Я живу на Позняках, працюю на Подолі, мої діти вже не можуть виходити на прогулянку, коли в місті повисає туман. Даша Малахова — про якість повітря в Києві
Я живу на Позняках, працюю на Подолі, мої діти й учні нашої школи Claris Verbis вже не можуть виходити на прогулянку, коли в місті повисає туман. Така ситуація практично у всіх районах міста, але всі мовчать. У мене немає права не діяти. Моїм дітям немає чим дихати. Хіба може бути щось гірше за це?
Єдине, як я можу вилікувати свій дитячий біль з СРСР того, що я ніхто, не розбираюся у важливих справах важливих дядь і нічого не можу змінити — підтримуючи, як дорослий, і допомагаючи дітям в їхньому прагненні ставити запитання, розвиватися та змінювати світ на краще. Вони кращі й вільніші, ніж ми, але їм потрібна наша допомога. Тому я змушена почати активність, яка, сподіваюся, запустить новий юний рух.
1. Ситуація в Києві з екологією катастрофічна. І мерія, і відповідні організації замовчують це. Оскільки проблема пов’язана з грошима, їм просто нема чого сказати і простіше в інформаційному просторі проблему ігнорувати. Зараз у держорганах почалася мінімальна активність, було кілька нарад, але істотно нічого не зміниться, оскільки усвідомлено держава не розуміє суті й важливості проблеми. Поки все робиться малою кров’ю і про людське око.
2. Проблеми з екологією стають актуальними, коли влада ігнорує потреби великого міста, не має чіткої екологічної стратегії (а наша її не має). У боротьбі за владу і конкурсі передвиборчих кампаній — питання екології просто загубилося.
3. Державні структури і мер йдуть на компроміс і дозволяють застарілим токсичним підприємствам працювати або пасивно допрацьовувати на території міста, отруюючи повітря і підземні води. Це знову ж таки питання бюджетів, які йдуть на мости та яскравіші докази активності.
4. Рівень забруднення повітря в місті перевищує норми і виміряти те, наскільки місто псує повітря собі та планеті, можна лише під час туману, коли каструля горить, а кришка закрита. Це наша реальність.
5. За кошти жителів міста — жителів міста не оберігають від екологічної катастрофи, а діють з метою власної вигоди, реалізовуючи швидші й ефектніші проекти. Екологічні проекти не яскраві, поруч з ними не сфотографуєшся і ними не похвалишся в передвиборній гонці.
Чому це важливо для дітей?
1. Нове покоління киян самі можуть впливати на ситуацію і бути залученими. Зрештою, їм жити в цьому палаючому смітті.
2. З огляду на сильний інформаційний фон, що свідчить про політичну недолугість — так, друзі, наші діти бачать і чують все, що говорять про владу, і наші настрої безпорадності дуже впливають на розвиток наших дітей. Ми вчимо нове покоління тому, що їх ніхто не почує і їм потрібно миритися і жити з абсолютно неправильними речами.
3. Великі зміни починаються з маленьких мирних маршів. Для наших з вами дітей дуже важливо мати своє призначення, відчувати підтримку, навіть якщо ви просто допомагаєте їм написати гасло або привозите їх на мітинг. Це ваша спільна справа, що безцінна. І підстава найдостойніша.
4. Я хочу показати нашим дітям, що ми, дорослі, будемо стояти поруч, підтримувати молоде покоління, зможемо залишити роботу на кілька годин і зайнятися тим, що впливає на якість і тривалість наших життів. Якщо ми кажемо, що це дуже важливо — це потрібно показати власним прикладом.
Наші вимоги:
1. Ми хочемо побачити екологічну стратегію міста, плани і результати за минулі роки й отримати бачення вирішення проблем, які отруюють киян. Вмираючий Дніпро, Завод Енергія, Завод Радикал, євробляхи, вирубування дерев у місті Києві
2. Ми вимагаємо створити прозорий і зрозумілий інформаційний ресурс, який звітуватиме перед киянами і київськими школярами за дії державних органів.
3. Ми хочемо контролювати дії держорганів і отримувати постійну звітність. Для цього вимагаємо створити незалежну експертну групу, якій можуть довіряти кияни.
Я вірю, що кінець світу, дійсно може настати тільки з однієї причини, яка називається — байдужість.
Ми всі вміємо говорити, критикувати, розповідати, як потрібно, але у багатьох з нас завжди знайдуться справи важливіші, ніж виправляти те, що так нас обурює. Не відкладайте свою сміливість до наступного разу через лінь. Річ у нас, а не в них. Якщо ми зможемо стати кращими й усвідомленішими, то й у них не залишиться вибору.
Це норма, нагадувати владі, що ми стурбовані і хочемо знати, що відбувається! А в якому місті живемо ми?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ