Завершення розслідування передбачуваних зв'язків Дональда Трампа з Кремлем може багато чого змінити. І не лише у США
Фарід Закарія, американський
політичний аналітик, експерт
у сфері міжнародних
відносин, ведучий CNN
Фінальна доповідь спецпрокурора США Роберта Мюллера про розслідування потенційної змови передвиборчого штабу Дональда Трампа з Росією під час виборів у 2016 році стане серйозним випробуванням для американців і демократії загалом. Що буде далі?
Зараз нерідко говорять про те, що ми живемо в епоху неліберальної демократії. Обрані народом лідери в таких різних країнах, як Венесуела, Польща, Угорщина, Туреччина та Філіппіни, підривають незалежні інститути і зосереджують у своїх руках непомірну владу. В більшості цих держав систему стримувань і противаг зруйновано, оскільки інститути ослаблені, партії залякані, суди послужливі, а преса пригнічена.
У Сполучених Штатах картина неоднозначна. Політична система продемонструвала слабкість, не зумівши повною мірою перешкодити витівкам президента Трампа. Переважно це пов'язано з тим, що Республіканська партія капітулювала перед ним. Сенатори, які все життя виступали проти захоплення влади виконавчою гілкою, покірливо підтримали введення притягнутого за вуха надзвичайного стану в країні. Вони спокійно погодилися із тим, що повноваження Конгресу розпоряджатися грошима може бути віднято за бажанням Білого дому.
З іншого боку, деякі американські інститути зуміли дати відсіч. Судова влада зберегла незалежність. Різні слідчі установи — ФБР та інші органи Міністерства юстиції — продемонстрували, що насамперед служать країні та Конституції, а не нинішньому мешканцеві Білого дому. А преса загалом зберегла здатність протистояти надзвичайному тиску з боку президента, який піддає її майже щоденним нападкам.
Але головним стримувальним фактором для Трампа виявився, безумовно, сам народ, який накладає певні обмеження на поведінку президента шляхом голосування на проміжних виборах і виражає свою думку за допомогою опитувань та акцій протесту. В кінцевому рахунку це і повинно стати надією на здоров'я і силу будь-якої демократії — іншими словами, часто приписуваними Аврааму Лінкольну, "неможливо постійно всіх обманювати".
Мою віру у владу народу зміцнило спостереження за подіями, що розгортаються в Індії. Прем'єр-міністр країни Нарендра Моді, також обраний демократичним шляхом, часом використовував авторитарні методи для зміцнення влади. У його випадку тиск на чиновників і судову систему працював. Так само, як і залякування преси, яка, будучи колись полум'яною та вільною, тепер стала служницею керівної партії. Бізнесмени були змушені підтримати партію Моді (БДП) і надати їй фінансову підтримку.
Головним стримувальним фактором для Трампа виявився сам народ
І все ж нещодавно БДП зазнала поразки. Незважаючи на всі переваги, керівна партія країни програла вибори. Що стало причиною? Якщо одним словом, то неоднорідність.
У своїй новій книзі індійський інвестор Ручір Шарма, який чверть століття спостерігав за місцевою політикою, зазначає, що її головною особливістю є різноманіття. Індія складається із десятків різних мовних спільнот, етнічних груп, каст, племен і класів. І ці ідентичності мають велике значення, формуючи погляди на все — від повсякденного життя до політичних уподобань. Шарма посилається на керівника великої компанії з виробництва споживчих товарів, який розповів, що ділить Індію в інтересах бізнесу на 14 субрегіонів через запаморочливу різноманітність. Для порівняння: 20 країн Близького Сходу розділені компанією всього на чотири групи.
Ця неоднорідність виявилася величезною перевагою з погляду демократії, яка гарантує, що жодна партія не надумає про себе забагато. Єдиний точний прогноз на виборах Індії протягом останніх сорока років: того, хто обіймає в даний момент крісло правителя, буде зміщено. Ось і зараз у Моді є все для перемоги — гроші, парламентська більшість, скорена преса. Однак за опитуваннями він програє.
Ситуацію змінило загострення конфлікту Індії з Пакистаном, яке Моді використовував для посилення жорсткої націоналістичної лінії. Не маючи жодних доказів, він назвав усі опозиційні партії пропакистанськими. Ця стратегія може спрацювати, але якщо Моді й повернеться у прем'єрське крісло, то з помітно поріділою більшістю.
У своїй книзі Як помирають демократії політологи Стівен Левицький і Даніел Зіблатт відзначають, що різноманіття допомагає формувати культуру компромісу і терпимості, що має вирішальне значення для успіху демократії. Вони стверджують, що Республіканська партія, наприклад, стала настільки жорсткою і нетерпимою почасти тому, що виявилася етнічно і расово однорідною.
У більшості західних країн неоднорідність посилюватиметься. Такою є демографічна реальність. Індія демонструє, як це розмаїття — якщо прийняти його й усвідомити його важливість — дійсно може допомогти врятувати і зміцнити демократію.
Вперше опубліковано у The Washington Post. Друкується із дозволу видання