У вчорашньому порядку денному стояв законопроект про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. За браком часу до нього цього разу не дійшла черга. Та поява цього проекту викликає в мене велику стурбованість, бо його схвалення може створити серйозну проблему для наших громадян.
Законопроект передбачає запровадження обов’язкового компоненту накопичувальної пенсійної системи. Кожного, кому на момент запровадження системи виповниться 35 років, закон в обов’язковому порядку зобов’язує відраховувати на ці цілі 2% своєї зарплати зі щорічним збільшенням до 7%.
Нічого не маю проти хорошої ідеї, коли кожен сам для себе відкладає кошти на майбутню пенсію. Але ця ідея вимагає наявності певних умов.
Одна з найважливіших (не зачіпаючи інших проблемних аспектів законопроекту) – це можливість хоча би збереження пенсійних заощаджень, не згадуючи вже про ще якийсь заробіток.
Що хвилюватися! Гроші ж збирають зараз, а прийдуть по них років через 25-30
Чи наявні у нас такі умови? Спробуймо оцінити.
Простою мовою збереження грошей означає: якщо в даний момент ви відклали 10 тисяч гривень, то через 5 років у випадку подвійного зростання цін має подвоїтися і сума на пенсійному рахунку. Додаткову суму в 10 тисяч має забезпечити вкладення та інвестування коштів майбутніх пенсіонерів.
Чи можливо це в найближчій перспективі в Україні?
Закон передбачає кілька можливих варіантів інвестування:
– розміщення грошей на депозитах у банках;
– купівля цінних паперів держави (ОВДП) та місцевої влади;
– купівля цінних паперів українських підприємств;
– інвестування за кордоном.
Збереження грошей у банках потребує, щоб депозитні ставки перевищували інфляцію. Якщо ж на ваш депозит у 10 тисяч встановлена ставка 12% річних, а ціни за рік збільшилися на 15%, то кошти не збережено, а втрачено. Формально, на рахунку стало більше – 11200 гривень. Та щоб купити таку ж кількість товарів, як торік, потрібно 11500. 300 гривень – це ніщо інше як знецінення.
Якщо поглянути на динаміку реальних депозитних ставок за останні три роки, то вони були переважно від’ємними (не забезпечували збереження коштів). Насправді, «від’ємність» ставок значно вища, бо я не врахував податків на процентні доходи.
Та це ще не все. За оцінками фахівців, сама система потребує на своє функціонування близько 4%. Джерелом, зрозуміло, є ці ж кошти пенсіонерів.
До того ж, закон дозволяє громадянам раз на рік міняти пенсійний фонд та використовувати кошти на деякі непенсійні цілі. А це вимагає постійно тримати частину коштів у невикористовуваних резервах. Іншими словами, вони не приноситимуть доходів. Такі обставини посилюють від’ємну доходність пенсійних заощаджень від їх розміщення на депозитах.
Дещо краща ситуація зі вкладеннями в ОВДП. Але і вони не гарантують реальної доходності. І хоча порівняно з депозитами тут вплив податків на посилення «від’ємності» мінімальний, інші вище перераховані чинники теж діють у повну міру.
За нинішніх економічних умов тільки для збереження пенсійних коштів дохідність за депозитами мала би складати 22-23%, ОВДП – 19%. Ні один, ні другий варіант такої доходності в Україні не забезпечують.
Може, ситуація краща з купівлею акцій українських підприємств? Може. А може і ні. За ваші гроші купили акції ціною в 1000 гривень за штуку. Чи є гарантія, що і через 10 років акція коштуватиме стільки ж (не забувайте про інфляцію в цей період). Ви не застраховані від того, що отримаєте папери, які англійською називають «wallpaper». Може, вони і не вартуватимуть цих шпалер. І це не обов’язково шахрайство. Хоча і такі можливості не виключені.
Згадаємо ще інвестиції за кордон. Якою має бути дохідність, щоб зберегти пенсійні заощадження? При цьому не забуваємо, що громадяни України витрачатимуть гривні. Торік долар подорожчав в Україні на 4%, а ціни підвищилися майже на 14%. Дохідність інвестування за кордон має бути не менше 10% (на долар) тільки для збереження коштів. І це не враховуючи можливих податків у країні інвестування та видатків з адміністрування пенсійних активів.
Не секрет: наша країна переживає інвестиційний голод. Але це не проблема нестачі коштів, це проблема наявних інвестиційних ризиків. Не усуваючи цих ризиків, вирішили силою закону змусити людей вкладати гроші через накопичувальну пенсійну систему. Бо, виявляється, люди своїми грішми розпоряджаються гірше, ніж за них це робить хтось інший, розпоряджаючись чужими. Що хвилюватися! Гроші ж збирають зараз, а прийдуть по них років через 25-30, коли громадяни вийдуть на пенсію.
Але тоді вже будуть інші політики.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени