Історичний демарш чи «димова завіса»? Що означає раптове рішення УПЦ МП повністю відокремитися від РПЦ і як реагує на нього Москва
Події30 травня 2022, 15:18
Рішення Собору УПЦ МП стало несподіваним, хоча прийняли його на тлі очевидних проблем у цій церкві в перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
У березні 2022 року дослідження групи Рейтинг, засвідчило, що ідею розриву зв’язків УПЦ МП з РПЦ підтримує 63% респондентів, а не підтримує - 10%. Ще за місяць ця прірва зросла до 74% проти 7%. При цьому 51% опитаних українців заявили, що держава має заборонити діяльність УПЦ МП на території України. За час вторгнення в Україні було пошкоджено чи зруйновано понад 100 храмів УПЦ МП, однак на цьому тлі Московський патріархат і персонально патріарх Кирило виправдовували війну.
Імідж церкви дедалі погіршували вияви колабораціонізму духовенства УПЦ МП, нагадує Національний інститу стратегічних досліджень. Але найбільше — той факт, что «впродовж тривалого часу Росія використовувала УПЦ МП як засіб інфільтрації в українське суспільство ідеологем „руского міра“, поширення фейкової інформації, політизації суспільно-релігійних відносин, а також залучення деяких представників її духовенства до диверсійно-розвідувальної діяльності», нагадують експерти інституту.
Тепер же УПЦ МП, вочевидь, намагається позбавитися принаймні номінальних зв’язків з Російською православною церквою.
НВ розповідає головне, що варто знати про раптове пожвавлення на церковному фронті.
УПЦ МП проти РПЦ та позиції патріарха Кирила: що сталося і чому це важливо
Резонансне зібрання духівництва УПЦ МП відбулося 27 травня у Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі (Феофанія, Київ). Цікаво, що воно було заплановано саме як «зібрання за участю єпископів, священників, монахів та мирян для обговорення проблем церковного життя, що виникли внаслідок війни і які нас всіх турбують». Однак вже в процесі зборів було прийнято рішення провести Собор — тобто «засідання» найвищого керівного органу церкви, рішення якого є обов’язковими для виконання і зазвичай стосуються найважливіших засад її діяльності.
Керував Собором предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій. За інформацією протоієрея Миколи Данилевича, заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, «були представлені усі регіони», навіть окуповані території, хоча через це на 15−20% захід був «онлайн-Собором».
«Представники навіть тих єпархій, які частково чи повністю окуповані, брали участь у Соборі завдяки онлайн-зв'язку. Тому Собор був справді представницьким, і ніхто не може сказати, що рішення Собору є незаконними або недійсними. Всі висловили свою думку, і всі були почуті. Зокрема, виступав і митрополит Донецький та Маріупольський Іларіон, інші архієреї зі Східної України та Криму», — зауважив Данилевич.
Утім, як розпоів ВВС News Україна один з делегатів, рішення перетворити зібрання на Собор не було одноголосним, «делегатів саме на Собор ніхто не обирав, на ньому не було представників духовних шкіл — а згідно зі статутом, це обов’язково».
Оприлюднена підсумкова постанова Собору УПЦ МП спровокувала чималий резонанс, оскільки містила кілька гучних заяв. Серед них були тези про те, що церква:
- засуджує війну («як порушення Божої заповіді «Не вбивай!») і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні;
- звертається до влади України та влади РФ «з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття»;
- висловлює «незгоду з позицією патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні» (очільник РПЦ раніше неодноразово підтримував вторгнення РФ, називав «героями» російських окупантів, а їхні дії - «подвигом», зокрема заявив про це через кілька днів після викриття звірств у Бучі; також заявляв, що Захід нібито нацьковує українців убивати росіян, тому він є ворогом Росії та Бога, а РФ буцімто має право застосовувати силу проти України);
- відповідно до рішення Собору ухвалила «доповнення і зміни до Статуту про управління УПЦ, які свідчать про повну самостійність і незалежність Української православної церкви» (від МП — прим. ред.);
- «Собор мав міркування про відновлення мироваріння в УПЦ» (принципова з ритуальної точки зору проблема, оскільки до останнього часу миро, спеціальну речовину для богослужінь, церкві надавала РЦП);
- на період воєнного стану Собор вирішив доцільним «надати єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя», які належать до компетенції Священного Синоду чи предстоятеля УПЦ МП;
- через масову міграцію з України УПЦ МП вважає необхідним «надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності».
При цьому в рішеннях Собору УПЦ МП не було натяків на готовність визнати автокефалію Православної церкви України (ПЦУ). Керівництво УПЦ МП висловило «глибокий жаль у зв’язку з відсутністю єдності в українському православ'ї», а відновлення автокефалії ПЦУ за рішенням Константинопольського патріарха там досі вважають «розколом», який лише «поглибив непорозуміння та призвів до фізичного протистояння». Собор УПЦ МП також висунув низку малореальних вимог для «діалогу» з ПЦУ, серед яких «припинення силових захоплень храмів та примусових переводів парафій УПЦ», а також пропозиція до ПЦУ визнати себе «фактично неавтокефальною» церквою.
Українські ЗМІ звернули найбільшу увагу на пункт щодо статутного оформлення «повної самостійності і незалежності» УПЦ МП. Адже якщо її від'єднання від Російської православної церкви сталося б насправді, для РПЦ це була б одна з найбільших втрат за десятиліття або навіть століття. Ще десять років тому на УПЦ МП припадала третина з-поміж більше ніж 150 єпархій РПЦ. Після відновлення автокефалії ПЦУ частина релігійних громад перейшла саме до української помісної церкви, однак за УПЦ МП залишилися кілька найбільших духовних святинь православ’я, зокрема Києво-Печерська, Святогірська та Почаївська лаври. Втрата впливу РПЦ на них могла б означати і втрату ідеологічного впливу на сотні тисяч вірян в Україні.
У релігійних та громадських колах вже точаться дискусії про те, чи є новий маневр УПЦ МП суто тактичним, чи ж він насправді означає початок повного розриву з РПЦ.
Зокрема український теолог Юрій Чорноморець, професор кафедри богослов’я та релігієзнавства НПУ ім. Драгоманова, вважає, що Онуфрій таки зважився на «стратегічний крок», хоча щодо резонансного собору в Україні лунає чимало скептичних голосів. «В цілому, Онуфрій мав право вибрати журавля в небі, зміг його зловити, і якщо всі думають де тут синиця, то просто вся історія не про синиць у чиїхось руках — московських чи київських. Історія про журавлів. […]. Всім успіхів, а Онуфрію — розуміння, що за розривом з Москвою мають слідувати не менш сильні наступні кроки, бо виживання у боротьбі з Москвою — це постійна боротьба, яку витримати важче, ніж майстерно виграти одну битву», зауважив Чорноморець.
Справжня незалежність від РПЦ чи «димова завіса»? Чому рішення УПЦ МП залишає більше запитань, аніж відповідей
Попри значний резонанс нового кроку УПЦ МП, у ПЦУ та в релігієзнавчих колах відзначають, що рішення Собору звучать гучніше, аніж можуть втілитися на практиці. При цьому звертають увагу на декілька важливих аспектів.
Розрив з Москвою як тактичний хід: що саме змінили в статуті УПЦ МП
У багатьох заголовках ЗМІ рішення Собору УПЦ МП було подано як «заява про незалежність» від РПЦ, однак формально це не зовсім так. Насправді ще в попередньому Статуті про управління Української православної церкви, прийнятому понад 30 років тому, вона визначалася як «самостійна і незалежна у своєму управлінні та устрої».
Нові ж зміни до статуту, які Собор УПЦ МП вніс нібито для того, щоб посилити такий статус, ще не опубліковані. «Загалом, що стосується російської агресії, ми бачимо, що вони максимально м’які та округлі, — резюмував митрополіт Епіфаній, предстоятель ПЦУ, коментуючи рішення Собору УПЦ МП. — Про незалежність і самостійність — ця незалежність і самостійність в управлінні була оголошена ще в 1990 році. І жодного принципово нового статуту на цьому Соборі не було оголошено. Як ми чуємо і читаємо, що виразили незгоду з позицією Кирила Гундяєва. Але цього замало, тому що він благословляє убивати українців. І просто висловити незгоду з позицією — я вважаю, що цього трохи замало. Тому зараз важко говорити, поки ще не опубліковано остаточно рішення цього Собору, не опубліковано ті внесені зміни до статуту».
За інформацією ВВС News Україна від одного з учасників Собору, зі статуту таки були вилучені усі десять згадок про РПЦ, які там містилися.
«Було, мовляв, „УПЦ є самокерованою частиною Руської православної церкви“ — стало просто „Українська православна церква є самокерованою“. Було положення про те, що митрополит Київський за посадою є постійним членом синоду РПЦ — це положення викреслили. Було положення про те, що новообраний предстоятель УПЦ входить на престол тільки після благословення патріарха Московського — це теж прибрали», — пояснює ВВС з посиланням на власне джерело.
Цю інформацію в коментарі релігійному журналу ФОМА в Украине підтвердив також протоієрей Микола Данилевич, заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ. За його словами, оскільки «елементи зв’язку з Московським патріархатом стали ускладнювати місію церкви в Україні, всі елементи в Статуті, де згадано цей зв’язок, були видалені». Утім, пояснив Данилевич, «видалені в адміністративному плані, але не в плані молитовному». «Всі ми залишаємося членами єдиної Церкви Христової. […] Так, зараз війна між Росією та Україною. Але ми не припиняємо молитовного зв’язку».
Згадка патріарха Кирила в богослужіннях
Від початку російського вторгнення в Україну 24 лютого одна з найзапекліших дискусій всередині УПЦ МП точилася щодо необхідності згадувати («поминати») під час богослужінь предстоятеля РПЦ патріарха Кирила, одного з топ-ідеологів «русского мира» і поплічника диктатора Володимира Путіна.
Станом на кінець квітня щонайменше 26 єпархій УПЦ МП відмовилися поминати Кирила і припинили це робити, за даними Національного інституту стратегічних досліджень. Загалом в УПЦ МП діє 53 єпархії, 7 із них — у тимчасово окупованому Криму та ОРДЛО.
Однак Онуфрій продовжував згадувати предстоятеля РПЦ у молитвах як «великого господина и отца нашего Кирилла Кирила, святейшего Патриарха Московского і всея Руси». Теолог Юрій Чорноморець, звернув увагу, що так було і початку квітня, коли світ обговорював жахливі докази звірств і катувань у Бучу. «Онуфрій і далі не може вчинити простий акт, який би вчинив на його місці не тільки покійний митрополит Володимир, але і будь який предстоятель УПЦ МП — не може припинити поминати Кирила, який є один із прямих ідеологів сьогоднішньої агресії та пов’язаного з нею геноциду», — зауважив тоді Чорноморець.
Утім, після Собору 27 травня декілька речей таки змінилися:
- очільник УПЦ МП усно анонсував фактичний дозвіл єпархіям не згадувати Кирила (як пояснив Данилевич, новий порядок поминання буде таким: «Парафіяльний священик поминає свого єпископа, всі архієреї УПЦ — Предстоятеля УПЦ, а сам Блаженніший [митрополит Онуфрій] — святішого Патріарха Кирила та предстоятелів помісних церков»);
- митрополит Онуфрій під час богослужіння 29 травня вперше перерахував предстоятелів автокефальних православних церков («диптих»), згадавши у ньому Кирилла лише третім і без традиціних для УПЦ МП додаткових «почестей», а лише як голову однієї з церков (при цьому митрополита Епіфанія, Константинопольского патріарха і голів трьох церков, які визнали ПЦУ, Онуфрій не пом’янув).
Заступник голови Управління зовнішніх церковних зв’язків ПЦУ Євстратій (Зоря) звернув увагу, що Онуфрій скористався диптихом (список визнаних церков) саме від РПЦ, а не Вселенського патріархату.
«Тобто Кирила — благословителя вбивць — він поминає, а Варфоломія, який молиться за Україну, — ні, — зауважив Зоря. - Насправді [це] спосіб завуалювати продовження поминання Кирила. Ніяка це не автокефалія, це просто димова завіса. Митрополит Володимир у 2011 році так само поминав — тоді теж була автокефалія?» — написав він у Facebook.
Туманний статус УПЦ МП
В УПЦ МП наполягають на тому, що після рішень Собору саме вони фактично є автокефальною церквою, яка представляє православ’я в Україні.
«Зі статуту вилучено всі згадки про зв’язок УПЦ з РПЦ. Фактично, за своїм змістом тепер статут УПЦ це статут автокефальної церкви», — наголосив Микола Данилевич, заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ.
Однак насправді ж питань до статусу УПЦ МП після її «зречення» від РПЦ постає ще більше. «Чи випливає з цього, що УПЦ справді стала незалежною? — ставить запитання журналіст Віталій Портніков. — Ні, не випливає. Для того, щоб церква стала незалежною, вона має - це ми добре знаємо з досвіду останніх років — отримати томос із визнанням своєї автокефальності».
Такий томос від Вселенського патріарха Варфоломія отримала саме Православна церква України (ПЦУ), фактично відновивши багатостолітню історію автокефального статусу українського православ’я. Натомість більшість духовенства та єпископату УПЦ (МП) у 2018 році не погодилася брати участь в Об'єднавчому соборі у Софійському соборі, нагадує Портніков.
Тепер, вважає він, після рішення Собору від 27 травня УПЦ МП має три варіанти свого майбутнього в Україні:
Перший: збереження церкви як автономної частини Російської православної церкви. «Це очевидний наслідок рішень собору УПЦ. В УПЦ (МП) немає і не може бути повноважень щодо проголошення автокефалії. У Московського патріарха Кирила немає повноважень щодо надання автокефалії УПЦ. Навіть якщо він зважиться на такий крок, його рішення не буде визнано світовим православ’ям без затвердження Вселенського патріарха. А схвалення не буде», — пише Портніков.
Другий шлях: «приєднання до Православної церкви України (ПЦУ) та подолання розколу, ініційованого та спровокованого Москвою як сприяння підготовці путінського вторгнення в Україну». «Путіну не потрібна незалежна церква в Україні, бо йому не потрібна незалежна Україна», — нагадує духівництву УПЦ МП журналіст.
Третій шлях — існування у вигляді самопроголошеної автокефалії, тобто у розколі зі світовим православ’ям. «У тому самому статусі, проти якого УПЦ (МП) виступала протягом 30 років — після так званого Харківського собору, на якому із порушенням кількох пунктів статуту УПЦ відбулося усунення тодішнього митрополита Київського та всієї України Філарета. Тридцять років УПЦ (МП) доводила, що УПЦ Київського патріархату (УПЦ КП), створена Філаретом — зовсім не церква, однак зараз може піти таким самим шляхом», резюмує Портніков.
Реакція Москви та РПЦ
Суперечлива реакція самої РПЦ на крок УПЦ МП дає змогу припустити, що він був принаймні частково несподіваним і для Москви.
Найнервовішим виявився коментар Олександра Щипкова, першого заступника голови Синодального відділу Московського патріархату, члена Міжсоборної присутності РПЦ. У дусі російської пропаганди він заявив, що «27 травня 2022 року Українська православна церква зникла» і назвав «замовником» цієї події «Держдепартамент США». «УПЦ МП схилилася в розкол, — розцінив він рішення Собору церкви. — Всі канонічні норми порушені. Оголошення „повної самостійності“ — це оголошення автокефалії».
І хоча його думку з Телеграм-каналу встигли розповсюдити державні російські ЗМІ, пост згодом зник, а головні дійові особи РПЦ вдалися до м’якших коментарів.
Голова відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополит Волоколамський Іларіон заявив, що насправді УПЦ МП нібито не не заявляла про відокремлення від РПЦ.
«Жодної заяви про відокремлення від Російської православної церкви, не було жодної заяви про те, щоб в Української православної церкви з’явився якийсь новий статус. Навпаки, вкотре вона підтвердила, що має статус незалежності та самостійності, який був наданий їй ще 1990 року», — заявив він.
Патріарх Кирило повторив тезу кремлівської пропаганди про те, що певні «духи злоби піднебесної» прагнуть «розділити православних людей» і зробити так, щоб між ними пролягла прірва. Водночас він заявив, що РПЦ «з повним розумінням ставиться до того, як страждає УПЦ (МП)». «Ми з розумінням ставимося до того, що блаженніший митрополит Онуфрій і єпископат повинні максимально мудро сьогодні діяти, щоб не ускладнювати життя своїх вірян. Ми до всього цього з розумінням ставимося, але молимося про те, щоб жодні тимчасові зовнішні перешкоди ніколи не зруйнували духовну єдність нашого народу», — заявив очільник РПЦ.
Утім, про занепокоєння можливим демаршем УПЦ МП в Росії свідчить позиція церков цієї конфесії на окупованих територіях України.
Зокрема Сімферопольська і Кримська єпархія Української православної церкви (МП) вже заявила, що не погоджується з ухваленими на Соборі рішеннями про повну незалежність від РПЦ і заявила, що залишається «під омофором Московського патріарха Кирила», тобто в юрисдикції очолюваної ним РПЦ.