Вічний вождь

За три десятиліття глава Зімбабве Роберт Мугабе перетворився з національного героя на зажерливого диктатора, який прирік свій народ на злидні, а себе — на вічне правління та казкову розкіш

 

Анна Павленко

 

 

На початку вересня в Хараре, столиці південноафриканської Зімбабве, відбулося відкриття незвичайного пам'ятника. У чотириметровій скульптурі з піднятим вгору кулаком місцевий скульптор Домінік Бехура увічнив незмінного лідера країни — 92‑річного Роберта Мугабе, який править Зімбабве останні 36 років.

І хоча користувачі соціальних мереж одразу висміяли схожу на супермена з коміксів статую, присутній на церемонії відкриття Мугабе похвалив скульптора. "Це прекрасне мистецтво",— сказав він і сфотографувався зі своєю кам'яною копією.

Дуже скоро така демократична розкіш, як обговорення в інтернет-спільнотах, може бути заборонена в Зімбабве. Після серії антиурядових протестів, які починаючи з липня прокотилися країною, Мугабе пригрозив обмежити доступ населення до соціальних мереж.

Вийти на вулиці зімбабвійців змусила тривала економічна криза та бездіяльність влади. Останні 15 років громадяни 14‑мільйонного Зімбабве потерпають від масового безробіття, зубожіння та голоду. За останніми доступними даними, 72% населення живуть за межею бідності. При цьому 37% місцевих родин голодують, а 33 тис. дітей потребують лікування від гострого виснаження, зазначають у дитячому фонді ООН — ЮНІСЕФ.

Криза в Зімбабве загострилася в 2000 році, коли президент запустив земельну реформу, дозволивши насильно відбирати землі у білих фермерів на користь корінного населення. На свавілля, що запанувало в країні, Європа і США відреагували жорсткими санкціями. В результаті орієнтована на сільське господарство економіка виявилася зруйнованою, і Зімбабве перетворилося на одну з найбідніших держав світу.

Наразі, попри протести, Мугабе не збирається залишати президентське крісло і планує брати участь у наступних виборах 2018 року, коли йому вже виповниться 94. Це не дивно, адже високий пост дозволяє голові зубожілої країни ні в чому собі не відмовляти. Мугабе регулярно їздить на лікування до Сінгапуру, а на святкування власного дня народження витрачає сотні тисяч доларів.

Те, що авторитарний лідер, який зазнав фіаско в керуванні економікою, четвертий десяток років поспіль залишається на чолі країни, аналітики пояснюють збігом кількох чинників.

"Мугабе протримався так довго [у владі] в результаті комбінації насильства, легітимності визвольної боротьби і земельних реформ, які здобули як бенефіціарів, так і жертв",— вважає Брайан Рафтопулос, у минулому професор Університету Зімбабве, а нині експерт неурядової організації Solidarity Peace Trust із захисту прав зімбабвійців у південноафриканському Кейптауні. І навіть сьогодні уряд націоналіста Мугабе має базу підтримки в країні, констатує експерт.

Єдиний білий, якому можна довіряти, — це мертвий білий

Тільки Бог, який мене призначив, може мене повалити

Не конфліктуйте через дівчат. У країні досхочу гарних жінок. Якщо ви не можете одну з них здобути, приходьте до Мугабе по допомогу

Я, як і раніше, Гітлер сучасності. У цього Гітлера єдина мета — справедливість для свого народу, його суверенітет, визнання його незалежності та прав на власні ресурси

Я помирав багато разів. У цьому я перевершив Ісуса Христа, бо він помирав лише раз

Роберт Мугабе народився в селянській країні в далекому 1924 році, коли Зімбабве ще мало назву Південна Родезія і входило до складу Британської Співдружності як самоврядна територія. У середині ХХ століття країна закріпилася в п'ятірці найрозвиненіших субекваторіальних африканських держав і активно експортувала сільськогосподарську продукцію. Білим фермерам вдалося налагодити тут високоефективний аграрний бізнес, а місцеві вина, м'ясо і тютюн набули в світі доброї репутації.

1980 року, коли Зімбабве здобуло незалежність, 4.000 білих фермерів належало 70% оброблюваних земель країни. Ось тоді першим лідером новоутвореної держави став Роберт Мугабе. Його партія ЗАНУ (Zimbabwe African National Union — Зімбабвійський африканський національний союз), одна з головних повстанських сил чорношкірого населення країни, виборола перемогу на виборах, забезпечивши для нього портфель прем'єр-міністра.

“Ви взяли в руки житницю всієї Південної Африки. Збережіть її",— сказав йому тоді лідер білої меншини Ян Сміт, який був прем'єром Родезії протягом попередніх 15 років.

 

 

До того часу Мугабе, отримавши диплом про вищу освіту Університету Лондона, встиг трохи повикладати, провести десять років у в'язниці й очолити ЗАНУ.

Другою найбільшою партією Зімбабве на той момент залишалася ЗАПУ (Zimbabwe African People's Union — Союз африканського народу Зімбабве) під проводом Джошуа Нкомо, представника етнічної групи ндебеле. На виборах 1980 року ЗАПУ виборола 24% голосів і становила меншість у парламенті. Однак Мугабе, який належить до народності шона, не став миритися з потенційним конкурентом, звинуватив Нкомо в організації змови і влаштував на прихильників його партії гоніння, які зрештою переросли в терор проти всіх ндебеле.

Сам Нкомо втік з країни, а пізніше за домовленістю з Мугабе повернувся і підписав угоду про об'єднання ЗАПУ із ЗАНУ. Таким чином Мугабе встановив у країні однопартійну систему, а потім, скасувавши посаду прем'єр-міністра, призначив себе президентом.

Тривалий час Мугабе легко утримував владу, а коли в 2008 році над його режимом нависла загроза в особі опозиціонера Моргана Тсвангіраї, він знову застосував силу. На президентських виборах 2008 року лідер опозиційного Руху за демократичні зміни (РДЗ) Тсвангіраї набрав майже 48% голосів, а Мугабе — лише 43,2%.

Тоді напередодні другого туру виборів урядові війська взялися за прихильників опозиціонера: селами прокотилися рейди, оселі десятків тисяч зімбабвійців були зруйновані. Самого Тсвангіраї багато разів заарештовували. Нарешті опозиціонер скликав прес-конференцію і заявив, що за такої ситуації на вибори не піде.

Саме в цей час економіка південноафриканської країни котилася в прірву. 2008 року інфляція в Зімбабве досягла 231.000.000%, після чого місцева валюта, зімбабвійський долар, була виведена з обігу, та її місце зайняли американський долар, євро та південноафриканський ранд.

“Роберт Мугабе прийшов у владу в 1980‑му як герой,— описує ситуацію Тодд Мосс, старший науковий співробітник незалежної дослідницької організації Center for Global Development з офісами у Вашингтоні та Лондоні.— А останні два десятиліття жителі Зімбабве ставали все біднішими, в той час як влада виродилася в корупцію і звірство".

 

 

Ключовою причиною економічного колапсу в Зімбабве експерти називають земельну реформу, яка перетворилася в "чорний переділ" земель, що належали білим фермерам. Ще в 90‑ті роки 65% всієї сільгосппродукції вироблялося в товарних фермерських господарствах, але з початком експропріації ці показники різко скоротилися.

Налякані частими нападами білі жителі почали їхати із Зімбабве, їхні фермерські угіддя були розділені на дрібні ділянки, які місцеві жителі взялися обробляти примітивними знаряддями праці. Понад 800 тис. найнятих зімбабвійців позбулися роботи. До того ж через численні повідомлення про порушення прав людини, вбивства та расову дискримінацію Євросоюз і США застосували щодо країни економічні санкції.

"Мугабе завжди був переконаним націоналістом, але його політика починаючи з 2000 року знищила країну",— констатує в розмові з НВ Стівен Чан, професор Школи східних та африканських досліджень в Університеті Лондона. За його словами, лідер Зімбабве з часом втратив бачення глобального контексту та наслідків своєї націоналістичної програми.

"Він втратив здатність робити щось, крім як чіплятися за владу",— додає Мосс. Тим часом потужною підтримкою для чинного президента стала вихована ним військова й олігархічна еліти, що з'явилися як результат масштабної корупції.

"У постколоніальний період напівдержавні організації стали джерелом привілеїв: службовців тут призначає уряд, забезпечуючи їм високі зарплати і бонуси",— каже Рафтопулос. Загалом на зарплати чиновників держава витрачає 82% національного бюджету.

Найодіознішим випадком корупції експерт називає крадіжку доходів від алмазних шахт в Маранге. 2008 року контроль над цим родовищем, застосувавши особливу жорстокість проти місцевих жителів, захопили військові.

Тепер, як стверджують експерти Global Witness, міжнародної неурядової організації по боротьбі з порушеннями прав людини в країнах—експортерах природних ресурсів, прибуток від продажу зімбабвійських алмазів йде переважно в кишені союзників президента.

Так, наприклад, у звіті організації за 2012 рік описано, як чверть акцій однієї з алмазовидобувних компаній Mbada були передані фірмі, пов'язаній з колишнім особистим пілотом Мугабе. Як і в разі з іншими видобувачами в Маранге, компанія виявилася зареєстрованою в офшорах.

Навесні 2016‑го Мугабе сам заявив про нестачу коштів від видобувної промисловості в держказні своєї держави, яка стабільно утримується в десятці найбільших експортерів алмазів у світі. В одному з інтерв'ю президент повідомив: до бюджету надійшло лише $2 млрд з передбачуваних $15 млрд. Таке одкровення обурило опозицію, на думку якої, президент, що не впильнував масштабного розкрадання, має піти у відставку.

Тим часом Мугабе продовжує збагачуватися на співгромадянах. За даними зімбабвійської правозахисної групи Cotrad, 2015 року гроші на святкування президентського дня народження активісти керівної партії збирали просто у бідних зімбабвійців: $1 з кожного будинку і $3 з державних службовців. Загалом на святкування для 20 тис. гостей було витрачено близько $1 млн. 2016 року президентські іменини коштували $800 тис.

Не менше самого президента любить розкіш друга дружина Мугабе — Грейс. 2002 року світову громадськість шокували повідомлення про паризький шопінг першої леді бідної африканської країни. Тоді на одяг і взуття дорогих брендів, ресторани і номер в шикарному готелі дружина президента Зімбабве витратила близько $120 тис. За це на батьківщині їй дали прізвисько Гуччі Грейс.

Останніми роками Грейс Мугабе активно включилася в політичне життя країни: восени 2014‑го президент призначив її головою жіночої ліги керівної партії. Тоді Грейс вирушила в тур країною, не дуже приховуючи власні політичні амбіції. А наприкінці 2015‑го британська газета The Guardian з посиланням на південноафриканські ЗМІ написала про палацовий переворот: за свідченнями місцевої опозиції, перша леді Зімбабве "потайки, але охоче" взяла владу в свої руки.

Однак після цього 92‑річний Мугабе продовжив з'являтися на публіці та навіть заявив про намір балотуватися на пост президента в 2018 році. І хоча країною раз у раз повзуть чутки про його смерть, сам Мугабе стверджує, що перебуває в хорошій формі та готовий далі керувати країною.

 

 

Експерти продовжують робити припущення щодо кандидатури його наступника. На їхню думку, крім Грейс Мугабе, на посаду наступного лідера Зімбабве можуть претендувати командувач армією Еммерсон Мнангагва і Джойс Муджуру, яка займала десять років посаду першого віце-президента країни.

Як розгортатимуться події та чи дочекається Зімбабве на зміну керівних еліт, залежить також і від того, чи зможуть різні опозиційні групи об'єднатися навколо спільної платформи напередодні виборів, зазначає Рафтопулос. Поки ж 18 опозиційних партій не мають реальних планів, і демонстранти, що вийшли на протести, не мають єдиної політичної програми з відновлення економіки, констатує Чан.

І хоча Мосс із Центру глобального розвитку впевнений, що, позбувшись кабали Мугабе, економіка країни швидко відновиться завдяки здібним і гнучким зімбабвійцям, Чан дає скептичніші прогнози. “Що було зруйновано, не може повернутися до норми так просто,— стверджує британський експерт.— Після того як він [Мугабе] помре, Захід повернеться до співпраці, але без зайвої щедрості. Відновлення потребуватиме багато часу".