Світовий банк запевняє, що готовий надати транш на 800 млн доларів і продовжити фінансування українських реформ. А в деяких статтях української преси виголошують, що президент недарма так зволікає з підписанням закону про корпоративне управління в державних банках. І, можливо, заветує його. Тобто буде вето на кредит Світового банку.
А до чого ж тут закон? Та якраз до того, що саме він є ключовою умовою надання кредиту Світовим банком. І саме він є тією найважливішою реформою, за яку нам готові виділити найдешевші гроші у світі. І саме цей закон може бути заветований президентом.
Чому цей закон важливий? Державні банки в Україні – це проблема. А наразі це величезна проблема. Більше половини банківського ринку – це державні банки. А в Україні вони завжди були годівницями для тих, хто при владі, або поряд з нею . І тих, хто дуже часто виступає на захист дешевих доступних кредитів. Для себе і своїх друзів. Загалом вони і ці друзі такі кредити брали, а повертати ніхто й гадки не мав. Отож, окрім Приватбанку, за останні 10 років держава витратила на підтримку держбанків майже 10 млрд доларів. Це велетенська сума. Дещо менше 10% від ВВП країни і майже третина річного бюджету країни. Складно уявити, скільки лікарень або шкіл можна було б збудувати за ці кошти. І звісно, що розпилювати таку суму воліють чимало персон.
Це той випадок, коли фраза «час – гроші» актуальна як ніколи
Проте таку дірку, звичайно ж, потрібно залатати. Як? Реформа корпоративного управління, яка включає в себе насамперед створення незалежних наглядових рад. Відтак в капітал банку мають потрапити такі міжнародні інститути, як ЄБРР, що дозволить підвищити прозорість банків і мінімізує корупційні ризики. Але найперший етап – незалежна наглядова рада. І зараз такий орган створено тільки в Приватбанку. На черзі Ощадбанк, Укрексімбанк. Ми вже бачили, як цей відбір відбувався в Укрзалізниці та Нафтогазі. Й абсолютно не має значення, хто та скільки людей делегує до комісії для відбору. Оскільки він проходить під наглядом «Великого брата», а той не дозволяє протягнути туди кума-свата чи двоюрідного брата.
Загалом же, зараз цьому процесові загрожує вето з нерозсудливих, як для економіки, причин. По-перше, це чергова боротьба за повноваження. А чому раптом частку президента в комісії зменшено? Ось якраз економіці, інвесторам байдуже, якими частками розподілено місця в комісії з відбору наглядової ради між президентом і прем'єр-міністром. Тим більше, там присутній дух "Великого брата". І ті наглядові ради, які вже були відібрані, поки що варті оплесків. Тож для інвесторів або кредиторів робота комісії в такому складі не є проблематичною. Адже це свого роду світова практика. Тим більше, що Кабмін є юридичним власником цих банків.
Але переймаються з цього приводу тільки на Печерських пагорбах. Це не проблема закону в цілому. Не проблема для тих, хто турбується за якість результату, а не за можливість взяти участь у процесі. Тому залатати діру, з якої щорічно витікають гроші платників податків, набагато важливіше.
А по-друге, є ще один нерозсудливий аргумент, яким намагаються обґрунтувати необхідність вето. Цей «закон прийнято поспіхом». Закон прийняли либонь з четвертої чи з третьої спроби. Навіть дивно, що депутати за нього проголосували. Якщо його зараз заветують, то ймовірність повторного успіху вкрай мізерна, бо, як виявляється, для багатьох депутатів занадто болісне впровадження корпоративного управління.
Тому не варто вірити, коли вас запевнятимуть, що закон прийняли нашвидкоруч, а тому там є суттєві недоліки. Цей закон намагалися прийняти роками. І писали його спільно з тими ж Світовим банком, ЄБРР і МВФ. Тож де достеменно все вичитано до коми, то саме в цьому нормативному документі. А причина одна – годівниця, від якої дуже важко відірвати українських чиновників. Тому там було все що завгодно, і аж ніяк не поспіх. Проте, отримавши вето, ми дамо комусь фору ще на декілька років. І ці декілька років, коли без поспіху депутати міркуватимуть, голосувати їм чи ні, можуть дуже дорого коштувати українському платникові податків. Це той випадок, коли фраза «час - гроші» актуальна як ніколи.
Отже, перешкоджати кредиту від Світового банку саме зараз – вершина ідіотизму. З одного боку, невдовзі ми, очевидно, отримаємо транш МВФ, що розблокує співпрацю зі Світовим банком. З іншого – транш МВФ нам потрібен не сам по собі, а як сигнал іншим кредиторам. Сигнал про те, що Україні можна видавати кошти. Тоді ми зможемо рефінансувати валютні зобов'язання і вирішити питання з дефіцитом бюджету. Проте з рештою кредиторів ситуація цілком інакша. Ринки зараз налякані подіями в Туреччині, і не факт, що будуть спроможними прийняти новий випуск єврооблігацій від України у вересні-жовтні.
А це означає, що вкрай важливим стає отримання грошей від офіційних кредиторів, Світового банку та ЄС. І позбавляти себе цих коштів – реальне самогубство. Надвершина самогубства. І вершина безглуздя для влади, яка може прийняти хворобливі з політичної позиції рішення (зростання тарифів) і почати формувати Антикорупційний суд (проти якого відчайдушно боролися українські еліти), але насправді не отримати за це нічого.
Одначе ні, отримати. Проблеми. З пенсіями, гривнею і бюджетом загалом. І ветування закону може стати ветуванням економічного зростання і валютної стабільності.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени