Про реінтеграцію тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей останнім часом заговорили з особливою інтенсивністю і надією. Виглядає, ніби сценарії заморожування конфлікту та повномасштабної війни відходять на дальній план. Натомість відчинилося вікно можливостей для реінтеграції на умовах Мінська. Ми маємо розуміти, що російська сторона вважає Мінські домовленості перемогою своєї дипломатії, оскільки їх виконання відповідає головним політичним вимогам керівництва РФ до офіційного Києва.
Лунають заяви про необхідність діяти проактивно, нав’язувати Росії своє бачення реінтеграції Донбасу, однак досі немає (принаймні у публічному просторі) ні чітко артикульованої позиції керівництва держави з цього приводу, ні тим паче Стратегії як цілісного документа з чіткими рамками, етапами, механізмами реалізації. Натомість російська сторона має план інтеграції «республік» до свого простору і діє послідовно. Північний сусід «відриває» Донбас від України через окремішність «народу Донбасу», «тяглість» від Донецько-Криворізької Радянської Республіки та інші міфологеми, проводить масову паспортизацію населення. Тому Україні вкрай необхідно згуртувати усі наявні ресурси та активізувати діяльність як на міжнародних майданчиках, так і всередині країни для реалізації політики інтеграції окупованих територій без здачі власних інтересів.
Умовою для успішної реінтеграції є деокупація. Тільки стале припинення вогню, демілітаризація, виведення російських найманців, встановлення контролю України чи міжнародного миротворчого контингенту над всією ділянкою російсько-українського кордону відкриває шлях до реальної реінтеграції.
Запорукою для успішної реінтеграції є чітка Стратегія і проактивна позиція в її нав’язуванні РФ. Влада повинна озвучити своє бачення політико-правового поля, гуманітарного блоку питань, соціально-економічної ситуації на звільнених територіях.
Мобілізація «своїх» уможливлює інформаційну та електоральну перевагу. На тимчасово окупованих територіях так само є люди з проукраїнською позицією. Я переконана, що робота з ними дасть більший результат, ніж загравання з тими, кому «какая разница на каком языке» і «неважно какой флаг».
Фундаментом реінтеграції є довіра. Дії, які можуть бути трактовані суспільством як здача національних інтересів, будуть використані для розхитування ситуації всередині країни. Неоднозначні заяви вищого керівництва держави також підривають довіру й без того деморалізованих, дезінформованих і дезорієнтованих жителів ТОТ Донецької і Луганської областей.
Не зрадити Україну і тих, для кого Україна є цінністю. Очевидним є факт, що перемир’я здобувається шляхом компромісів. Я свідомо не кажу про мир, тому що він можливий тільки після перемоги над ворогом. А ця перемога виходить далеко за межі арени бойових дій.
Звичайно, цінуючи життя кожного нашого захисника і мирного жителя, ми всі прагнемо врегулювання конфлікту. Але не будь-якою ціною.
Мені пощастило особисто знати деяких воїнів Добровольчого батальйону поліції «Луганськ-1», який навіть на початку війни складався на 80% з луганчан. З-поміж іншого, чула від них детальні розповіді про звільнення Станиці Луганської. Для них там знайомих кожний кущ і дерево. Мені пощастило знати рідних загиблих у Станиці львів'ян. І разом з ними біля місць, де їхні найдорожчі знайшли вічний спочинок, вшанувати пам’ять героїв російсько-української війни
Я знаю волонтерів зі Станиці, які сьогодні відчувають, що живуть з відчиненими дверима. Не мені - цим людям влада повинна пояснити, що відбувається. Що робили на підконтрольній Україні території представники окупаційної адміністрації «ЛНР» Дейнего і Кобцева? Хто захистить жителів у демілітаризованій зоні? Чи зможе держава гарантувати захист стратегічних об'єктів (Луганської ТЕС у Щасті)?
Мені пощастило знати деяких учасників луганського Майдану і державних службовців, які не зрадили присязі й Україні. Ці люди мають право знати, чому до управління областю повертаються ті, хто організовував антимайдани і закликав Путіна на допомогу.
Мені пощастило знати активних громадян, які не опустили руки, а всупереч усьому почали організовувати бізнес, розвивати соціальне підприємництво, виявляти громадянську активність. Ці люди мають право знати, яким майбутнє їх краю бачить центральна влада.
Період кризи — це завжди період можливостей. Чи можна в контексті реінтеграції ставити одразу амбітні цілі? Як то:
— Реструктуризація економіки (прикладом нам може слугувати Рурський регіон Землі Північний Рейн-Вестфалія в Німеччині).
— Створення Університету майбутнього, де б у сучасному закладі вищої освіти викладали провідні світові вчені. Це б мотивувало молодь залишатися на навчання тут. І навіть молодь із сусідніх областей РФ приїжджала б здобувати європейську освіту в Україну. Цю ідею запропонував колишній голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз і вона зацікавила міжнародних партнерів.
— Зробити Донбас одним із центрів культурного життя, повернути йому європейське обличчя засновників. Міжнародні культурні проекти «Музику чути крізь стіни» і «Музика і діалог» довели, що іноземці готові сюди приїжджати.
Саме візійність має відрізняти нас від ретроградного «русского міра».
Замість висновків і рекомендацій
Час працює проти нас. Діти, народжені в «ЛДНР», скоро підуть до школи. Їх картина світу кардинально відрізняється від уявлень мого шестирічного сина. Я не хочу залишити цим дітям у спадок війну, недовіру, порожнечу. Сподіваюся, наші політики теж.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ