Я думав, мені більше не варто турбуватися щодо Володимира Путіна. У 2014 році, коли я їхав з Москви після двох років служби послом США, Путін нацькував на мене державні ЗМІ. Тоді він був залучений у свою кампанію з повернення президентства у свого союзника Дмитра Медведєва, і йому потрібен був ворог. Тому його довірені особи розповсюджували фейкову інформацію про те, що президент Барак Обама послав мене для фінансування опозиції і розпалювання революції. [...] Повернувшись на свою викладацьку посаду, я з полегшенням залишив усе це позаду.
Але цього місяця, на Гельсінському саміті Путін знову намагався влаштувати мені неприємності. Спочатку я не зрозумів, наскільки зловісним був його напад. Під час своєї двогодинної зустрічі наодинці з Трампом, Путін запропонував американському колезі угоду: він дозволить співробітникам силових відомств США бути присутніми на допиті 12 російських шпигунів, яких США звинувачують у втручанні в вибори 2016, якщо його власним агентам дозволять присутнім на допиті аналогічної кількості американських шпигунів, які, за твердженнями РФ, скоїли злочини на російській землі. У фантазії Путіна, яку він оприлюднив під час спільної прес-конференції, співробітники розвідки США допомогли британському громадянинові американського походження Біллу Браудеру відмити гроші в РФ, після чого Браудер віддав їх на президентську кампанію Гілларі Клінтон. [...] Дивно, але Трамп назвав божевільну пропозицію Путіна «неймовірною».
Я був у Гельсінкі як аналітик NBC News. Моя первісна реакція – недовіра. По-перше, очевидно, якщо Путін – колишній офіцер КДБ – міг стояти поруч з Трампом і брехати на весь світ про невтручання РФ у вибори, то його офіцерам військової розвідки нічого не заважає зробити те саме. По-друге, сфабрикована історія Путіна була образливою. Зрозуміло, офіцери американської розвідки не використовували свої посади, щоб сприяти відмиванню грошей за імовірною схемою. А те, що Путін, стоячи поруч з нашим президентом, дискредитував американських чиновників, мене дійсно розлютило. По-третє, це була класична тактика, «стара пісня» Путіна, коли він порівнює, наприклад, анексію Криму з чимось непов'язаним на кшталт незалежності Косова. Що стосується Гельсінкі: Путін вигадав метод аналогічного злочину.
Коли мова йде про Росію, найбільш малоймовірні події відбуваються дедалі частіше
Я не думаю, що Трамп зловмисно побачив гідність у цій цинічній, брехливій пропозиції. [...] Це – ще одна ознака його легковірності. Як і те, що під час прес-конференції, він став на бік Путіна, а не його власного уряду щодо питання про втручання 2016 року: «Президент Путін був надзвичайно переконливий у своїх запереченнях сьогодні».
Потім, дорогою додому, російські журналісти стали гнатися за мною, питаючи, яка моя реакція на заяву прес-секретаря головного прокурора РФ. Це було натяком на те, що я теж під слідством за порушення російського законодавства! [...]
«Ну ось, усе по новій» – подумав я. Оскільки після Джона Кеннана я був першим послом США в Москві, якому заборонили в'їзд до РФ, я думав, що мій безпосередній стосунок до путінського режиму закінчився. Проте, на мене обрушилася ще одна божевільна історія. [...]
Чому мій президент – мій головнокомандувач, мій співвітчизник – назвав схему Путіна, націлену засуджувати, залякати і погрожувати мені та іншим його критикам, «неймовірною пропозицією»? Американський президент не може дозволити собі створити небезпечний прецедент, що дозволяє будь-якому іноземному уряду, не кажучи вже про недоброзичливий, допитувати або погрожувати американським офіційним особам. Якщо таке може статися з високопосадовцем Білого дому і послом, у якого є імунітет під час роботи за кордоном, що може трапитися зі звичайними дипломатами? Або солдатами? [...]
У своїй першій спробі виправити ситуацію, команда Трампа зазнала краху. Через кілька днів після саміту в Гельсінкі прес-секретар Сара Сандерс заявила, що Білий дім все ще розглядає пропозицію Путіна про взаємний допит підозрюваних.
Що? Невже вона теж не розуміє серйозності цієї помилки? Потім був шквал гнівної реакції громадськості, яку посилило дуже рідкісне двопартійне голосування в Сенаті з показником 98-0 на захист мене та інших американців зі списку Путіна. [...]
У своїй третій спробі пояснити політику США щодо пропозиції Путіна, Сандерс сказав, що Трамп пропозицію відкинув, але вітав «щирість» російського президента. Я не впевнений, чи було щось щире в тому, щоб звинуватити мене та інших у якомусь божевільному злочині, в якому заради допомоги кампанії Клінтон, ми вступили у змову з британським бізнесменом. Але я був засмучений тим, що президент США не доклав більше зусиль, щоб безкомпромісно і беззастережно захистити нас.
Я з полегшенням дізнався, що мій уряд не дасть допитати мене співробітникам російських правоохоронних органів, але мені все ще потрібен мій президент, щоб захистити мене та інших американців від можливої подальшої ескалації – наприклад, ордера на мій арешт, а потім оголошення в розшук Інтерполу. [...]
Коли мова йде про Росію, найбільш малоймовірні події відбуваються дедалі частіше: незаконний арешт і вбивство в тюрмі Сергія Магнітського; анексія Криму; крах малайзійського рейсу МН-17: цивільного літака, що пролітав над Україною; втручання в Сирію, щоб підтримати кривавого диктатора; вбивство колишнього першого віце-прем'єра Бориса Нємцова за декілька кроків від Кремля; напад РФ на американський суверенітет на президентських виборах 2016 року; отруєння Скрипалів хімічною зброєю СРСР на території Британії. [...]
Путін вже завдав відчутної шкоди моєму професійному та особистому життю. Колись я був фахівцем з російської політики, але тепер я не можу поїхати в цю країну для проведення досліджень. Принаймні, в епоху Путіна – точно. Навіть якби РФ прибрала мене зі списку осіб, яким заборонено в'їзд у країну, я б усе одно не ризикнув повернутися через загрозу арешту. [...]
Сподіваюся, що Трамп, державний секретар Майк Помпео, генеральний прокурор Джефф Сешнс і радник з національної безпеки Джон Болтон не дадуть Путіну здобути ще одну перемогу в його власній вендеті проти мене, дозволивши йому висувати хибні обвинувачення, підроблені докази і «червоні повідомлення». Я сподіваюся, вони заступляться – чітко, рішуче і публічно – за всіх американців, які служать своїй країні за кордоном, і розкажуть російським колегам, що за звинуваченнями (не кажучи вже про звернення в Інтерпол) щодо колишніх чиновників США в фантастичних злочинах настануть обурення, нові санкції і заходи у відповідь. [...]
Повну версію колонки читайте на The Washington Post
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени