Я часто зустрічаю родини, які всиновили дітей. Вони мають різний досвід, та об'єднує їх те, що ці люди стикаються з упередженнями, стереотипами, відсутністю підтримки, а іноді навпаки — з героїзацією. І те, і те шкодить, адже усиновлення не має бути приводом для осуду, але й не варто подавати його як подвиг. Це один зі способів стати батьками, створити сім'ю та жити сповненим любові життям. Так, усиновлення має свої юридичні та психологічні особливості, але в основі - ті ж почуття, що і в біологічному батьківстві: любов, відповідальність і турбота.
Люди, які ухвалюють рішення усиновити дитину, часто стикаються зі стереотипами та упередженнями: «Навіщо вам чужа дитина?», «Старших уже не зміниш», «А раптом погана спадковість?». Такі слова ранять і дорослих, і дітей, вони створюють бар'єри на шляху до сім'ї, змушують замовчувати усиновлення, замість того, щоб сприймати його як норму.
Спільні гени не роблять стосунки в родині теплими чи безпечними автоматично
Спільні гени не роблять стосунки в родині теплими чи безпечними автоматично. На жаль, бувають родини, де «рідні» зраджують, ігнорують або навіть кривдять дитину, залишаючи її без належної турботи. Усиновлення, навпаки, показує, що сім'я — це насамперед свідомий вибір дорослих бути поруч, дбати про дитину, створювати для неї безпечний простір і давати відчуття дому. Любов, турбота та підтримка залежать не від того, чи «рідні» батьки, а від готовності дорослих брати відповідальність і любити без умов.
Особливо упереджено в суспільстві ставляться до усиновлення дітей з інвалідністю та підлітків. Проте діти будь-якого віку, незалежно від стану здоров’я чи наявності діагнозів, мають право на сім'ю. Іноді діагнози, які ставлять у закладах, не відповідають дійсності, а труднощі з розвитком можуть бути наслідком відсутності сімейного середовища, підтримки та любові. Здорові сімейні стосунки створюють для дитини безпечний простір, у якому вона може навчатися, зростати та розвиватися повноцінно.
Щороку в Україні усиновлюють сотні дітей. Так уже в першому півріччі 2025 року 589 дітей прийняли в родини. Тож усиновлення не слід сприймати як «дивину» чи виняток — це нормальна, поширена та природна практика, яка дає дітям можливість зростати у дбайливій родині.
Якщо у вашому оточенні хтось ухвалив рішення всиновити дитину, поговоріть із власними дітьми й поясніть, що до всиновленої дитини не слід ставитися з острахом, жаліти її, виділяти словами на кшталт «о, усиновлений (-а)…». Усиновлення — це факт життя, а не характеристика особистості, тому не варто робити з цього привід для пліток, насмішок чи зайвої уваги.
Звичайно, не кожен може стати усиновлювачем, адже це серйозний крок, від якого залежить життя дитини та дорослого. Але є й інші можливості: можна стати патронатною або прийомною сім'єю. Це форма тимчасового догляду та виховання дитини, яка додатково підтримується державою — через соціальні виплати, винагороду та інші ресурси.
Кожен із нас має зробити шлях дитини до родини комфортнішим і безпечнішим, ми всі можемо підтримати прийомне батьківство та родини, які обрали цей шлях: поважати їхнє рішення, уникати некоректних запитань і не чіпляти ярлики до усиновлених дітей.
Усиновлення — це нормально. І воно має бути таким у сприйнятті суспільства.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут