважко здогадатися. Пукача понесло: він же небожитель, начальник Головного управління карного розшуку МВС України, а тут якийсь грузин, через якого він може втратити все, опуститися до начальника райвідділу. Мент від приниження і страху втратити роботу в пориві люті та помсти задушив Георгія в машині (деталі вбивства відомі). Голову відрізав і закопав подалі від тіла. Без голови важко ідентифікувати жертву.
Вбивця був упевнений, що все зійде йому з рук, але зникнення Георгія викликало великий резонанс.
Не переповідатиму, скільки брехні почалося навколо зникнення журналіста. Весь апарат МВС і прокуратури робив все, щоб погасити цей шум. Спрацював корпоративний інтерес і бажання прикрити керівництво.
Мабуть, це був єдиний випадок, коли я зустрів Гончарова невеселим і дуже втомленим.
"Ці покидьки навіть не помили машину від крові", — казав він мені, неодноразово згадуючи про ментівську тупість.
Зі слідами крові машина довго стояла у дворі МВС у центрі Києва.
Пукач вбивав не один — інші менти тримали Георгія. Тепер вони злякалися, і один із них повідомив Гончарову, де лежить тіло. І розповів на камеру все, що сталося.
Після цього тіло "випадково" було знайдено в лісі.
І ЦІЛОГО СВІТУ ЗАМАЛО: Єфрем Лукацький (в центрі — в окулярах) знімав як на батьківщині, так і в багатьох гарячих точках планети (на фото — з групою озброєних афганців)
Розкриття вбивства ставило хрест на майбутньому міністра Кравченка, але ж його готували в наступники Кучми.
Водночас у Москві зрозуміли, що цією ситуацією можна скористатися, щоб дискредитувати Кучму перед Заходом. Ось тут і з'явилися плівки прослуховування у кабінетах президентської адміністрації.
Почалася велика гра секретних служб, що гідна пера Джона ле Карре.
Коли життя Ігоря Гончарова почало роздвоюватися і чи була це частина його роботи, я не знаю. В одному житті він був слідчий, а в іншому — жорстокий вбивця з кримінальних фільмів. Гроші його не цікавили. Він вбивав не тільки відомих бізнесменів, але і тих, хто зачепив його власну сім'ю. Вбивав із фантазією, як у кіно, обнадіював, що все буде добре, і раптом душив зашморгом. Я опущу деталі. Його звинуватили в одинадцяти вбивствах.
"Якщо ти когось вб'єш, то першим про це маю дізнатися я, і тоді все буде добре", — казав він мені.
Я переводив розмову на іншу тему, а сам згадував, як в кінці 80-х під час обшуку в гастрономі товстенна завідуюча образила його, і він одразу схопив її за горло і почав душити. Сищики насилу вирвали вже охриплу тітку з його рук.
"Вона виказала до мене неповагу", — словами Дона Корлеоне виправдовувався він (його улюбленим фільмом був Хрещений батько).
Життя — не кіно. Про друге життя Гончарова стало відомо зі свідчень співучасника, який допомагав йому закопувати тіла. Гончарова заарештували. Ось тут і стало відомо, що Ігор — "режисер" запису із зізнаннями учасника вбивства Гонгадзе. А ще — він дуже добре поінформований про деталі смерті Чорновола та Гетьмана.
Начальники МВС оскаженіли. От, виявляється, хто підривав суспільство, от хто зливав інформацію про вбивство Гонгадзе, от хто копав під них, вирішили вони. Головним для них тепер було знайти касету із зізнанням мента, про яку вже ширилися чутки. Адже в разі розголосу не зносити їм голови.
Я давно помітив: люди у владі і вбивці вважають, що їх рукою водить Господь, і їм дозволено все.
Гончарова жорстоко били, застосовували витончені тортури, мазали ментівський кийок зігріваючим кремом для спорту і заганяли йому в зад... Дуже їм потрібно було знайти касету.
А про головний доказ вони навіть не здогадувалися. Адже Гончаров переховав голову Гонгадзе.
Через багато років, незважаючи на безліч аналізів ДНК, деякі продовжують сумніватися, що тіло без голови, поховане 22 березня 2016 року, належить Георгію Гонгадзе.
Не знаю, наскільки цінною фігурою для секретних служб Москви був Гончаров, але добре відомо, що своїх вони не кидають.
Із відбитими нутрощами Ігоря везуть у лікарню швидкої допомоги. Офіційно його стан погіршується. До нього приходить хтось із вищого керівництва СБУ. Про що вони говорять — невідомо. Може, про гарантії. Вночі після візиту 1 серпня 2003 року він помирає.
Патологоанатом, який проводив протокольний розтин, дивувався, що на тілі є шви від операцій, але самих операцій не було.
Того ж дня з вражаючим поспіхом тіло кремують. Це все в лікарні швидкої допомоги, куди привозять вмираючих бомжів з усього Києва.
Слідчий, який веде його справу, божився, що бачив мертвого Гончарова. А мені здається, що десь у Ростові він зараз читає цей текст.
Про успішне розкриття вбивства Гонгадзе відрапортував новий прокурор Піскун. Забувши вказати, що це було зроблено за записками Гончарова, опублікованими в англійській пресі.
4 березня 2005 року двома пострілами в голову (слідство стверджує, що самогубство) був убитий колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Можливо, хтось дуже хотів подивитися на його страждання після першого пострілу в голову.
Є Ф Р Е М Л У К А Ц Ь К И Й
Народився у Києві в 1956 році. Працював водолазом в Інституті електрозварювання ім. Патона. З 1989-го — фотокор-респондент агентства Associated Press, пізніше очолив представництво цього агентства в Україні. У 2005-му став єдиним в історії сучасної України фіналістом престижної Пулітцерівської премії. Лауреат багатьох міжнародних нагород.