«Страхів більше ніж достатньо». Чого бояться російські еліти після вбивства Татарського, який працював з Пригожиним — Мартиненко

Про якийсь стратегічний виграш говорити неможливо, тому що однак каналів інформації в Росії багато — йде інформація від приватних осіб, від пропагандистів, які працюють за ідею, від тих, хто працює за гроші. Тобто їх там дуже-дуже багато. Тому прямої якоїсь вигоди в цьому я, чесно кажучи, не бачу. Хоча все може бути.

Я б зараз не став говорити про те, хто це зробив. Навіть це не так важливо. Справа в тому, що життя людей, які таким чином вписалися в цю війну і намагаються стати яскравими особистостями, як цей Фомін, як показує досвід 2014−2015 років, дуже швидко може закінчитися.

Нагадаю: в 2014—2015 роках теж дуже багато людей кинулися, включно з [Фоміним], до речі, з того боку воювати. А шлях людей, які вважали себе яскравими особистостями, дехто з них такими і був, дуже швидко закінчився, тому що багатьох з них вбили напряму. І ми знаємо, що це були співробітники чи ФСБ, чи ГРУ. А інші підривалися: хто в ліфті, хто на роботі.

Війна з боку авторитарної, тоталітарної країни, передбачає, що там не має бути яскравих людей. Всі мають працювати під керівництвом у структурі, виконувати команди цієї структури. А якщо вони хочуть мати свій власний голос — критикувати Генштаб інколи, розповідати про міністра оборони, — то це життя може дуже швидко закінчитися.

— Було враження десь у середині минулого року, що нібито оці так звані російські воєнкори, Z-пропагандисти стають впливовою силою. Про це багато говорили. Тому що вони критикували і Шойгу, і Герасимова з Генштабу, і взагалі говорили нібито про реальні втрати російської армії. Як ви гадаєте, чи були вони небезпекою для Кремля?

— Певною мірою так. Все ж пропагандистська машина працює зі збоями і не дуже ефективна, тому що ніколи не працювала в таких умовах, вчиться, як працювати. Втім вона існує і меседж вже затверджується. І будь-яка свобода у висловлюваннях під час війни в тій машині не вітається.

І ці люди, які дійсно прямо з фронту надсилали новини, — багато з них реальних, само собою, і вигаданих. Але була і реальна інформація про стан армії, яка дисонувала і суперечила в багатьох випадках тій телевізійній картинці, яка йшла на російському телебаченні. У цьому сенсі вони, звичайно, заважали створювати образ армії, яка всіх перемагає, яка керується мудрими генералами, наймудрішим міністром оборони. І тому картинка ламалася. Наскільки я знаю, багато хто в Кремлі минулого року були занепокоєні цим фактом. Це перше.

А другий момент — те, що вони працювали у контакті, ймовірніше, з Пригожиним, ніж з будь-якими офіційними військовими. Це теж було фактором напруги, тому що Пригожин, як відомо, малокерована людина. Є різні точки зору: хтось каже, що абсолютно, хтось — не абсолютно. Але з боку виглядає, що в нього є власна думка на різні теми. Він прикривав усю цю компанію так званих «воєнкорів».

Їх буде менше з часом. Я не знаю, куди вони дінуться, але частина з них, думаю, все ж відійде від справ чи сама, чи з допомогою технічних засобів. Але мені здається, що їх буде дедалі менше.

Це мені і нагадує 2014−2015 роки, коли дуже багато людей ухвалювали рішення воювати, а потім якось на цій війні просунутися, підняти свою пізнаваність. Ми пам’ятаємо всіх: і Моторолу, і Гіві. Вони закінчилися. І тепер, після початку цієї війни, залишилися тільки бюрократи і адміністратори типу Пушиліна. Усі «герої» лежать по могилах.

— Ілля Пономарьов пояснив, чому важливі такі вибухові акції, як з цим Владленом Татарським: оточення Путіна почуває себе в небезпеці. Головне, що 22 роки свого правління Путін обіцяв оточенню, що «ви — під моїм крилом, все з вами добре, можете заробляти гроші як завгодно, з вами все буде гаразд». Чи ви вважаєте, що зараз щось може змінитися в їхньому світосприйнятті?

— Я не думаю, чесно кажучи. Тому що все ж в оточенні Путіна мільярдери часто-густо. Вважається, що служби охорони в них ще працюють. І вони, я думаю, на себе оцей приклад Татарського не приміряють. Врешті-решт: він хто? Він просто колишній макіївський бандит, який відкрив якийсь засіб власної інформації і туди щось зливав. І все. Він ходив по Санкт-Петербургу, я так розумію, не дуже охороняючи себе.

У них — інша справа: вони дійсно бояться — це правда. Так вони й раніше боялися. Я думаю, що вони бояться всього — страхів більше, ніж достатньо. Вони бояться офіційних переслідувань, вони бояться санкцій, вони бояться арештів рахунків, у кого вони ще не арештовані. Вони бояться Путіна, тому що хтось щось не так скаже в якійсь розмові (не обов’язково телефонній) і йому донесуть, на цьому все закінчиться.

Вони бояться, звичайно, і несподіваного підриву теж.

Але, я думаю, з всіх цих страхів, які я перерахував, останній — найсерйозніший. Їм гірше буде, якщо Путін прийме рішення, що вони зрадники. І тоді у всіх до п’ятого коліна все відберуть. А цей — це нагадування їм просто. Нагадування всім, зокрема і в Москві, і в Санкт-Петербурзі: ви у війні, у вас йде війна, ваша країна веде агресивну війну, а тому прилетіти може кому завгодно, як завгодно і в будь-який момент. Яскраво і наочно продемонструвало, де знаходиться ця країна.