Незалежність - це відповідальність, а тому мені подобається думати про День Незалежності як про День Відповідальності. День, коли людина усвідомлює повну відповідальність за своє життя, майбутнє своєї країни і всього світу - це найважчий, але і найкращий день у житті.
Важкий, бо відтепер тобі нема кого звинувачувати в своїх бідах крім самого себе. Найкращий, тому що тепер немає сенсу сумувати і журитися про несправедливість життя: залишається лише боротьба, робота і любов. З об'єкта, фішки на ігровому столі цього дня людина перетворюється на суб'єкта, гравця, з яким настав час зробити хід.
Не кожній людині пощастить пережити цей момент, але тим, хто його випробує, стане ясно, що життя до того і життям складно назвати. Так само і з державою. Довгі роки вона спала, поки не настав момент істини. Потім жменька людей, яких пробудила відповідальність перед країною, змогла пробудити активну частину суспільства і державу. Тисячі тисяч людей усвідомили свою велику відповідальність: захищати, реформувати, любити, жертвувати, вчити, будувати, лікувати, не здаватися. Саме той день, який розтягнувся на довгі часи, і був першим Днем Незалежності.
Тут зникали цілі армії завойовників, а імперії знаходили свій кінецьУкраїна - це країна, де відбувалося і відбувається неможливе. Тут зникали цілі армії завойовників, а імперії знаходили свій кінець. Тут народ зміг вистояти тисячу років перед нескінченними вторгненнями ворогів і внутрішніми розбратами. Нас вбивали і підкуповували, завойовували і поглинали, намагалися змусити відректися від самих себе: а кожного разу, коли хвилі історії відкочувалися назад, ми відновлювали все знову і знову. За останні роки ми зробили неможливе: воскресили майже загиблу від рук зовнішніх ворогів і внутрішніх зрадників державність.
Кажуть, що вороги зовні і всередині незрівнянно сильніше, і що їх не перемогти: для цього знадобиться диво. Що ж, думаю, це справедливий виклик: народу, який вже неодноразово творив історичні чудеса, це під силу. Попереду - довга дорога.
Текст публікується з дозволу автора.