Улюбленець публіки

Андрій Баль — львівська зірка українського футболу, яка рано зійшла та надто рано згасла. Але зовсім зникнути пам’яті про Баля не дадуть його численні друзі

Олександр Пасховер

Найбільша сенсація 1969 року. Так назвали футбольні коментатори перемогу львівських Карпат у фіналі розіграшу Кубка СРСР. Чому сенсація? Тому що ані до того року, ані після цей почесний трофей не брала команда з другої ліги першості. Карпати — єдині. 2013 року в інтерв’ю журналісту Дмитру Гордону зірка радянського футболу Андрій Баль, пригадуючи “святий” для львів’ян день, сказав: “Я цілував той кубок через телевізор. Я не знав, що за кілька років і сам гратиму з цією командою”.

Сьогодні тезу Баля можна було б переінакшити. Виграючи в Москві фінал Кубка СРСР 1969 року, гравці ФК Карпати й гадки не мали, що у далекому селі Новий Розділ (за 50 км від Львова) 11‑річний хлопчик на ім’я Андрій розпочав свій шлях до зірок. Тобто спочатку до самих Карпат, а згодом і до зірок міжнародного рівня, проти яких Баль гратиме на чемпіонатах світу, Європи, у клубних кубкових баталіях.

Причому чекати на диво довелося недовго. 1977 року 19‑річний Андрій Баль, капітан збірної СРСР, уже тримав над головою свій перший великий Кубок. Тоді у Тунісі відбувся перший чемпіонат світу з футболу серед юніорів. У фіналі, у найдраматичнішому матчі турніру, Баль та його молода команда здолали суперників з Мексики. Після основного та додаткового часу рахунок на табло був 2:2. За серією пенальті радянські спортсмени перемогли 9:8. “Він тоді вже грав у Карпатах у дублі,— розповідає Орест Баль, молодший брат Андрія, футбольний тренер.— До речі, цього року ювілей”.

Та мить командної та особистої перемоги Баля зафіксована в репортажі видатного спортивного оглядача та свідка тих подій Льва Філатова. 12 липня 1977 року, тобто за два дня після перемоги, газета Советский спорт переказала всі подробиці й перипетії та ще й повісила ось такий журналістський бантик: “Наша команда ланцюжком вбігає в центральну ложу (сходи пошани!), і Андрій Баль [капітан команди] з посмішкою до вух приймає з рук президента ФІФА Жоао Авеланжа срібний Кубок”.
 

КУБОК НАШ: Андрій Баль, гравець львівських Карпат, разом з московським динамовцем Валерієм Газзаєвим тримають Кубок чемпіонів Європи серед молодіжних збірних (травень, 1980 рік)

 
Напрочуд точна деталь, що характеризує Андрія Баля,— широка посмішка. Вона є візитівкою футболіста протягом всієї його кар’єри. “Баля настільки любили всі, що жодна зараза не могла сказати про нього щось гидке”,— говорить Артем Франков, головний редактор тижневика Футбол.

За три роки після туніського тріумфу команда Баля стала чемпіоном Європи. Андрія нарешті помітив гросмейстер радянського футболу, тренер київського Динамо Валерій Лобановський. Тоді в головному клубі України відбувалася зміна поколінь. Покоління, що 1975 року виграло європейський Кубок Кубків і Суперкубок 1979‑го, не дотягнулося навіть до срібла чемпіонату СРСР. Потрібна була свіжа кров, і Баль — чи не найперша її крапля. “Він був універсалом,— оцінює брата Орест Баль.— Він починав грати на позиції лівого півзахисника, потім — правого, був і диспетчер, і персональник. У київському Динамо він грав і правого захисника, і центрального”.

З 1981‑го до 1990 року Баль-старший чотири рази вигравав золоті медалі чемпіонатів

СРСР, чотири рази брав Кубок СРСР і один раз — європейський Кубок Кубків. Він був основним гравцем збірної СРСР, і вже 1982‑го 24‑річний захисник запам’ятався всім на чемпіонаті світу в Іспанії, коли з дальньої дистанції забив гол у ворота Бразилії. Так, гол до певної міри курйозний. Схибив воротар. Але, як любив говорити Лобановський, “гра забувається, а результат залишається в історії”. Щоправда, результат того матчу був 2:1 на користь латиноамериканців. Проте це ліпше, аніж 2:0, а все завдяки Балю. Гра вже забулася, а його гол все ж залишився в історії.
 

 
Згодом Андрій Баль встиг попрацювати тренером одеського Чорноморця, Динамо Київ, збірної України. А наприкінці 1990‑х як коуч двох ізраїльських клубів вигравав срібло та бронзу національної першості. “Я пам’ятаю, як Баль чудово тріскотів на івриті, просто неймовірно,— розповідає Артем Франков.— Він у такий спосіб демонстрував повагу до країни перебування. Баль був із тих людей, хто повсюди мав чимало друзів”.

Чимало друзів Баля збереться наприкінці червня у Львові. Шкода, що вже без легенди. Адже 9 серпня 2014 року Андрій Баль пішов з життя. Він помер, як великий артист,— “на сцені”, тобто під час товариського матчу ветеранів… Йому виповнилося 56.

“Він був видатним футболістом та людиною. Незабутні його доброта, скромність, добрий гумор,— перелічує чесноти друга та партнера по грі у клубі та збірній Володимир Безсонов.— Він завжди був душею колективу. Дуже рано пішов”.

Цього року під час фестивалю Alfa Jazz Fest буде проведено товариський поєдинок між гостями свята. Такі ігри є традицією фестивалю. Але зараз матч набув ім’я. Олексій Михайличенко, у минулому футболіст київського Динамо, запропонував провести гру на честь видатного львів’янина Андрія Баля. Двобій відбудеться 26 червня на стадіоні Арена-Львів.

Цю гру обіцяють відвідати футбольні зірки, що грали з Балем. Приїде дитяча команда, що виступає та перемагає в турнірі пам’яті Андрія Баля. “Ми ще запросили дітей з багатодітних сімей,— резюмує Наталія Горбачевська, виконавчий директор Alfa Jazz Fest.— Це буде соціальний проект, пов’язаний з футболом”.

Слушна ідея. Адже самого Андрія Баля на український, європейський, світовий небосхил футболу привела дитяча мрія, яку подарував йому в 11 років львівський ФК Карпати, перша і остання команда другого дивізіону першості, що виграла Кубок СРСР.