Похована репутація. Як гинув в Україні «найкращий» полк костромських десантників — розслідування ВВС

Ми підтвердили 39 смертей до квітня минулого року, 62 — до кінця липня, а зараз їхня кількість досягла 94.

• Як елітний російський полк зазнав нищівних втрат в Україні
• Скільки російських генералів загинули на війні в Україні і чому це стається
  

Для цього ми зокрема аналізували акаунти у соцмережі ВКонтакте та репортажі місцевих ЗМІ. Також ми провели перехресні порівняння з супутниковими зображеннями та зображеннями Google Street View.

На одному з відео у ВКонтакте показані солдатські могили на кладовищі на північний схід від Костроми. Могили на відео збігаються із зібраними нами іменами солдатів.

Реальна кількість загиблих 331-го полку, ймовірно, набагато більша.

Деякі його солдати походять з інших міст, що ускладнює відстеження інформації про них. Кількох солдатів вважають зниклими безвісти — деякі з них можуть бути серед загиблих.

Якщо взяти до уваги тяжко поранених чи взятих у полон, то можна припустити, що війна в Україні коштувала полку кількох сотень бійців.

Загибель людей викликала багато розмов у Костромі, яка розташована приблизно за 300 км на північний схід від Москви та має населення близько чверті мільйона.

Навесні минулого року один місцевий сайт зазначив, що вся радянсько-афганська війна, яка тривала дев’ять років, коштувала місту 56 солдатів.

Великі втрати в Україні поставили перед місцевою владою складне завдання.

Сергій Ситніков, призначений Кремлем губернатор Костроми, активно намагався переконати людей, що солдати з міста отримують належне забезпечення і підтримку. Місцеве телебачення висвітлювало поїздки Ситнікова до госпіталів, казарм і навіть на фронт.

Під час візиту на фронт у грудні губернатор Ситніков сказав глядачам, що «нам потрібно допомогти [хлопцям], щоб у них були гідні умови». Він привіз із собою пакети допомоги та дрони.

Ситніков — ставленик Володимира Путіна, тож навряд чи його можна назвати бунтарем чи безстрашним оповідачем незручної правди. Але його готовність побувати на передовій і визнавати недоліки, навіть у зашифрованому вигляді, демонструє цікавий контраст із його босом.

Коли пів року тому місцеве телебачення показало мобілізованих десантників 331-го полку на плацу, там також прозвучала досить відверта репліка губернатора Ситнікова на їхню адресу: «Бажаю вам міцного здоров’я, успіхів, виконання всіх завдань… і живими повернутися додому».

Призов десантників, що є частиною ширшої російської мобілізації, підкреслює рівень, до якого українська кампанія виснажила професійну армію Росії. На кадрах параду в листопаді показали 150 призовників перед відправкою на фронт.

Коли 331-й полк вперше відправили в Україну в лютому 2022 року, він мав дві батальйонні групи загальною кількістю 1000—1200 солдатів. Зазнавши значних втрат під час невдалої спроби дістатися до Києва, полк відійшов до південноросійського гарнізонного міста Бєлгород, де був доукомплектований минулого літа.

Подальші дії свідчать про те, що полк обійшов усі основні гарячі точки — Ізюм на початку літа, Херсон пізніше, а тепер повернувся на Донбас. Відстежуючи дати, вказані у повідомленнях про загибель у соцмережах Костроми, можна визначити, коли (і часто де) підрозділ використовували для штурму та періоди затишшя — коли його знімали з лінії фронту, щоб «зализати рани». Наприклад, велика кількість загиблих у лютому вказує на те, що частини 331-го полку брали участь у боях за Кремінну.

Щоразу, коли для поповнення втрат залучають призовників, зокрема солдат строкової служби, зменшується як початковий кадровий склад солдатів, так і загальний розмір підрозділу. Зараз на фронті може бути не більше 300—400 людей з нього.

Втрати та повернення важко поранених викликали резонанс у їхній рідній громаді. Через кілька тижнів війни один користувач ВКонтакте в розпачі написав: «Майже щодня публікують фотографії наших костромських хлопців. Мурашки по спині. Що відбувається? Коли це закінчиться?»

Місцеві ЗМІ висвітлюють вшанування загиблих воїнів Костроми. У грудні на телеканалі показали відкриття пам’ятної дошки загиблому в Україні десантнику 331-го полку Едуарду Реунову. Стиль цього меморіалу та тональність репортажу можна розглядати як спробу прирівняти цю війну до Великої Вітчизняної, як росіяни часто називають Другу світову.

Але у соцмережах ми знайшли більш сучасні прояви скорботи та навіть людей, які прагнуть помститися. Там є зображення солдатів, які тримають у руках снаряди, на яких написані повідомлення від колишніх однокласників Реунова та, імовірно, його родини.

У кількох російських гарнізонних містах спостерігається тенденція, коли дружини та матері викладають свої фотографії в солдатській формі. Одна мати загиблого десантника з 331-го полку зі сльозами згадує Велику Вітчизняну і додає: «Сподіваюся, про наших хлопців будуть писати».

Тим, хто ставить під сумнів доцільність цих жертв, швидко закривають рота.

«Україна — не моя Батьківщина, наші хлопці гинуть ні за що», — написав нещодавно один дописувач ВКонтакте з Костроми. Інший швидко заперечив: «Це дурна думка. Немає сенсу писати такі речі тут».

З висвітлення діяльності губернатора Ситнікова видно, що влада намагається заспокоїти тих, хто переживає за вбитих і поранених. Незрозуміло, наскільки широка російська громадськість підтримує війну, але відео, яке ми бачили, свідчить про те, що серед сімей військових у Костромі є значна солідарність.

Проблеми 331-го полку можна виміряти не лише втратами особового складу, але й техніки — зокрема бойових машин десантної піхоти, які вони використовували в боях.

Спочатку, коли 331-й полк був у складі оперативної групи десанту, що просувалась на Київ, нам було важко ідентифікувати його машини на відео боїв. Намальована буква V використовувалася для ідентифікації усіх підрозділів цієї оперативної групи, а символ перевернутого трикутника у центрі також використовував ще один полк, крім 331-го.

Поки бої тривали, солдати 331-го полку додали спеціальне маркування до літери V на боках своїх машин — знак оклику, намальований поруч із V. Можливо, вони зробили це саме для того, щоб їхні командири могли відрізнити свою броню від техніки інших полків.

Таким чином, ми змогли ідентифікувати окремі БМД 331-го полку, які були завантажені у вагони в березні 2022 року після їх виведення з України. Потім вони знову з’явилися на Донбасі під час боїв минулого літа.

Аналітики також ідентифікували щонайменше 25 знищених БМД, позначених таким чином, шляхом аналізу акаунтів українських військових у соцмережах.

Як і у випадку із загиблими солдатами, ці видимі втрати не дорівнюють загальним, оскільки багато інших БМД Костромського полку, ймовірно, втрачені поза полем зору українських військ.

У репортажі, який у лютому 2023 року транслював російський НТВ, показано, як на Луганщині діє «бронетанкова група» 331-го полку. Але це лише підтверджує враження, яке склалося після аналізу інформації з інших джерел, що полк вижив лише у вигляді невеликих загонів, здатних виконувати окремі місії. Судячи з відео, цей загін має лише три БМД.

Війна для полку триває. Про вплив боїв на українське населення з російських ЗМІ ви не дізнаєтеся — так само там немає жодного висвітлення звинувачень у воєнних злочинах.

331-й полк звинуватили у вбивстві сотень українських солдатів під час боїв у 2014 році. Для багатьох українців останні втрати росіян — це просто свідчення того, що вони отримують те, на що заслуговують.

Тим часом на цвинтарі Костроми є чимало свідчень про ціну провалу вторгнення для Росії.

Там похована також і репутація полку як «найкращого з найкращих», і його мрії про легку перемогу.

Матеріал підготовлений за участю Марії Євстаєвої та Луїса Гарріса-Вайта