Уроки холодної війни

Очільник уряду РФ Дмитро Медведєв, виступаючи минулого тижня на Мюнхенській конференції з безпеки перед політичними лідерами Європи, з драматичною ноткою в голосі промовив: «Ми скотилися, по суті, в часи нової холодної війни».

Лукавим «ми» і невинно-заклопотаним виглядом Дмитро Анатолійович прикрив очевидне для всіх розуміння: нове «холодно-військове досягнення» є результатом значних зусиль самої Росії. Зусиль, які призвели до загибелі багатьох тисяч і збідніння багатьох мільйонів людей. Сама згадка холодної війни однією з перших осіб держави в публічному виступі на міжнародному форумі – свого роду знак. Сумний знак повернення країни на рейки, рух якими одного разу вже призвів до обриву. Але якісь тридцять років потому сьогодні стає таким схожим на вчора: нові очільники держави нічого в її історії не зрозуміли й нічому на прикладі історії не навчилися. Тому все, що відбувається так тривожно нагадує дуже драматичне минуле.

Холодна війна, розпочавшись в 1946 році, привела за 45 років СРСР до повного краху – і економічного, і політичного. Не всі розуміють, що в основі протистояння холодної війни було ідеологічне протистояння і навіть гуманітарне, це була боротьба двох політичних укладів – вільного й невільного, закритого і відкритого, конкурентного і монопольного.

Все інше було тільки наслідком цього – головного і дійсно принципового – протистояння.

Холодна війна – в першу чергу це вироблення тотальної ненависті до чужого. Чужий для холодної війни – це не опонент, це противник, ворог.

Ворог – ключове слово холодної війни. Ворог навколо країни логічно вимагає знайти ворогів усередині країни, тому що потрібно пояснювати народу причин провалів і невдач, зрештою бідності та злиднів.

Країна перетворюється на фортецю в облозі. Або ти підтримуєш збожеволілого від страху і ненависті начальника гарнізону, або ти – ворог народу.

Холодна війна складається з агресії і ззовні, і всередині країни. Влада, що веде холодну війну, веде її на два фронти – за межами країни і всередині її. Кров під час холодної війни проливається і на чужій землі, і на своїй.

Величезний тягар військових витрат, продиктованих необхідністю постійно брати участь у військових конфліктах по всьому світу, підтримувати статус глобальної держави, урізати добробут громадян заради збереження військового бюджету, підточив економіку СРСР, загальний устрій якої так і не вписався в ринок.

І ось знову, вже два роки поспіль, – бюджети війни і злиднів, причому війни йдуть на чужій землі, а злидні плодяться на своїй.

Кожен зайвий постріл гармати, кожен зайвий пуск ракети – це непобудовані або закриті, «оптимізовані» школи, лікарні, бібліотеки, будинки, машини, заводи.

Хочеш війни? Готуйся до зниження зарплатні та пенсії, безробіття, зростання цін, інфляції, падіння національної валюти, економічної блокади, військового психозу в ЗМІ, відсутності нормальних життєвих перспектив.

Народ зубожіє – це драма. Люди гинуть – це трагедія.

Навіть економічні провали і втрати в ході холодної війни в СРСР не були найголовнішими з людської точки зору (хоча в політичному сенсі вони виявилися вирішальними). Найбільшими були людські втрати. На десятках неоголошених воєн і таємних фронтах за межами території СРСР гинули радянські солдати і офіцери, і ці жнива були похмурими, ці жертви були безглуздими: вони нічого, крім горя втрат, не принесли нашій країні.

За що загинули радянські військовослужбовці в Афганістані? У В'єтнамі? В Єгипті? В яку з цих країн вони принесли справедливість, мир і злагоду?

Десятиліття потому за кого загинули й гинуть російські солдати в Україні? У Сирії? У Туреччині?

Від холодної до гарячої війни – один крок. Любителі холодних воєн завжди готові перейти до «гарячих процедур», це виправдовує їхню політичну діяльність.

Головним паливом і холодної і гарячої війни є ненависть. Якщо з допомогою ненависті проливається кров, то починається ворожнеча народів. Вона може тривати десятиліттями, поки не піде останнє покоління тих, хто пережив смерть близьких і пам'ятає кров.

Все «набуте», «прирощене» під час холодної війни доводиться віддавати, відпускати. Воно йде як нечесно придбане. Не зрослося, відвалюється – тому що чуже.

Розпався Варшавський блок – і пішли від СРСР разом з цим розпадом країни Східної Європи. Інакше бути не могло – після радянських танків в Угорщині, Чехословаччині, Німеччині. Коли закінчується неволя, ніхто не залишається у в'язниці. І ніхто не хоче повернутися.

Немає більш вірного способу налаштувати проти себе весь світ, як спочатку влаштувати холодну війну, а за нею – гарячу. Як завжди здається спочатку невелику, звитяжну, що збурює народ. Політично вигідну.

А потім – ворожнеча, кров, смерть. І завжди – бажання піти від особистої, політичної та кримінальної відповідальності за катастрофу і скоєні злочини.

Уроки холодної війни прості і сумні. Позбавлення, війна і кров не дозволяють перемогти в холодній війні. І в холодній, і в гарячій війні перемагає той, хто сильніший економічно: у кого добре забезпечені і захищені наука і освіта, створені умови для успішних інновацій, побудована сильна економіка, діє стабільна валюта, забезпечені умови для вільного розвитку людини.

Одна з головних ознак успішної країни: до неї їдуть, з неї не тікають.

Приховати це неможливо.

СРСР цю війну програв.

Правителі сучасної Росії причини цієї поразки не зрозуміли.

І ведуть країну таким самим шляхом. Це шлях трагедій, безглуздих жертв, економічного занепаду та руйнування, в кінцевому підсумку – шлях історичної поразки.

Одурманені п'янким запахом холодної і засліплені видом гарячої війни, вони майбутнього краху не відчувають і не бачать. Їм неважливо, яку ціну заплатить народ за їх запаморочливі вигадки.

Обираючи між війною і миром, вони обрали війну. У них до неї родинні почуття. Їм не чекати похоронок, не гинути на цій війні, не ховати рідних, не вибирати між їжею, комуналкою і ліками.

Як всі тимчасові виконавці, вони байдужі до завтрашнього дня народу.

Вони абсолютно чужі для народу люди.

І дуже погані учні в класі історії. Неуки, двієчники.

Вони здатні тільки програвати. Навіть не війни – країну, народ, майбутнє. Їх поразка неминуча. Якщо вони заговорили про холодну війну – значить, вони відчувають цю поразку і підсвідомо бояться її, але не можуть піти від неї.

Перемога в холодній війні – це припинення холодної війни.

День перемоги в холодній війні – це день, коли до країну починають повертатися ті, хто від цієї війни втік.

Цю перемогу можуть отримати мирні люди, які хочуть жити у мирній країні. Найкраща зброя у цій війні – виборчий бюлетень. Хочеш миру – іди на вибори, голосуй за людей світу.

За людей війни народ вже проголосував. Результати їх роботи бачать всі. Більш ніж достатньо, щоб зробити висновки.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал