Вітер із Заходу

За останні чверть століття в Україну прийшли тисячі німецьких компаній з мільярдами доларів і новими технологіями в кишені. Сюди їх ваблять дешева кваліфікована робоча сила і перспективний ринок, а відлякують — необов'язковість і корупція

Андрій Юхименко,
Андрій Леденьов, Катерина Шаповал

Німецька компанія Henkel, один з світових лідерів з виробництва сухих будівельних сумішей та побутової хімії, прийшла на український ринок в 1998 році. Найгірший момент для старту бізнесу вибрати було складно: в Україні вирувала економічна криза, курс гривні летів униз, а сама країна стояла на порозі дефолту.

Тим не менше, компанія зареєструвала підрозділ Хенкель Баутехнік (Україна) і почала будувати під Києвом свій перший у країні завод.

“Перед нами постала дилема: продовжувати працювати або зупинити діяльність до моменту, поки економіка не відновиться,— згадує Володимир Соха, президент українського представництва Хенкель Баутехнік.— На щастя, було прийнято рішення продовжити будівництво".

Як показав час, Henkel не прогадала, оскільки прийшла в країну, де взагалі не було ринку сухих будівельних сумішей та інших сучасних будматеріалів. Таким чином Henkel і створила в Україні цей ринок, тут же захопивши на ньому ключові позиції.

Німецький бізнес надає перевагу перспективним інвестиціям, наголошують підприємці з Німеччини та їхні вітчизняні партнери. А Олександр Маркус, голова правління Німецько-української промислово-торгової палати, наводить приклад: "Я щойно зустрічався з одним [німецьким] інвестором, який побудував завод у Кам'янці-Подільському, і він сказав мені: "Якщо ми куди‑небудь інвестуємо, то плануємо на 30 років уперед".

Прийшовши в країну надовго і грунтовно, компанії з Німеччини отримують дешеві робочі руки і новий перспективний ринок з вигідним географічним положенням. Однак їм доводиться стикатися з корупцією, бюрократією, непрацюючими законами, найчастіше радянським ставленням до праці та особистим зобов'язанням.

І все ж сьогодні в Україні працюють тисячі німецьких компаній, які за роки незалежності привели до країни мільярди доларів, а разом з ними — нові технології і стандарти.

Німецькі компанії можуть дати набагато більше, наголошує Маркус, якщо Україна "не піде шляхом Мексики або Марокко", де держава ніяк не може побороти корупцію.

З моменту здобуття незалежності Україна була цікава німецьким компаніям. "Країна знаходиться в центрі Європи, і вона занадто велика, щоб хтось міг її ігнорувати",— каже Андреас Лір, генеральний директор хімічного концерну BASF в Україні, керівник групи країн Східної Європи. BASF прийшов у країну в 1992 році, одразу після встановлення дипломатичних відносин з Німеччиною.

Ще раніше, в позаминулому столітті, сюди прийшла інша знаменита німецька компанія Siemens. Ще в 1853 році вона побудувала на території сучасної України телеграфну лінію, яка використовувалася під час Російсько-турецької війни. Пізніше Siemens поставляла в радянську Україну перші комбайни і трамваї, а також енергетичне обладнання для Дніпрогес, уточнює Томас Штюмер, комерційний директор представництва Siemens в Україні.

З набуттям країною незалежності до Siemens приєдналися багато інших німецьких компаній. За даними Держстату, за останні 25 років в Україні було зареєстровано 4,3 тис. організацій з німецькою часткою, з них понад 2 тис. продовжують свою роботу сьогодні.

Німеччина є лідером за обсягом прямих іноземних інвестицій в Україну, наголошує Володимир Власюк, гендиректор держпідприємства Укрпромзовнішекспертиза. Формально вона перебуває на третьому місці після Кіпру та Нідерландів, проте в бізнес-середовищі всі розуміють, що ці країни активно використовуються українським бізнесом для реінвестування виведених з країни коштів.

“Німеччина — найсерйозніший інвестор після Кіпру,— стверджує Власюк.— А якщо враховувати експертизу і технології, які приходять разом з інвестиціями, то я назвав би німців номером один".

За даними центробанку ФРН Deutsche Bundesbank, до 2014 року обсяг німецьких інвестицій в Україну становив $5,2 млрд. Причому бізнесмени з Німеччини найчастіше вкладають в зелену енергетику, залізничний транспорт і енергосектор.

Найбільшими інвесторами є торговельна компанія Metro, яка вклала в Україну €550 млн, а також виробник будівельних матеріалів Knauf, чиї інвестиції становили €350 млн.

Також Німеччина є одним з найбільших торгових партнерів України. За даними Федерального статистичного відомства Вісбадена, імпорт в Україну з цієї країни торік становив €3,6 млрд, або 8% усього обсягу ввезених товарів і послуг, а експорт на німецький ринок — €1,8 млрд (4%). Причому у відсотковому співвідношенні український експорт в Німеччину зростає швидше, ніж імпорт —  на 23,2% і 7,2% відповідно.

Головні складники німецького імпорту — автомобілі і комплектуючі до них, а також товари хімічного виробництва, фармацевтичні продукти та електрообладнання. У зворотному напрямку їдуть вироблені в Україні автозапчастини, які становлять майже чверть усього обсягу експорту, а також сільгосппродукція, метал і одяг.

Тим часом Україна чи не єдина, окрім Туркменії, країна пострадянського простору, обсяги торгівлі з якою для Німеччини останнім часом зростають — на 17,5% за минулий рік, сягнувши круглої суми в € 5,4 млрд.

Вітчизняні промисловці бачать головну вигоду від співпраці з німецькими компаніями в тому, що ті розглядають Україну не просто як великий ринок збуту для своїх товарів, а й приносять з собою нові технології. “Німецький досвід вкрай важливий для українських підприємств,— пояснює В'ячеслав Богуслаєв, власник Мотор Січі, компанії з виробництва авіадвигунів.— Тим часом у нас багато спільного в побудові бізнес-процесів, і наші виробничі потужності можуть доповнювати одна одну".

Співпраця з німецькою компанією, нехай навіть середнього рівня, — це одразу перехід у вищу лігу світового машинобудування, наголошує Анатолій Гіршфельд, почесний президент машинобудівної групи УПЕК.

"Купуючи німецьке обладнання, ви одразу перестрибуєте через три щаблі",— вважає Гіршфельд. За його словами, купуючи верстат, компанія "отримує не просто обладнання, а технологію за ціною верстата".

Ще одна вигода від бізнес-співпраці з Німеччиною полягає в тому, що німецькі компанії приносять з собою зовсім іншу культуру ведення бізнесу. "Німецькі компанії платять податки, як правило, чесно і вчасно, а створюючи робочі місця, підвищують рівень професійної освіти співробітників",— перераховує Маркус з Німецько-української промислово-торговельної палати.

Втім, для німців не менш цікава і вигідна робота з Україною. Тут вони отримують недорогу і досить кваліфіковану робочу силу. Німецький підприємець Дітріх Трайс, який працює в Україні, називає як приклад компанію Leoni, яка виробляє комплектуючі для автопромисловості,— вона створила в Україні 6 тис. робочих місць.

“Вони виготовляють дроти для автомобілів: це трудомістка робота, а зарплати [в Україні] низькі,— пояснює Трайс суть вигоди.— Тим часом виробництво набагато ближче до ЄС, ніж Китай".

Ще один подібний проект — чернівецький завод Sumitomo Electric BordNetze Ukraine японської компанії, якою керують з Німеччини. Він був відкритий в Україні в минулому році й також виробляє автомобільні комплектуючі.

Проте, наголошує Штюмер з Siemens, хоча витрати на фонд оплати праці в Україні менші, ніж в Європі, німецькі компанії все одно платять своїм працівникам набагато вищу зарплату, ніж на українських підприємствах.

Втім, сама Siemens поки що не поспішає вкладати в Україну великі інвестиції і будувати завод. Її, як і багато інших іноземних компаній, змушують пригальмувати особливості ведення бізнесу в Україні — корупція, бюрократія, непрацюючі правові норми, а також необов'язковість і чиновників, і представників місцевого бізнесу.

Коли німецькі компанії говорять про свою роботу в Україні, вони згадують випадки, які можуть шокувати німецьких бізнесменів і відбити у них всяке бажання працювати в цій країні.

Ось свіжий приклад. Наприкінці минулого року в Харківській області працівники податкової міліції прийшли з обшуком в українське представництво німецької компанії Матрапак ГмбХ, яка виробляє органічні розчинники на заводі в Краснокутську. Силовики заарештували цистерни з продукцією компанії, а також вилучили документацію. Однак, за словами представників компанії, звинувачення були надуманими, бо Матрапак ГмбХ не вела господарську діяльність у період, зазначений у матеріалах слідства.

Для німців такий підхід держави незрозумілий. І хоча Апеляційний суд прийняв рішення повернути заарештовану продукцію, материнська компанія вирішила відмовитися від фінансування українського проекту.

"На даний момент вже проводяться підготовчі роботи і переговори із зацікавленими інвесторами про продаж компанії",— повідомляють у Матрапак ГмбХ.

Президент Henkel в Україні Володимир Соха пояснює подібні інциденти відмінністю українського і західного підходів. У Німеччині все просто: якщо ти платиш податки — держава не втручається в бізнес, навпаки — стимулює його, адже бізнес — основа економіки.

"В Україні ж поки що, на жаль, складно говорити про партнерство держави і бізнесу",— констатує топ-менеджер.

У свою чергу, Олександр Шламп, директор чернівецького заводу Sumitomo Electric BordNetze Ukraine, додає, що німецькі бізнесмени часто розраховують на судову систему або підписаний договір, а це в Україні найчастіше викликає тільки посмішку.

І все ж ця країна вабить німецький бізнес. "Мені подобається досить відкритий ринок, що розвивається, де ще є багато можливостей",— визнає свій інтерес Трайс. А Андреас Лір з BASF перераховує напрями, які німецькі компанії зараз відкривають для себе в Україні: їх можуть приваблювати сектори економіки, що бурхливо розвиваються, такі як легка промисловість і виробництво продуктів харчування.

"Німецькі компанії не бояться труднощів і навіть праці собі в збиток на першому етапі, якщо вони бачать перспективу, якщо розуміють, що це — інвестиції в майбутнє",— говорить Штюмер. А наявність у країні таких гігантів, як Siemens, BASF, Knauf, а також їхні успіхи на українському ринку, рано чи пізно підштовхнуть до інвестицій і інші німецькі компанії, переконаний він.