Президент Джозеф Байден 21 червня заявив, що не балотуватиметься на новий термін. Коли 2020 року з величезними труднощами він здолав чинного тоді президента Трампа, я розумів, як і безліч інших людей, що ця перемога не на два терміни. Хоч би якою досконалою була система американської демократії, вона дає президенту настільки широкі повноваження, що людина на дев’ятому десятку років не зможе ними ефективно і надійно розпоряджатися.
Але влада завжди паморочить голову, і всім майже. Не властолюбці в політику не йдуть, їм достатньо щасливого приватного життя. Безумовно, Джо Байден був homo politicus, та ще і яким! Він пройшов усі щаблі американської публічної політичної кар'єри. І з моменту першої публічної легіслатури в окружній раді Ньюкасла (штат Делавер) (1970) до сьогодні минуло 54 роки. Ціле життя. Він шукав президентства 2008 року, але погодився на посаду віцепрезидента за Барака Обами і залишався на цій посаді два терміни. Роки текли, як і у всіх. Але в політиків і спортсменів старіння особливо драматичне. Рекорди, які вчора ще були під силу, сьогодні вже неможливі. І ще смерть сина. У 2016 він відмовився від боротьби проти Трампа. І більшість американців були впевнені, що старий Байден так назавжди й увійде в історію США як віцепрезидент Обами.
Однак, правління Трампа набувало все зухвалішого для американської демократії характеру, і ветеран Демократичної партії — Байден — незабаром зрозумів, що тільки він зможе повернути гідність і довіру для США у світі, зможе позбавити свою батьківщину від ганьби трампізму. Він вступив на шлях боротьби за президентський пост найбільшої країни світу 75-річним і в неймовірно жорсткій сутичці переміг. Трамп спробував учинити путч на Капітолії. Але путч провалився.
У політиків і спортсменів старіння особливо драматичне
Байден зійшов на свою, таку довгоочікувану президентуру у найважчий в історії США момент. Американське суспільство було розколоте не тільки політично, а й реальним насильством у боротьбі за владу. Відносини з Європою, здавалося, безнадійно зіпсовані. На мусульманському Сході США були втягнуті у дві безперспективні війни — в Іраку і в Афганістані. Конкуренція з Китаєм загрожувала перерости в силову конфронтацію, а в самому Китаї дедалі ясніше проступали риси не геополітичного, а екзистенційного супротивника, який войовничо завойовував основоположні принципи людського гуртожитку — громадянські та політичні права людини.
Пандемія стала жахливим продовженням світового політичного протистояння, забравши в могилу десятки мільйонів людей, зокрема щонайменше мільйон у самій Америці, і спричинивши небувалу економічну депресію.
Слідом за природним лихом прийшла рукотворна катастрофа — Путін напав на Україну, обрушивши на цю країну всю міць російської військової машини, скріпленої залізними путами тоталітаризму.
Байден за духом своїм — миротворець. Він зумів припинити Афганську війну й істотно знизити американську присутність в Іраку, але в Україні він рішуче став на захист жертви путінської агресії і першим зі світових лідерів назвав Путіна «вбивцею». Багатьом було ніяково за це його слово, яке, здавалося б, випадково злетіло з язика, — але він і тут виявився правий.
Роки брали своє — Байден старів, що природно для будь-якої плоті. Сам собі він здавався ще повним сил, що теж, на жаль, природно. Він був готовий знову стати до бою на нових президентських виборах усе з тим-таки Трампом, який, зрозуміло, теж не молодшав. Президентські перегони, у яких одному кандидату й експрезиденту 78, а іншому, чинному президенту, — майже 82, викликали глузування в усьому світі, а у прихильників Демпартії — сумну гримасу. Найбільша країна світу, від якої залежать долі всього людства, у руках двох глибоких старців, порівняно з якими Брежнєв, Громико, Черненко й інші учасники радянських «перегонів на лафетах» початку 1980-х виглядають не так уже і безнадійно.
І не без зусиль, не без боротьби із собою, президент Джозеф Байден здобув свою найбільшу перемогу — він переміг своє владолюбство, своє самозахоплення. Він зумів дослухатися до доброзичливих голосів однопартійців і задля блага Америки, задля тим паче переконливішої перемоги над Трампом, стареча впертість і затятість якого тепер висвітилася у сто разів яскравіше, вийшов із президентських перегонів.
Ця, остання, перемога Джозефа Байдена, перемога над собою, дає великий приклад Америці. Сполучені Штати люблять порівнювати себе зі Стародавнім Римом — тут і Сенат, і Капітолій, і президент-принцепс. І ось президент Байден цією своєю відмовою від боротьби за владу явив і для Риму рідкісну доблесть. Приклад, який він дав Америці, більш ніж значущий для всього світу, в якому збожеволілі владолюбці прирікають на смерть і страждання незліченну кількість людей заради м’якої подушки свого безглуздого «вічного» трону.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV