Історичний досвід свідчить – країни зникають, коли довіряють свою оборону найманцям, а не власним громадянам. Ще більшою мірою це стосується управлінських посад. Та держава, котра бездумно і безконтрольно віддає себе в управління іноземцям, приречена на загибель.
Відставка керівника однієї з найбільших компаній держави претендує стати кінцем епохи простих рішень в Україні. Вдало зрозумівши революційно-романтичний настрій українців, те політичне угруповання, котре ситуативно і несподівано опинилося при владі після Майдану, запропонувало народу тему варягів – іноземців, котрі володіють волею та професійними навичками, на порядок вищими будь-якого аборигена.
Це спрацювало на достатньо довгу дистанцію. Ілюзія трималася майже три роки, що в умовах постреволюційного та воєнного часу може рівнятися десятиліттю життя звичайної, спокійної країни.
Навіть недурні люди приспали свою увагу в сподіванні, що, зайнявши відповідні посади, варяги нібито здатні перетворити українську суміш корупційної трясовини з воєнно-революційним пеклом на благодатну Америку, Балтію, Польщу чи хоча б уявно-квітучу Грузію.
У нас тут за західними норовами – шок і апокаліпсисРезультат цього трирічного фантому виявився приголомшливий. Усі втекли (або усіх без особливих зусиль вигнали).
Іншого і не могло бути. У нас тут за західними норовами – шок і апокаліпсис. Національно-визвольна війна проти зовнішніх і внутрішніх окупантів, тотальний диктат і всевладдя олігархів (тобто топ-корупціонерів), розгул агентури усіх дружніх і ворожих держав. Запекла, як кров, внутрішньовидова боротьба політиків.
Це – не те середовище, де звикли працювати наймані білі комірці західного світу. Головне, що може відлякувати іноземного заробітчанина – це та ціна помилки, котра може виявитися величезною. Будь-яка реформа може стати вироком реформатору, і не тільки реформатору, але і країні. Бо що б ми не взяли – чи реформу правоохоронних органів, чи державних монополій, фінансів, чи навіть освіти чи медицини – з кожної з цих сфер може вийти конфлікт, котрий швидко або дуже швидко здатен підштовхнути країну до громадянського протистояння.
Є і більш банальні та безпосередні загрози. Нині покійний керівник Укрзалізниці Георгій Кирпа свого часу був змушений переховувати свою сім’ю за кордоном. (І це – при відносно стрункій силовій системі Кучми, котра його прикривала. Що вже казати про нинішнє багатовладдя серед правоохоронців і тотальний розвал силових органів). Так, Кирпа концентрував потоки під себе та під свого патрона. Але на суть це не впливає – якщо хочеш щось поміняти у багатомільярдних схемах, готуйся до війни.
Врешті, вольовий Кирпа зустрів свою долю – кулею подякували свої ж, з остраху перед Майданом, котрий переміг у 2004-му.
Звідки візьметься мотивація у лякливого іноземного адміністратора жертвувати усім, що у нього є, ради України? Чи є у варяга мотив стати у смертельне протистояння з мафією, котра, приміром, присмокталася до державної монополії? Чи захочуть варяги повторити долю кіногероя комісара Катані, оголосивши війну всесильним перевертням у погонах у силових структурах?
Ні, цю потенційно криваву роботу в принципі не зможе зробити ніхто, хто почуває себе стороннім і тимчасовим. Хитрий же тимчасовець буде імітувати діяльність, але реально не наступатиме ні на жоден мозоль. Власне, більшість найнятих з декоративною метою іноземців цим і займалися, і тікали, як тільки припікало.
Лише той, хто цінує своє життя менше, ніж успіх своїх ідей, щось здатен поміняти у нашій країні. Лише той, хто не боїться пулі кілера чи кримінального переслідування, може добитися неілюзорних зрушень. Тільки тому, хто не бачить різниці між своїм життям і життям своєї держави, здатна посміхнутися вітчизняна удача.
Звучить нереально? Зовсім ні.
У 2014 році український народ породив ціле покоління добровольців, тому і у внутрішній війні ми цілком можемо побачити нову генерацію сміливих та виважених – аби тільки суспільство захотіло її побачити.
Надто важка це праця – лікувати віковічні хвороби цієї землі. Надто тонка це матерія, щоб обійтися втіленням рецептів із підручників. Тільки той, хто не тільки своїм розумом, але шкурою і серцем відчуває країну, здатен принести їй добро.
А іноземці – мусять бути чудовими помічниками, радниками, експертами. Нехай вони допомагають, радять, дають експертизу тим самураям, котрі зважаться тримати небо України на своїх плечах.