В інший світ

Злидні і гостре бажання заробити змушують Північну Корею піднімати свою залізну завісу: вже сьогодні в країну чучхе приїжджають до 100 тис. туристів на рік, в найближчих планах — мільйони

Анна Павленко

В подорож Північною Кореєю журналіст Олександр Сибірцев вирушив з професійним інтересом, але під прикриттям: представникам преси в закритій державі не дуже раді. Українець заявив, що є підприємцем, якому захотілося побувати в екзотичній країні.

"В аеропорту мене зустріла ціла делегація, — згадує Сібірцев. — Перекладачка, офіцер міністерства державної безпеки, який представився супроводжуючим, і водій на лімузині".

Потім у Сибірцева забрали мобільний телефон і повезли на оглядову екскурсію по Пхеньяну.

Приблизно так само починається візит кожного іноземного гостя в одну з найбільш закритих країн світу. Тут заборонено пересуватися без місцевого гіда і користуватися пристроями з супутниковою системою навігації GPS. Однак, незважаючи на ці обмеження та низку суворих правил, щороку Північну Корею відвідують тисячі туристів.

Хоча власну статистику прибуттів іноземців КНДР не публікує, за оцінками туроператорів, за рік країну відвідують до 6 тис. туристів із західних країн і до 90 тис. Китайців. При цьому фахівці відзначають: в останні роки туристичний інтерес до країни посилився: якщо в середині 2000-х тут бувало не більше 700 західних гостей, то сьогодні їхнє число вимірюється тисячами.

Місцева влада зацікавлена в зростанні турпотоку, який служить для держави одним з нечисленних джерел іноземної валюти. Саме тому ще в 2015 році тут заявляли про намір прийняти в 2017 році 1 млн гостей, а в 2020-му — 2 млн.

"Туризм може генерувати високий дохід відносно до необхідних інвестицій, і тому наша країна ставить його в пріоритет", — так пояснює політику КНДР відносно туристів Кім Санг Хак, старший економіст Академії соціальних наук в Пхеньяні.

В ід території Північної Кореї китайське містечко Даньдун відокремлює всього пара десятків метрів водної гладі. Кожен день групи китайських туристів вирушають з місцевої гавані на екскурсії уздовж кордону річкою Ялуцзян, щоб поспостерігати за життям сусідньої держави.

До прогулянкових катерів періодично пришвартовується невеликий човен, яким управляє південнокореєць в формі. Він пропонує туристам невибагливий набір товарів: корейські сигарети, яйця, квашену капусту кімчі і лікер "на кістці тигра". Такий своєрідний дьюті-фрі приносить до $500 на день, з яких продавцеві-держслужбовцю нараховується зарплата: близько $7 на місяць.

Стикнутися з реаліями іншої країни, не залишаючи своєї власної, — хороша можливість для жителів Китаю, серед яких лише 5% мають закордонні паспорти. Ті ж китайці, у кого вони є, можуть не тільки покататися по річці, але і сісти на поїзд Даньдун-Пхеньян і опинитися в північнокорейській столиці.

Ще один потяг курсує між Пхеньяном і Пекіном. Причому з Пекіна, а також з російського Владивостоку в КНДР літають літаки. Через Владивосток в 2012 році в КНДР летів і Сибірцев, заплативши за 12-денний тур російській турагенції близько $2 тис.

Після короткої екскурсії  Пхеньяном українця відвезли в готель, де він приєднався до групи німецьких і польських туристів — всього близько десяти чоловік. З ними Сибірцев провів половину свого часу в КНДР, а потім ще сім днів подорожував у супроводі гіда, перекладачки і водія: відвідав кілька міст і поспілкувався з місцевими жителями.

Як і інші мандрівники,які побували в Північній Кореї, Сибірцев визнає: північнокорейці доброзичливо і з цікавістю ставляться до іноземних гостей. Однак відчувається деякі побоювання — адже кожен чужинець може виявитися шпигуном.

До слова, контактувати з місцевими жителями без відома і згоди гіда заборонено. І це не єдине правило, якого в цілях власної безпеки слід дотримуватися зацікавленим гостям в КНДР. Тут не можна фотографувати військових і армійські об'єкти, а також житлові квартали за межами прокладених туристичних маршрутів.

Не вдасться зробити фото і в магазині — до торговельних залів для північнокорейців туристів не пускають. Замість цього іноземні групи організовано ведуть в оформлені в західному стилі супермаркети з великою кількістю китайських товарів і рідкісними покупцями.

У КНДР як місцевим жителям, так і туристам не можна демонструвати зневажливе ставлення до державних символів, критикувати владу, жартувати про політичну систему країни або її лідерів, а також заводити бесіди про внутрішню політику і тим більше — проблеми. Статуї вождів Кімів заборонено фотографувати ззаду, а на тлі їхніх портретів не можна сміятися під час зйомки.

Сибірцев розповідає: незважаючи на заборону зйомки житлових кварталів, йому все ж вдалося зробити кілька кадрів далекомірним об'єктивом з Монумента ідей Чучхе в центрі Пхеньяна. Піднявшись на висоту 170 м, він після екскурсії упорядкованими районами міста побачив іншу сторону життя північнокорейської столиці.

"Армійські бараки зі зручностями у дворах простягалися величезними кварталами", — описує журналіст вид з висоти.

Зйомка з оглядового майданчика викликала невдоволення супроводжуючого, і той зробив українцю зауваження. Тут Сибірцеву пощастило: будь-які порушення встановлених правил в КНДР загрожують туристу звинуваченням в шпигунстві, що тягне за собою термін в трудових таборах або смертну кару, попереджає туристів Держдепартамент США.

Детальну інструкцію про заборони і норми поведінки в Північній Кореї своїм клієнтам надають турагентства — тільки за їхнього посередництвом іноземець може потрапити в країну. Ліцензію уряду КНДР на організацію турів має лише кілька десятків міжнародних компаній. Серед них і Eastern Vision, яка базується в Гонконгу.

"Ми ніколи не просуваємо тури в Північну Корею як розважальні або пригодницькі, а замість цього закликаємо мандрівників бути спостережливими і неупередженими", — наголошує в коментарі НВ Анна Хо, проектний директор Eastern Vision.

Вона зазначає, що її агентство детально інформує клієнтів перед поїздкою про місцеві правила і звичаї, а також працює з північнокорейськими партнерами, щоб попередити якісь непорозуміння, пов'язані з різницею культур.

"Наші клієнти — в основному жителі Гонконгу, Тайваню, Макао і європейських країн; проте в цілому велика частина туристів в КНДР — з материкового Китаю ", — зазначає  Хо.

Ф ранцузький фотограф Ерік Лаффорг, який неодноразово бував в КНДР, розповідає: коли його приймали в місцевому селі, господар будинку подав на вечерю качку і свіжих крабів. Але тут же дав зрозуміти, що це далеко не буденна трапеза для його родини.

Дорогою Лаффорг переконався в бідності провінційних районів країни, коли з вікна автобуса щоразу спостерігав застарілі будинки з дахами, що провалюються. Здогадками про безгрошів'я і убоге харчування корейців діляться і інші мандрівники, приводячи в доказ фото не просто худих, а виснажених людей, які їм зустрічалися на вокзалах, в полях і на вулицях міст.

Заробити в цій країні непросто: офіційні зарплати навіть в Пхеньяні не перевищують $10. При цьому можливість обійняти найпрестижніші позиції — в партії, армії, дипломатичній та академічній сферах — залежить від походження і зв'язків кандидата.

Середній клас тут складається з торговців, а найбіднішими залишаються робітники і селяни. Останні заробляють лише $2 на місяць.

Уряд видає громадянам їжу в вигляді пайків. За даними ЗМІ, навесні 2016-го вага пайка становила 360 г на день на одну людину. А ось щоб купити їжу, корейцям з їхніми мізерними зарплатами доводиться розщедритися: в 2015-му кілограм рису тут коштував 63 цента, кукурудзи — 24 цента.

Як і в інших країнах, жителі КНДР не тільки працюють, а й розважаються: ходять один до одного в гості, танцюють, ходять на свіжому повітрі. Однак з настанням темряви вулиці порожніють. І справа не в злочинності, якої тут практично немає, а у відсутності вуличного освітлення.

У країні регулярно проходять масові культурні заходи. Так, один з клієнтів гонконгської Eastern Vision, який взяв участь в сесії обміну — груповій бесіді з північнокорейськими студентами в місті Пхенсон неподалік Пхеньяна, — зізнається, що почуте змінило його уявлення про місцевий побут і дозвілля. "Тільки подумайте: феєрверки, ярмарки та виставки льодових скульптур — і все це в так званій таємничій країні", — написав він у своєму відгуку про поїздку.

А от подорожі — відпочинок, доступний не всім корейцям. У відпустку на один з місцевих курортів північнокорейців відправляють трудовими колективами в якості нагороди за робочі досягнення — самі вони не мають достатньо коштів на організацію таких поїздок, зазначає Лаффорг. Деякі туристи також згадують про спеціальні дозволи на переміщення по країні, без яких корейці не мають права покинути свій населений пункт.

Загальнодоступною і обов'язковою до участі розвагою в Північній Кореї є свята на честь вождів Кімів і пам'ятних дат — наприклад, річниці закінчення Корейської війни. У такі дні туристи милуються яскравим традиційним вбранням , в якому танцюють кореянки. В інший час місцеві жителі одягаються консервативно. Виділятися — наприклад, фарбувати волосся — тут заборонено.

У святкові дні корейці покладають квіти до пам'ятників і до статуй вождів Кімів. Очевидці стверджують: роблять вони це з винятковою щирістю і трепетом. Іншого роду ставлення демонструє атеїстичне суспільство до стародавніх буддистським храмів, які збереглися на території країни. Держава виділяє кошти на їхню реставрацію, а школярів привозять сюди на екскурсії. Однак північнокорейці сприймають храми виключно як історичні пам'ятники, а не як місце поклоніння.

При цьому західні туристи їдуть сюди в першу чергу за гострими відчуттями, а китайські — ще і за ностальгічними враженнями.

Для китайців Північна Корея — немов вікно в недавнє минуле, коли Піднебесна була також закрита для зовнішнього світу і перебувала під суворим контролем держави, наголошує Белл.

"Повернувшись додому, західні туристи можуть розповісти знайомим, що побували в найдивнішому місці в світі і вижили", — говорить про мотивацію мандрівників з Європи та Америки Маркус Ноланд, виконавчий віце-президент і директор досліджень в Інституті світової економіки Петерсона, який написав кілька книг про Північну Корею.

Н авколо теми туризму в диктатуру давно ведуться дискусії етичного характеру. Критики стверджують, що туристичні доходи фінансують ядерну програму КНДР. До того ж туризм морально стверджує в правах зневажливе ставлення північнокорейської влади до рівня життя своїх громадян, зазначає Белл.

Опоненти ж говорять про взаємодію туристів з північнокорейцями як способі протидіяти закритості цієї країни. Навіть при тому, що контакти іноземців з місцевим населенням обмежені, мандрівники сприяють "духовному зараженню" туристичних гідів, наводить приклад Ноланд.

Термін "духовне зараження" придумали самі північнокорейці для позначення спокуси іноземними ідеями і втрати відданості ідеології чучхе. Він має на увазі як схвалення ідей вільного суспільства, так і захоплення південнокорейським музичним жанром K-pop або японською модою, пояснює експерт.

Поки спостерігачі до пуття не знають, як вплине трагічний випадок Уормбіра на турпотік в Північну Корею в цілому, однак прогнозують скорочення туристичних пропозицій для американців. "Північнокорейці дуже лояльно ставляться до туристів, але американцям тут завжди потрібно бути напоготові", — говорить Сибірцев.

Держдепартамент США ще в травні опублікував заяву, якою застеріг своїх співвітчизників від поїздок до Північної Кореї. "У КНДР високий ризик арешту і довгострокового затримання американських громадян", — значиться на сайті відомства.

Тільки законодавчі обмеження і заборона на подорожі в КНДР з боку західних урядів, а також відмова туристичних фірм відправляти туди американських громадян можуть вплинути на кількість мандрівників, впевнений Белл. "Сумніваюся, що інші заходи значно знизять кількість відвідувачів", — говорить він.

Особливо раді в країні Кімів мандрівникам з сусіднього Китаю, Росії та інших країн колишнього соцтабору, а також Південно-Східної Азії. Однак побувати за залізною завісою можуть навіть жителі Японії і США — з цими країнами у КНДР досить напружені відносини. Правда, для останніх подорож пов'язана з великим ризиком.

От і Отто Уормбір, 22-річний студент з американського міста Цинциннаті, який в наприкінці 2015 року вирушив в КНДР з туристичною групою, був затриманий через п'ять днів подорожі. Його звинуватили в крадіжці плаката з готелю і засудили до 15 років позбавлення волі і каторжних робіт.

Понад рік про американця не було звісток. А на початку червня 2017-го в'язня несподівано звільнили, дозволивши евакуювати в США. Уормбір повернувся на батьківщину з тяжким ураженням тканин головного мозку і помер, не приходячи до тями.

Трагедія вплине на потік туристів із західних країн в КНДР, передбачає доктор Маркус Белл, експерт з Північної Кореї в Школі східно досліджень Шеффілдського університету (Велика Британія). Однак ефект може бути зворотним тому, якого ми очікуємо.

"Випадок Уормбіра може зацікавити відвідуванням Північної Кореї більше число шукачів гострих відчуттів, які бажають спробувати те, що змусить їхні серця битися швидше", — вважає Белл.