Лідер харківського Оплоту Євген Жилін, судячи з усього, був типовим «братком» і очолював напівкришувальну, напівсилову структуру – приблизно той самий типаж, що й Олександр Захарченко або Сергій Аксьонов. Братки, качалка – все це досить органічно поєднувалося в його житті. Бізнес таких людей пов'язаний, скажімо так, з «дрібнотравичковою політикою»: їм потрібно користуватися підтримкою місцевих силовиків, а місцеві силовики, при нагоді, користуються їхньою підтримкою. Наприклад, коли потрібно когось незаконно залякати або змусити щось зробити.
Є дві можливі версії загибелі Жиліна. Перша – підступні українські націоналісти в стилі італійської мафії підіслали до Жиліна підступного шпигуна в плащі і зі стилетом, щоб заколоти вірного сина волелюбного народу. Романтика в дусі XIX століття: капелюх, насунутий на обличчя, зображення Діви Марії у кишені і вбивство під час дружньої вечері. На романтично налаштованого читача такі історії сильно діють.
Друга версія – елементарні розбірки між братками. Один власник спортивного залу вирішив «підібрати» під себе якусь територію і вступив у конфлікт з власником іншого спортзалу. Або, наприклад, хтось комусь дав «бабло», а той не повернув – ось вони згідно зі своїми бандитськими правилами і розібралися.
Принадність ситуації полягає в тому, що одна версія не суперечить іншій. Жилін намагався контролювати якусь територію на Харківщині і «доїти» її, розповідаючи при цьому про захист прав російськомовного населення. Для таких людей політика і бізнес неподільні. З цієї ж причини були систематизовані відстріли польових командирів у Луганській і Донецькій областях. Влада і власність у їхньому братківському уявленні – одне й те ж саме. Хто контролює територію, той її і «доїть».
Братки, качалка – все це досить органічно поєднувалося в житті Жиліна
Думаю, розкішна версія про те, що з України нібито приїхав якийсь кілер, занадто химерна, хоча і подобається романтикам. Але це складно. Хто, зрештою, цей Жилін, щоб його вбивати? Викинули з України і забули. Але російська патріотична риторика дуже романтична: його вигнали, переслідували і розстріляли за гроші Держдепу, бо він відстоював інтереси російського народу. Багатьом подобається така версія, насамперед, тим, хто ще не вийшов з віку, коли читають книжки про Айвенго. І оскільки більшість моїх співвітчизників приблизно на цьому рівні літературних смаків і зупинилася, їм це здається вірогідним. Мені це не здається вірогідним.
Утім, все можливо. Ба більше, можливо, що приїхали якісь пацани з того ж Харкова, в яких він позичив гроші і не повернув. Ось вони і розібралися з ним за своїми поняттями.
Але російські ЗМІ, звісно, зроблять з пана з відстовбурченими вухами національного героя і борця за «русский мир».
Більше точок зору тут