В обіймах азійського тигра

Українські бізнесмени і топ-менеджери відкрили для себе В'єтнам - місце, де можна заробити більше, ніж на батьківщині

Катерина Шаповал

38 -річний луганчанин Михайло Моїсеєв у 2014 році виїхав із рідного міста —  через війну. Пожив у Харкові, потім перебрався в інше місто, назва якого також починається на "Х". Шукати його на карті України не варто — воно розташоване в Азії. Це Хошимін, найбільше місто В'єтнаму.

Там Моїсеєв не просто живе, а торгує на паях із кількома такими самими колишніми луганчанами українським морозивом. Щомісяця вони продають в'єтнамцям близько 10 т солодкого продукту торгової марки Лімо, виробленого Львівським холодокомбінатом.

"Ми —  луганчани, нам все одно, де квартиру знімати", —  жартівливо коментує Моїсеєв вибір локації для бізнесу.

До В'єтнаму він перебрався не заради житла, а після туристичної поїздки в цю країну в 2015 році. Тоді луганчанин і побачив те, що тепер називає божевільними темпами зростання економіки: велика кількість житла, що будується, торгових і офісних центрів.

Уже навесні наступного року Моїсеєв відкрив у Хошиміні свою компанію. Мовний бар'єр бізнесмен подолав відразу, знайшовши партнерів — в'єтнамців, які раніше вчилися і жили у Харкові.

Жителям Хошиміну українське морозиво сподобалося, особливо пломбір на вафельних листах. За півтора роки підприємець відкрив у місті близько 800 точок продажу. А до кінця 2018-го готовий збільшити число ще на 1 тис.

Щомісячний оборот цього бізнесу становить уже $50-55 тис. Маржа — близько 30%. Вона така сама, як в Україні, каже Моїсеєв, але перспектив — набагато більше.

Не один він серед українських бізнесменів і топ-менеджерів відкрив для себе "азіатське економічне диво" — все більше співвітчизників шукають і знаходять для себе нові можливості у В'єтнамі.

Наприклад, саме тут свій бізнес відкрив Йохан Боден, швед і український підприємець, засновник компанії Чумак — одного з найбільших в Україні виробників кетчупу, майонезу, соку і консервованих овочів.

Боден зі своєю дружиною Ларисою будує в Хошиміні виробництво з випуску соку. "Зараз В'єтнам схожий на Україну в 1994 році", — розповідає Лариса Боден про можливості нової країни. Вони також відкрили для себе В'єтнам після туристичної поїздки.

В 'єтнам сьогодні став прямим спадкоємцем справи так званих азійських тигрів — Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню. Економіка країни, яка досі керується комуністичною партією й офіційно називається Соціалістична Республіка В'єтнам, зростає високими темпами — щорічний приріст її ВВП становить 5-10%. У 2017-му за цим показником В'єтнам обігнав Китай, додавши майже 7%.

Високі темпи зростання, якими В'єтнам так вабить українців, тут почалися із кінця 1990-х. Для цього країна, вражена розпадом СРСР, відмовилася від ідеї побудови світлого соціалістичного майбутнього і почала втілювати економічні реформи. Насамперед місцева влада позбулася державних підприємств і почала створювати сприятливий для іноземних інвесторів бізнес-клімат, щоб максимально інтегрувати державу в світову економіку.

"Законодавство тут лояльне до інвесторів, і є прозорі правила гри, яких дотримуються" — пояснює особливості в'єтнамського ставлення до іноземних компаній українець Андрій Самойлович, який з 2015 року очолює в цій країні представництво італійської кондитерської компанії Perfetti Van Melle. Його фірма на великому підприємстві в Хошиміні випускає цукерки Chupa Сhups і Mentos. У підпорядкуванні у Самойловича, який на батьківщині встиг попрацювати і з Coca-Сola, і з Kraft Foods, працює близько 2 тис. осіб.

Зрозумілі правила гри — це, зокрема, відсутність упередженості до інвесторів із боку податкових органів: луганчанин Моїсеєв стверджує, що за півтора роки роботи в його компанії не було жодної перевірки.

Харківський бізнесмен Едуард Рубін, який очолює українську IT-фірму Telesens, чотири роки тому збирався відкрити у Хошиміні її представництво. Через економічну кризу з цим не склалося, але позитивні враження про В'єтнам у нього залишилися. Найбільше його вразила "залізобетонна недоторканність приватної власності".

МІСЦЕВІ ОСОБЛИВОСТІ: Банкір Євген Плотиця з FE Credit розповідає,
що в'єтнамці бояться засмучувати начальство, тому не розповідають про проблеми

Підприємець наводить як приклад готель, в якому жив під час ділових переговорів: готель, збудований у 1932-му, всі ці роки, незважаючи на соціалістичну революцію і війну, належав одній родині. "Приватна власність — є непорушною: що було твоїм, залишиться твоїм назавжди, — захоплений Рубін.— Для мене, як потенційного інвестора, це було дуже переконливим".

Переконує подібне не тільки Рубіна: якщо в 2011-му прямі іноземні інвестиції в економіку В'єтнаму склали більше $11 млрд, то в 2015-му — $22,8 млрд, а торік — вже $36 млрд. І як наслідок, за даними консалтингової компанії Knight Frank, з 2010-го до 2016-го частка забезпечених громадян у цій державі збільшилася на 320%.

До того ж у В'єтнамі досі дуже дешева робоча сила, розповідає Самойлович. Завдяки цьому в країну переносять свої виробництва світові гіганти: Samsung (інвестор в'єтнамської економіки №1), а також LG, Canon, Olympus, Bosch та інші. "Навколо Хошиміну на 70-80 км розкидані величезні парки різних виробництв", — розповідає українець Роман Стратійчук, креативний директор в'єтнамського рекламного агентства Leo Burnett Vietnam.

Тут він опинився 2,5 роки тому, і за минулий період штат агентства довелося збільшити з 60 до 130 осіб, оскільки зріс попит на рекламні та маркетингові послуги.

"Бурхливий розвиток місцевої економіки спричинив величезний попит на досвідчених управлінців високого рівня", — додає Самойлович. Таким топ-менеджерам непогано платять. За даними консалтингової компанії Adecco, середня зарплата директора з роздрібної торгівлі у фінустанові В'єтнаму становить $11-16 тис., директора з персоналу - $5-7,3 тис., IT-директора — $4,4-6,6 тис. Водночас експатам ще й оплачують квартиру, школу для дітей і страховки.

Крім управлінців і бізнесменів, до В'єтнаму переїжджають українські лікарі, викладачі англійської мови і програмісти.

Р обота у В'єтнамі має свої особливості, розповідають українці, які опинилися в цій країні. І ці тонкощі настільки значущі, що можуть серйозно вплинути на бізнес-процеси.

Наприклад, місцеві співробітники не люблять доповідати погані новини керівництву, вважаючи за краще обманювати свого начальника. Про це НВ розповідає Євген Плотиця, член правління фінансової компанії Fе Credit, яка видає у В'єтнамі споживчі кредити. "Я, як менеджер, звик збирати погані новини, тому що виправлення помилок дає можливість рухатися вперед, — розповідає украінець.— А тут головне завдання [підлеглих] — мене не засмутити. Це завдає шкоду бізнесу".

Самойлович із Perfetti Van Melle пояснює це тим, що головна цінність буддистів-в'єтнамців — гармонія. "Ти не повинен створювати якихось хвиль, руйнувань", — пояснює він. А негативна інформація якраз і може порушити гармонію. Тому, мовляв, в'єтнамець радше волітиме її приховати.

З цих же міркувань, каже Самойлович, у В'єтнамі не прийнято відкрито сперечатися один з одним, а особливо з начальником.

Тут головне завдання підлеглих — мене не засмутити
Євген Плотиця,
FE Credit

Плавність і гармонія перетікають у небажання поспішати, навіть якщо запізнюєшся на зустріч. "Вони вкрай непунктуальні", — розводить руками бізнесмен Артур Тарчинський, який переїхав до В'єтнаму в середині 2016-го.

Українець розповідає: за півтора роки роботи в країні жоден місцевий житель не прийшов до нього на зустрічі без запізнення. А на виконання найпростішого завдання в'єтнамцям потрібно в 2-3 рази більше часу, ніж на це реально необхідно.

Втім бізнесмен експортує з України до В'єтнаму соняшникову олію, органічні добрива та алкоголь. А в зворотному напрямку — каву, рис, морожену рибу і сокові концентрати. Повертатися на батьківщину Тарчинський не планує, тому що "В'єтнам стрімко йде вгору".

Ще одна фундаментальна цінність у В'єтнамі — сім'я. Креативник Стратійчук каже, що навіть вигадує рекламу спираючись на цю цінність. "Якщо правильно і небанально сказати в комунікації зі споживачем, що потрібно допомогти мамі, не засмутити батька, зробити так, щоб твоя родина тобою пишалася, то реклама ефективно спрацює", — розповідає він.

У бізнесі сімейні цінності виражаються у тому, що втіається приймати на роботу родичів. "Місцеві забезпечують себе не кваліфікованими кадрами, а тими, кого знають", — розповідає Плотиця з Fе Credit. Він вважає, що це істотно знижує загальний професійний рівень компаній.

З а словами Тарчинського, на бізнес у В'єтнамі фундаментальний вплив здійснює ще одна особливість — тотальна корупція у всіх сферах життя. "Не маючи достатніх зв'язків у державних установах, тут не варто починати бізнес", — розповідає він. Сам Тарчинський такі зв'язки мав: ще живучи в Києві, він із 2010-го торгував із В'єтнамом.

Підприємець пояснює, що зареєструвати компанію на іноземця у цій країні неможливо, оскільки за законодавством необхідна участь у частці місцевого громадянина. "Я намагався зробити це своїми силами, але в процесі зіштовхнувся із численними складнощами — бюрократія, мовний бар'єр, корупція, менталітет", — говорить українець. Унаслідок він відкрив свою справу тут, скориставшись послугами посередницької фірми, яка організовує все "під ключ".

В'єтнамці вкрай непунктуальні 
Артур Тарчинський,
бізнесмен

За словами Тарчинського, ціна такої послуги — $3,5-10 тис. Залежить від виду компанії та способоу її діяльності.

Однак ця особливість ведення місцевого бізнесу незабаром може залишитися у минулому, як колись там само залишилося економічне відставання країни: торік компартія В'єтнаму оголосила кампанію боротьби з корупцією, до якої долучилися навіть спецслужби.

Настрій у комуністів, судячи з усього, серйозний: у тому ж 2017-му розвідка В'єтнаму, як стверджує влада Німеччини, викрала з Берліна свого співвітчизника, колишнього чиновника держкорпорації. Зараз на батьківщині його судять за розкрадання грошей з державної скарбниці.