Урок італійської

1 січня 1970, 03:00

Посол Італії в Україні Фабріціо Романо розповідає про унікальний шлях України

Посол Італії в Україні Фабріціо Романо пережив дві найбільші пострадянські революції: 2003 року в Тбілісі та 2013‑го в Києві. Втім, він відзначає, що це, як кажуть в його улюбленій Одесі, дві великі різниці. України має свій унікальний шлях, і Романо знає який

 

Мирослава Макаревич

 

 

Посол Італії в Україні Фабріціо Романо зібрав у своєму кабінеті колекцію фотографій, які ілюструють найважливіші щаблі його дипломатичної кар'єри. Знімки з Центральної Африки, Росії, Німеччини, робота в департаменті пострадянських країн МЗС Італії. Сімейні фотографії, зроблені на офіційних і камерних прийомах.

Але ось на наступних фото з цієї серії журналіст НВ затримався довше пристойного. На одній з них Едуарду Шеварднадзе, колишньому президенту Грузії, Романо вручає вірчі грамоти як знак того, що він стає головою італійської дипломатичної місії. На наступному фото Фабріціо Романо вже з новим президентом кавказької республіки Міхеілом Саакашвілі, який скинув режим Шеварднадзе після так званої революції троянд 2003 року. Поруч на столику ще один історичний спаринг: вручення вірчих грамот четвертому президенту України Віктору Януковичу.

А потім — офіційні фото з Петром Порошенком, який прийшов йому на зміну після революції гідності. Інакше кажучи, Фабріціо Романо — італійський свідок двох найбільших революцій пострадянського простору. Романо вловлює особливий інтерес до цих фотографій з боку журналіста НВ. "Це цікавий збіг і велика рідкість у долі дипломата,— каже він і дипломатично додає: — Ми добре працювали з усіма президентами".

Порівнюючи обидві держави, що насмілилися порвати зі своїм радянським минулим, посол зазначив, що траєкторія відриву України складніша, ніж у Грузії. По-перше, тому що Україна — найбільша за територією країна Європи, а Грузія — одна з найменших. В Україні порівняно з Грузією більш складний і заплутаний політичний спектр. “Проте грузинський досвід успішних реформ дуже корисний у моральному плані,— підсумовує Романо.— У Грузії напрацьовано певний досвід розвитку нової, більш адекватної та сучасної законодавчої бази. Це позитивний фактор".

— Ви живете в Україні останні п'ять років. Які зміни ці роки внесли у вашу роботу?

— У перший рік роботи в Україні я поставив перед собою мету поліпшити наші економічні відносини, оскільки до 2012 року вони абсолютно не розвивалися. Мене це засмучувало. Якщо поглянути на карту Східної Європи, то в Болгарії, Румунії, Угорщині й Росії працювала і продовжує працювати велика кількість італійських підприємств, а в Україні — на жаль. І це притому, що італійці непогано знають українців. Українська громада в Італії — найбільша в Європі [близько 300 тис осіб за офіційною статистикою, а за неофіційною — не менше півмільйона]. Ще до революції гідності італійське посольство ініціювало численні заходи, щоб реанімувати наші економічні відносини. Але події дворічної давнини відкоригували пріоритети в нашій роботі. Акценти змістилися у політичну площину. Завданням посольства стало налагодження відносин між італійськими політиками і новою українською владою. Ми не закинули економічну сферу. Продовжуємо донині підтримувати і навіть мотивувати наших підприємців.

— Нещодавно ви заявили, що за останній рік на різних рівнях сталося більше українсько-італійських зустрічей, аніж за 25 років з дня встановлення дипломатичних відносин. Що це за зустрічі?

— Українсько-італійські відносини сьогодні переживають певний ренесанс. Італія всіляко сприяє врегулюванню конфлікту на сході України. Гадаю, дуже знаковим було те, що після загострення російсько-українських відносин перша зустріч президента Порошенка та президента Путіна відбулася 2014 року саме в італійському Мілані. Тоді Італія головувала в ЄС, і ми організовували цей саміт.

— Проте в Україні досить часто звинувачують італійців у проросійських настроях. Як ви це прокоментуєте?

— Економіка Італії значно постраждала і продовжує страждати від санкцій, ухвалених ЄС і запроваджених під час головування Італії в ЄС [Італія за рівнем товарообігу традиційно посідала 3-4-е місце серед партнерів Росії]. Але дозвольте мені у відповідь на ці звинувачення процитувати слова міністра закордонних справ Італії Паоло Джентілоні: позиція Риму щодо антиросійських санкцій була досить зрозумілою і такою залишиться. Італія залишається прихильником Мінських угод, які є єдиним інструментом для того, щоб розв'язати цей конфлікт дипломатичним шляхом. Я не впевнений, що всі інші країни, які ратували за санкції, запровадили їх так вчасно і послідовно, як це зробила Італія.

— Україна після революції гідності проголосила курс на реформи. Але очевидно, що вони проходять не так, як декларувалося. Як ви вважаєте, чому так відбувається?

— По-перше, важливо багато в чому розібратися, потрібен час, потрібно знайти порозуміння між різними силами. По-друге, проблема корупції — явище загальнолюдське. Нещодавній офшорний скандал торкнувся навіть тих, хто запевняв, що вже їхні країни з цими речами ну ніяк не асоціюються. [Посміхається.] Це світова проблема. І у всіх своя специфіка.

Сьогодні на порядку денному України — реформа системи правосуддя. Без чесної, прозорої системи не може бути й мови про рух вперед. Українці очікують на реформи і результат від них відразу й негайно. А так не буває. Політика — це мистецтво можливого.

Однак є й позитив: реформу поліції загалом можна назвати успішною.

 

КУЛЬТУРНИЙ ОБМІН: Посол Італії в Україні спільно з головою Київської міськадміністрації Віталієм Кличком відкрив в українській столиці пам'ятник італійському поетові Данте Аліг'єрі

 

— Тобто якщо порівняти Україну вчора і сьогодні — прогрес відчутний?

— Так. Насамперед у плані розвитку громадянського суспільства та його критичного підходу до діяльності політиків. Ба більше, в деяких сферах уже спостерігаються об'єктивні досягнення. Нещодавно італійські бізнесмени запевнили мене, що реформи проводяться. Наприклад, зменшився податковий тиск, є зрушення у фінансовій сфері. І це незважаючи на те, що UniСredit Bank, який вважався одним з найбільших закордонних інвесторів, а можливо, і найбільшим, пішов з України.

— Чи означає цей відхід, що український ринок втрачає свою привабливість для зарубіжних інвесторів, зокрема італійських?

— Будемо сподіватися, що ні. Адже банк не спалив всі мости, якась частка у них залишається в Україні. Можливо, з часом вони повернуться. В Україні обожнюють італійські бренди: одяг, техніка, гастрономія... Цього року я був на кількох торговельних виставках, спілкувався з італійськими представниками. Вони всі дуже задоволені. Після дворічної паузи український ринок оживає й розвивається. Але часом мене в Україні все‑таки дивує такий момент: чому при таких гарних людських відносинах між нашими країнами, схожості темпераментів, захоплення культурою один одного в сфері бізнесу у нас далеко не все так добре, як могло би бути? Хотілося б більше чесності.

— У вас в Україні, ймовірно, з'явилося чимало друзів. І якщо вони приїдуть до вас у країну, що ви їм порадите подивитися перш за все?

— О, всі мої друзі вже побували у мене в гостях, і не раз. [Сміється.] Італія — невелика країна за територією, але дуже значуща і багата з точки зору культури. Я б порадив почати знайомство з моєї рідної Тоскани. Щоправда, тільки для того, щоб оглянути всі міста цього регіону, знадобиться мінімум рік. Потім, звісно, обов'язково потрібно відвідати Рим. Достоєвський писав, що Італія — це культура, світогляд. У Італії є своя ідея, свій символ, і цей символ — Рим.

— А ваші улюблені місця в Україні?

— Я можу довго відповідати на це питання, але побережу сторінки журналу. Я щиро люблю Київ. Михайло Булгаков казав: "Немає на світі міста красивішого, ніж Київ". Люблю Володимирську гірку. І пишаюся, що восени минулого року нам вдалося встановити пам'ятник Данте Аліг'єрі на Володимирській гірці прямо навпроти Олександрівського костьолу.

І, звісно, я обожнюю Одесу. Я не шовініст, але Одеса була заснована італійцем Дерибасом. Хоча всі джерела кажуть, що він — іспанський дворянин, але його батько був маршалом у Неаполітанському королівстві. Та й народився майбутній одеський градоначальник саме в Неаполі. Одеса — красиве місто з відмінним почуттям гумору. Місто геніїв: Пушкіна, Ахматової, Ріхтера...

П'ять запитань Фабріціо Романо:

________________________________________________
 
Ваш найбільший провал?

Я припустився такої кількості помилок, що мені соромно про них казати! [Посміхається.]

Ваше найбільше досягнення?
Воно в тому, що я зміг займатися дипломатією і що мені вдалося служити в країнах, в яких відбуваються значущі для всього світу зміни.

Остання книга, яка справила на вас враження?
Роман Булгакова Біла гвардія. Я перечитував цю книгу в оригіналі п'ять разів! Ось і зовсім недавно. Тепер я краще знаю, відчуваю Київ. І знайшов певні історичні паралелі між минулим і сьогоденням.

Чим ви пересуваєтеся містом?
Переважно на службовій машині. Але вихідними завжди пересідаю на метро, яке дуже зручне. Користуюся маршруткою, тролейбусом.

Кому б ви не подали руки?
Я, як представник старої дипломатичної школи, працюю над тим, щоб всі могли потиснути один одному руки. Вважаю, в цьому сенс дипломатії. І я завжди і всім першим готовий простягнути руку.

Інші новини

Всі новини